Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 березня 2022 року

у справі «I.V.Ț. v. ROMANIA»

за заявою № 35582/15

Щодо умов висвітлення ЗМІ інформації, пов’язаної з неповнолітньою особою

Фабула справи: Заявниця, яка на момент подій була неповнолітньою дитиною, скаржилася, що в неї було взято телевізійне інтерв’ю щодо смерті її однокласниці за відсутності батьківської згоди та без вжиття належних заходів для захисту її особи, зокрема таких як спотворення обличчя та голосу.

У 2012 році внаслідок падіння з потяга під час шкільної поїздки однокласниця дитини померла. Репортер румунського телеканалу взяв інтерв’ю в дитини, якій на час подій було 11 років, а також у деяких інших учнів про загибель однокласниці. Згода батьків на це не отримувалася, і вчителі дитини під час інтерв’ю присутніми не були. Заявниця, серед іншого, сказала, що чула, що дитина, яка загинула, впала з поїзда за відсутності вчителя. Зокрема, щодо присутності вчителів вона вказала, що «їм варто краще піклуватися про учнів, аби вони були в безпеці». Інтерв’ю вийшло в ефір того ж дня. Його текстову версію опублікували на вебсайті телеканалу під заголовком «Однокласники дівчинки, яка впала з поїзда, шоковані. Трагедія трапилася, коли учениця прямувала до туалету».

Зі слів Заявниці, вона зазнала негативного ставлення від однокласників, персоналу та адміністрації школи після того, як дала інтерв’ю. У 2013 році Заявниця подала позов про відшкодування шкоди до холдингової компанії телеканалу. Суд першої інстанції задовольнив позов і присудив 200 000 румунських леїв (приблизно 40 436 євро) відшкодування шкоди у зв’язку з відсутністю згоди батьків. Зокрема, суд установив, що навіть якби обличчя було розмитим, її все одно можна було б упізнати. У 2014 році суд апеляційної інстанції скасував це рішення з посиланням на журналістську свободу та суспільний інтерес і вказав, що компанія не може нести відповідальності за поведінку шкільної спільноти. Касаційна скарга Заявниці була відхилена у 2015 році апеляційним судом, який підтримав обґрунтування окружного суду, вказавши, що батьківська згода не змінила б ситуацію.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що, незважаючи на те, що основною метою статті 8 є захист особи від свавільного втручання державних органів, вона не просто зобов’язує державу утримуватися від такого втручання. На додаток до цього негативного зобов’язання можуть існувати позитивні зобов’язання, властиві ефективній повазі до приватного та сімейного життя. Ці зобов’язання можуть включати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. нещодавно Marina v. Romania, № 50469/14, § 61, 26 травня 2020 р., і цитована там прецедентна практика). ​​Крім того, особи, які не мають дієздатності, такі як неповнолітні діти, є особливо вразливими; тому стаття 8, а також інші положення Конвенції покладають на державу позитивне зобов’язання враховувати особливу вразливість молодих людей (див., mutatis mutandis, M.G.C. v. Romania, № 61495/11, § 73, 15 березня 2016 р.).

Суд виходить з того, що ця справа вимагає розгляду справедливого балансу, який має бути досягнутий між правом Заявниці на захист її приватного життя згідно зі статтею 8 Конвенції та правом приватної телерадіокомпанії та журналістів поширювати інформацію, як це гарантовано статтею 10 відповідно до принципів, викладених у його прецедентному праві. У Dupate (цитовано вище, § 46 ), Суд послався на свою прецедентну практику, в якій були викладені критерії балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів. Ці критерії включають: внесок у дискусію, що становить суспільний інтерес; ступінь відомості постраждалої особи; тема доповіді; попередня поведінка відповідної особи; зміст, форма та наслідки публікації; та обставини, за яких було зроблено зображення. У тих випадках, коли встановлення балансу між правами, захищеними статтями 8 і 10 Конвенції, було здійснено національною владою відповідно до критеріїв, викладених у прецедентному праві Суду, Суд потребуватиме вагомих підстав, щоб замінити свою думку думкою національних судів (див. Axel Springer AG v. Germany [GC], № 39954/08, §§ 87-88, 7 лютого 2012 р., з подальшими посиланнями).

Завдання постачальників аудіовізуальних медіа-послуг щодо передачі інформації обов’язково включає «обов’язки та відповідальність», а також обмеження, які засоби масової інформації повинні накладати на себе спонтанно. У тих випадках, коли йдеться про інформацію, що впливає на імідж особи, журналісти повинні враховувати, наскільки це можливо, вплив інформації, фотографій чи відеозаписів, які будуть опубліковані до їх поширення (див. mutatis mutandis, Dupate, згадане вище, § 47).

Висновки: щодо самого інтерв’ю Суд переконався в тому, що воно стосувалося питання суспільного інтересу. Проте Заявниця була неповнолітньою ученицею, особою непублічною і не такою, чия особа варта була висвітлення у пресі. Тому вимога наявності батьківської згоди, яку не було отримано, мала б бути із цим урівноважена. У цьому відношенні попередню згоду батьків слід розглядати як гарантію захисту іміджу Заявниці, а не як просту формальну вимогу. Зокрема, Суд відзначає, що відповідні регуляторні положення Національної аудіовізуальної ради вказують, що «право неповнолітньої особи на своє приватне життя і приватне зображення переважає над необхідністю отримання інформації, особливо в ситуації з неповнолітнім, який перебуває в складному становищі». Суд зауважує, що національні органи влади установили, що Заявниця зазнала сильного стресу і страждань після трансляції.

Суд наголошує, що навіть у випадках, коли новинне повідомлення робить внесок до публічних дебатів, розкриття приватної інформації, такої як особа неповнолітнього, який став свідком драматичної події, не має виходити за межі редакційної свободи і має бути виправданим. Ці міркування є більш важливими в поданому контексті, коли Суд висловив сумніви щодо доцільності для обговорення суспільного інтересу думок дитини, яка не була свідком відповідної події. Репортаж про драматичні події, пов’язані з неповнолітніми або за участю неповнолітніх, вимагає від постачальників аудіовізуальних медіа-послуг виконувати свій обов’язок щодо інформування громадськості, одночасно захищаючи особистість залучених неповнолітніх.

Суд вважає, що вищезазначені вимоги є надзвичайно важливими у випадках повідомлень ЗМІ про неповнолітніх дітей. Розголошення інформації про їх особу може поставити під загрозу гідність і благополуччя дитини ще більш серйозно, ніж у випадку дорослих осіб, враховуючи їхню більшу вразливість, що потребує спеціальних правових гарантій.

Суд вважає, що вищі національні суди в цій справі лише поверхнево урівноважили питання про право Заявниці на приватне життя з правом телекомпанії на вільне вираження поглядів. На думку Суду, наведені вище міркування – особливо щодо молодого віку та недостатньої відомості заявника; на невеликий внесок, який трансляція її інтерв’ю могла б зробити в дебатах, що становлять суспільний інтерес, і на особливий інтерес неповнолітньої в ефективному захисті її приватного життя – є достатньо вагомими причинами, щоб замінити свою точку зору на точку зору національних судів. Суд визнає, що, враховуючи їхній обов’язок належним чином враховувати права неповнолітніх дітей, останні не змогли досягти справедливого балансу між відповідними інтересами, таким чином не виконавши своїх позитивних зобов’язань щодо захисту права Заявниці на повагу до її приватного життя.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: відповідальність ЗМІ, захист прав дитини, межі журналістської свободи, право дитини на приватність, захист конфіденційних даних