Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 березня 2022 року

у справі «TONKOV v. Belgium»

за заявою № 41115/14

Щодо обмеження права на правову допомогу на початкових етапах досудового розслідування

Фабула справи: Заявник, який відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі, скаржився на позбавлення його права доступу до адвоката під час затримання в поліції за відсутності належної інформації про його право зберігати мовчання і не інкримінувати себе, а також на відсутність адвоката під час судових засідань, допитів та інших слідчих дій. Заявник, серед іншого, скаржився, що його засудження частково обґрунтовувалося показаннями співобвинуваченого, які були дані за відсутності захисника.

Кримінальне провадження було порушено проти Заявника, громадянина Болгарії, та його співобвинувачених, які були засуджені судом присяжних за вбивство. Слухання та допити проводилися без попередньої консультації або фізичної присутності адвоката з початкової стадії розслідування, коли заявника допитували як свідка. Крім того, показання його співобвинувачених, взяті без присутності адвоката, були прийняті судом присяжних за основу для засудження Заявника. Касаційний суд відхилив скарги Заявника на порушення п. 1 та пп. (с) п. 3 ст. 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: короткий виклад розвитку прецедентного права Суду щодо права на юридичну допомогу на досудовій стадії кримінальної справи після справи Salduz v. Turkey ([GC], № 36391/02, ECHR 2008) та загальних принципів, що застосовуються на сьогоднішній день, можна знайти у справі Beuze v. Belgium ([GC], № 71409/10, §§ 119-150, 9 листопада 2018 року; див. також, зовсім недавно, Doyle v. Ireland, № 51979/17, §§ 67-78, 23 травня 2019 року). Суд наголошує, що всі розгляди стосовно Заявника відбувалися після ухвалення рішення у справі Salduz v. Turkey, в якому Суд встановив, як правило, право на доступ до адвоката з моменту першого допиту підозрюваного поліцією.

Відповідно до прецедентного права Суду, тест, який застосовується для оцінки відповідності п. 1 та пп. (с) п. 3 ст. 6 Конвенції, включає кілька етапів: наявність і обсяг обмежень; наявність поважних причин; повага до загальної справедливості розгляду.

Суд нагадує про своє усталене прецедентне право, згідно з яким справедливість розгляду вимірюється не лише критерієм можливості заявника оскаржити справжність доказу та заперечувати проти його використання, а й шляхом урахування якості доказу, зокрема, чи викликають обставини, за яких воно було отримано, сумніви у його надійності або точності (див., серед інших інстанцій, Erkapić v. Croatia, № 51198/08, § 72, 25 квітня 2013 р.). У цьому відношенні він уже вважав, що використання доказів, отриманих шляхом поведінки, що суперечить п. 1 ст. 6 (наприклад, підбурювання), не обов'язково суперечить вимогам справедливості, які гарантовані п. 1 ст. 6 (див., наприклад, Matanović v. Croatia, no . 2742/12, 4 квітня 2017 р.). Те саме стосується відсутності допомоги адвоката під час допитів обвинувачених (Stephens v. Malta (№ 3)", № 35989/14, 14 січня 2020 р.).

Висновки: під час перших двох допитів Заявника заслухали як «інформатора», а офіційно його було допитано як «підозрюваного» лише в межах третього допиту. Заявник не міг користуватися правовою допомогою під час будь-якого з трьох допитів, навіть незважаючи на те, що його твердження мали вирішальне значення для цього розслідування. Фактично, на думку Суду, Заявник від самого початку розслідування набув статусу обвинуваченого, тим самим отримавши гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. В межах цього між видачею Заявника бельгійській владі й рішенням суду про тримання під вартою Заявника близько десяти разів було заслухано поліцією та слідчим суддею стосовно інкримінованих йому правопорушень за відсутності будь-якої допомоги захисника. Так само адвокат не був присутнім під час перевірки за допомогою поліграфу. Тому Заявник, який мав право на захист за статтею 6 Конвенції від самого початку розслідування, не мав доступу до адвоката, навіть коли набув статусу «обвинуваченого». Право на такий доступ у межах досудового розслідування було обмежено.

У зв’язку із цим такі обмеження не обґрунтовувалися переконливими підставами. Так, як стверджував Уряд і як відзначив Суд, Заявник міг скористатися іншими гарантіями. Хоча такі гарантії дозволяли заявникові в певних випадках, на етапі слідства, користуватися допомогою адвоката, ЄСПЛ вважав, що це не має належного компенсаторного ефекту. Відповідно, використання інших гарантій, якими Заявник наділявся згідно із застосовним на той час законодавством, було недостатнім для забезпечення справедливості провадження. Щодо характеру показань заявника, наданих ним за відсутності захисника, Суд відзначаж, що хоча надані ним показання за відсутності правової допомоги, точно кажучи, не становили будь-якого визнання вини, ці заяви були детальними й мали вирішальний вплив на подальше здійснення провадження. Бельгійські суди належним чином не проаналізували вплив відсутності адвоката на допустимість показань, наданих Заявником. Щодо допустимості показань, наданих співобвинуваченим заявника за відсутності адвоката, Суд підкреслює, що Заявник не просто скаржився на те, що інкримінувальні показання співобвинуваченого були надані за відсутності захисника й без попередніх консультацій. Він конкретно критикував умови, за яких заслуховували його співобвинуваченого, вказуючи, що достовірність показань – доказів проти нього – могла бути скомпрометована тим, що співобвинувачений, імовірно, піддався тиску слідчих, вважаючи, що, якщо він дасть показання проти заявника, то це відповідатиме його інтересам. Однак у своєму проміжному рішенні суд присяжних не розглянув твердження Заявника щодо впливу відсутності адвоката на якість показань співобвинуваченого, навіть незважаючи на те, що ці показання мали вирішальне значення для засудження Заявника. Суд зауважує, що саме національні суди мали забезпечувати те, щоб докази не були результатом тиску чи інших дій, які б суперечили статті 3 Конвенції.

Щодо використання показань Заявника, наданих за відсутності адвоката, Суд насамперед зауважує, що хоча обвинувальний акт, оголошений на початку розгляду судом присяжних, обґрунтовувався декількома аспектами, зокрема показаннями свідків, висновками слідчих і записами телефонних розмов, він також обґрунтовувався показаннями Заявника, наданими ним за відсутності захисника. Хоча показання співобвинуваченого, що інкримінували заявника, були вирішальними у формуванні вироку, Суд дійшов висновку, що це не було достатнім, аби приховати той факт, що показання Заявника, надані ним за відсутності правової допомоги, мали значний вплив на рішення присяжних.

У підсумку, наголошуючи на суворості контролю, який має бути проведений за відсутності вагомих підстав виправдання обмеження права на доступ до адвоката в кримінальних справах Суд з урахуванням усіх наведених аспектів дійшов висновку про несправедливість кримінального провадження щодо Заявника в цілому. Тому було порушено пункт 1 та підпункт (с) пункту 3 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: порушення права на справедливий суд (п. 1 та пп. (с) п. 3 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: право на адвоката, гарантії захисту прав обвинуваченого, правовий статус підозрюваного, право користуватися правовою допомогою