Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 лютого 2022 року

у справі «AL ALO v. SLOVAKIA»

за заявою № 32084/19

Щодо порушення права обвинуваченого на допит свідків під час судового розгляду

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 та підпункти (c) та (d) пункту 3 статті 6 Конвенції, Заявник скаржився, що йому не було надано правової допомоги на початкових етапах провадження і що його було засуджено на основі досудових показань двох свідків, яких він не міг допитати під час судового розгляду.

Заява стосувалась судового розгляду та засудження Заявника – сирійця за національністю – в Словаччині за обвинуваченням у незаконному ввозі мігрантів. 28 січня 2017 року Заявника було обвинувачено у змові з іншими з метою незаконного перетину кордону мігрантами. Двоє офіцерів поліції, які здійснювали спостереження за заявником в місті Братиславі, бачили його з двома підозрюваними, які сіли в таксі, що прямувало до кордону Словаччини з Австрією. Офіцери поліції перехопили автомобіль та затримали мігрантів. Було допитано Заявника та мігрантів. Заявник, якому не надавалася допомога захисника на цій стадії провадження, не був присутнім під час допитів мігрантів. Так само його інтереси при цьому також ніхто не представляв. Заявника було визнано винним за пред’явленим обвинуваченням 11 травня 2017 року та призначено покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі. Заявник оскаржив вирок до Братиславського регіонального суду, стверджуючи про порушення його права на захист, зокрема з огляду на його засудження, переважно на основі показань свідків – двох мігрантів, які не були допитані судом. Заявник також надав до апеляційного суду адреси місць проживання цих мігрантів в Румунії та Данії і копії їхніх документів про особу як біженців у цих країнах. Регіональний суд відхилив скаргу Заявника в серпні 2017 року. Суд, визнавши, що надані двома мігрантами показання під час досудового розслідування були вирішальними, ухвалив, що їх допуск під час провадження в суді першої інстанції був виправданим за національним законодавством, оскільки мігранти були визнані як «недоступні» (тим часом були вислані зі Словаччини). Крім того, Заявник був обізнаний про допит свідків під час досудового розслідування, проте він сам обрав не бути присутнім під час цього. З урахуванням цих обставин апеляційний суд визнав провадження змагальним. Верховний суд у березні 2018 року погодився з висновками судів попередніх інстанцій.

Правове обґрунтування: у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom (§§ 119-147) Велика Палата роз'яснила принципи, які повинні застосовуватися, коли свідок не був присутнім під час судового розгляду.

Ці принципи були додатково роз'яснені у справі Schatschaschwili (§§ 111-131), в якій Велика Палата підтвердила, що відсутність поважних причин для неявки свідка сама по собі не може бути переконливим доказом відсутності справедливості судового розгляду, хоча вона залишається дуже важливим фактором, який має бути врахований при оцінці загальної справедливості і який може схилити шальки терезів на користь визнання порушення пункту 1 та підпункту (d) пункту 3 статті 6. Більше того, враховуючи, що його завданням є встановлення того, чи був розгляд у цілому справедливим, Суд повинен не тільки перевірити наявність достатніх врівноважувальних факторів у випадках, коли свідчення відсутнього свідка були єдиною або вирішальною підставою для засудження заявника, але й у випадках, коли він не визначив, чи був цей доказ єдиним чи вирішальним, але, проте, був упевнений, що він мав значну вагу, і його визнання могло завдати шкоди захисту. Обсяг врівноважуючих факторів, необхідних для того, щоб судовий розгляд вважався справедливим, залежатиме від ваги свідчень відсутнього свідка. Чим важливіші ці докази, тим більшу вагу мали б мати врівноважувальні фактори, щоб судове провадження в цілому вважалося справедливим.

Ні буква, ні дух статті 6 Конвенції не дозволяють особі відмовитися – з власної волі, явно чи мовчазно – від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак, якщо від цього права відмовилися, Суд повинен перевірити, чи відповідали обставини, пов'язані із відмовою, вимогам Конвенції. Серед іншого, відмова від права має супроводжуватися мінімальними гарантіями, порівнянними з важливістю відмови. У тій мірі, якою є відмова від важливого права, передбаченого статтею 6, необхідно довести, що заявник міг розумно передбачати наслідки своєї поведінки (Zachar and Čierny v. Slovakia, № 29376/12 та 29384/12, §§ 60 та 68, 21 липня 2015 р.).

Висновки: у цій справі Суд мав з’ясувати таке:

1. чи була достатня підстава для неявки свідків до суду;
2. чи були показання відсутніх свідків «єдиними чи вирішальними»;
3. чи були достатніми «урівноважувальні фактори», які дозволяли провести належну та справедливу оцінку достовірності цих показань.

Стосовно першого принципу Суд дійшов висновку про відсутність достатньої підстави для прийняття досудових показань свідків-мігрантів замість їх особистої присутності на суді й безпосереднього допиту. Незважаючи на те, що органи влади володіли адресами місця проживання свідків та їхніми документами, які посвідчували особу, вони не вживали жодних заходів, аби дозволити Заявнику допитати свідків обвинувачення в суді. Відповідно до Конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу був конкретний спосіб забезпечення їх присутності за допомогою дистанційних засобів. Що стосується другого принципу, то надані свідками-мігрантами показання розглядалися апеляційними судами як «ключові», принаймні як такі, що мали значну вагу, здатні перешкодити захисту. Зрештою, щодо третього принципу національні суди дійшли висновку, що, як і стверджував Уряд, право на змагальний судовий розгляд було дотримано, адже Заявника було поінформовано про досудовий допит мігрантів, проте він сам вирішив не бути присутнім при цьому. Як наслідок, було вирішено, що Заявник відмовився від своїх прав.

Однак, вибір Заявника жодним чином не може бути прийнятий як той, під яким розуміється повна відмова від свого права допитувати свідків обвинувачення. Будь-які інструкції стосовно допиту мігрантів були просто надані Заявнику на перших сторінках попередньо надрукованих бланків, на яких були записані його досудові показання. Крім того, Заявнику не було надано жодних індивідуалізованих консультацій щодо наслідків нереалізації ним своїх прав. Така бездіяльність органів влади була посилена фактами того, що їм мало би бути зрозуміло, що мігранти, найімовірніше, не будуть присутні під час судового розгляду щодо Заявника, і що Заявник під час свого першого допиту вказав на наявність труднощів у розумінні правових питань. Із цієї підстави, навіть якби вибір Заявника становив відмову від своїх прав, він не був супроводжений мінімальними гарантіями. Отже, Заявника було позбавлено можливості допиту свідків, показання яких мали значну вагу в його засудженні за відсутності достатнього виправдання чи урівноважувальних факторів. Відповідно, провадження стосовно заявника було загалом несправедливим.

Констатовані порушення: порушення права на справедливий суд (п.1 та пп.(d) п.3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: дослідження доказів судом, наслідки неявки свідків, порушення права на захист, право на участь у досудовому допиті, принцип безпосередності дослідження показань, відмова від процесуальних прав