Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 лютого 2022 року

у справі «Roth v. Switzerland»

за заявою № 69444/17

Щодо порушення права на оскарження до суду рішення адміністративного органу про зміну місця проживання дитини, яким скасовано зупиняючу дію скарги

Фабула справи: Заявник скаржився, що не міг оскаржити до національного суду рішення Управління захисту дітей та дорослих (APEA), яке санкціонувало зміну місця проживання його доньки - виїзд за кордон до резиденції її матері, яка мала одноосібну опіку над дитиною, здійснюючи батьківські права спільно із заявником, та ухвалило, що будь-яка апеляція не матиме зупиняючої дії. Після переїзду матері та дитини швейцарські суди відмовилися від юрисдикції приймати рішення по суті апеляції заявника та відновити її призупиняючу дію на тій підставі, що зміна місця проживання дитини - переїзд до Німеччини - призвів до перенесення міжнародної юрисдикції до цієї держави.

Правове обґрунтування: право на доступ до суду, тобто право на подання справи до суду з цивільних справ, є невід'ємним елементом права, викладеного в пункті 1 статті 6 Конвенції, який встановлює застосовні гарантії щодо організації та складу суду та ведення провадження. Все це формує право на справедливий судовий розгляд, захищене пунктом 1 статті 6 (Golder c. Royaume‑Uni, 21 лютого 1975 р., § 36). Однак право на доступ до суду не є абсолютним. На нього можуть застосовуватися обмеження за умови, що вони не обмежують і не зменшують доступ особи до судді таким чином або до такої міри, що порушується сама суть права. Крім того, ці обмеження сумісні з пунктом 1 статті 6, лише якщо вони переслідують законну мету і якщо існує розумна пропорційність між використаними засобами та метою, яку переслідують (Nicolae Virgiliu Tănase c. Roumanie [GC], № 41720/ 13, § 195, 25 червня 2019 року, Stanev c. Bulgarie [GC], № 36760/06 , § 230, ЄСПЛ 2012, та Markovic and others v. 1398/03, § 99, ECHR 2006 - XIV).

Пункт 1 статті 6 вимагає, щоб, визначаючи цивільні права та обов'язки, рішення, прийняті адміністративними органами, які самі по собі не задовольняють вимогам цієї статті, як це має місце у цій справі з APEA – підлягають подальшому перегляду «судовим органом з повною юрисдикцією», включаючи повноваження скасувати в усіх відношеннях, фактично та юридично, оскаржуване рішення (див. Ramos Nunes de Carvalho e Sá v. Portugal [GC], № 55391/13 та 2 інші, § 132 in fine, 6 листопада 2018 року).

Висновки: за деяких виняткових обставин, виправданих найкращими інтересами дитини, невідкладний характер конкретної ситуації вимагає, аби відповідні батько/мати могли змінити місце проживання дитини без очікування остаточного рішення по суті справи. В таких справах наявність ефективної процедури оскарження, супроводжуваної тимчасовими заходами, є достатнім і необхідним. Це не виключає можливості адміністративного органу скасовувати зупиняючу дію скарги. Проте за цих обставин відповідні батько/мати мають бути впевнені в можливості звернутися до суду до набрання законної сили рішенням про зупиняючу дію і поінформовані про процедуру, якої необхідно дотримуватися.

Орган захисту дітей та дорослих й Уряд обґрунтували невідкладність скасування зупиняючої дії будь-якої скарги з посиланням на найкращі інтереси дітей, яких орган бажав захистити від негативного впливу такої скарги. Однак наведені причини невідкладності в цих справах не видаються достатньо серйозними, аби виправдати обмеження заявників у зверненні до суду до набрання законної сили рішення про скасування зупиняючої дії. Це вкрай правильно в разі провадження в сімейній справі, яке може мати досить серйозні та складні наслідки для заявників, оскільки чинить безпосередній вплив на їхні майбутні стосунки з дітьми.

Проте скасування органом із захисту дітей та дорослих, який був адміністративним органом, зупиняючої дії будь-якої можливої скарги не могли виправити ні Верховний суд кантону Берн, ні Федеральний суд. Орган із захисту дітей та дорослих виключив можливість будь-якого подальшого ефективного перегляду законності такого скасування національним судовим органом із повною юрисдикцією.

Крім того, Суд зазначає, що Заявник та його адвокат не мали достатньо часу для подачі клопотання про застосування тимчасових заходів до набрання рішенням органу захисту дітей та дорослих законної сили або, тим паче, для отримання судового рішення до виїзду доньки та матері.

Водночас Уряд у цій справі не надав доказів, які б підтверджували спосіб реалізації і практичної ефективності запропонованих засобів правового захисту. Так само він не навів ніяких прикладів судової практики національних судів у схожих справах.

Тому Суд вважає, що Заявник не мав можливості звернутися до національного суду до від'їзду Ф.Л. до Німеччини разом з Л.Л., щоб вимагати відновлення дії, що припиняє, і, при необхідності, ефективно оскаржити рішення адміністративного органу "APEA" по суті.

Враховуючи вищезазначене, право на доступ до суду було порушено по суті рішенням APEA про зняття зупиняючої дії апеляції Заявника, на підставі якого до Німеччини виїхали Ф.Л. з Л.Л., що мало наслідком відмову від юрисдикції швейцарськими судами з огляду на передачу міжнародної юрисдикції судам Німеччини. Таке обмеження було непропорційним переслідуваній меті, тобто захисту прав і свобод матері та дитини Заявника з огляду на важливість питань, порушених під час спірної процедури.

Констатовані порушення: порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: порядок зміни місця проживання дитини, право на судовий захист, право на подання скарги, захист прав батьків, ефективність судового контролю