Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 січня 2022 року

у справі «ADOMAITIS v. LITHUANIA»

за заявою № 14833/18

Щодо допустимості використання отриманої у результаті перехоплення телефонних розмов керівника установи виконання покарань інформації в межах дисциплінарного провадження

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що не мав доступу до матеріалів таємного спостереження, а також на відсутність чіткої правової основи, яка б вказувала, як отримана в результаті таємного спостереження інформація може бути використана та яким чином можна оскаржити її законність. Він також скаржився на порушення свого права на повагу до приватного і сімейного життя.

Заявник працював директором установи виконання покарань. У період з червня 2015 року по травень 2016 року правоохоронні органи застосовували до Заявника заходи кримінальної розвідки за підозрою у вчиненні ним кримінального правопорушення – зловживання службовим становищем, а саме за підозрою в тому, що він за плату покращував умови відбуття засудженими покарання, а також надавав їм пільги. Впродовж року його телефонні розмови перехоплювалися; після цього кримінальне розслідування було припинене за відсутності інкримінувальних доказів. Проте використання зібраної інформації було дозволено в межах дисциплінарного провадження стосовно заявника, що мало результатом його звільнення. Заявник не зміг ознайомитися з матеріалами його таємного спостереження, навіть якщо ці матеріали призвели до його звільнення, і незважаючи на той факт, що всі інші установи мали доступ до цієї інформації.

Крім того, Заявник намагався оскаржити такі дії та рішення різних органів влади. Однак, всі спроби Заявника подати скарги до органів влади для перевірки будь-яких помилок, які могли статися при використанні моделі кримінальної розвідки та використанні отриманої інформації, були марними.

Заявник також стверджує, що не було належних фактичних та правових підстав для перехоплення його повідомлень, і що він також незадоволений тим фактом, що ця інформація просочилася, щоб стати підставою для його дисциплінарного розгляду.

Правове обґрунтування: з обставин цієї справи Суд не міг не дійти висновку, що перехоплення телефонних розмов заявника, зберігання такої інформації та її розкриття в межах дисциплінарного провадження, що мало результатом його звільнення з посади, становило втручання в його право на повагу до приватного життя (див., mutatis mutandis, Pocius, цит. вище, §§ 41–43). Прослуховування телефону є дуже серйозним втручанням у право особи і що мають існувати дуже вагомі підстави, обґрунтовані розумною підозрою участі особи в серйозній кримінальній діяльності, для надання дозволу на прослуховування (див. Iordachi and Others v. Moldova, no. 25198/02, § 51, 10 лютого 2009 року). Ключове питання в цій справі полягало у виправданості такого втручання за пунктом 2 статті 8 Конвенції.

Стосовно того, чи було таке втручання «згідно із законом», Суд переконався, що такий захід був санкціонований судом. Відповідно, надання дозволу на початок перехоплення телефонних розмов заявника мало правову основу в національному законодавстві. Такого ж висновку можна дійти й щодо використання цих матеріалів у межах дисциплінарного провадження, санкціонованого прокурором.

Щодо легітимної мети Суд підкреслює, що Заявник підозрювався у вчиненні корупційного кримінального правопорушення. Такі дії могли б призвести до звільнення засуджених до моменту їх перевиховання, що становить небезпеку для суспільства. У зв’язку із цим Суд підтримує висновки національних судів про те, що діяльність, у здійсненні якої підозрювався заявник і яка не була повністю безпідставною, могла поставити під загрозу життя людей поза установою виконання покарань. Отже, втручання переслідувало легітимну мету – запобігання заворушенням чи злочинам та захист прав і свобод інших – відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

Щодо питання необхідності втручання, то з урахуванням обставин справи Суд погоджується з тим, що Вільнюський регіональний суд мав достатні підстави, що обґрунтовувалися конкретною інформацією, для санкціонування та продовження прослуховування телефону.

Висновки: щодо пропорційності використання отриманої у результаті перехоплення телефонних розмов Заявника інформації в межах дисциплінарного провадження Суд враховує посаду Заявника як директора виправної установи та серйозність розслідуваних діянь, а отже не заперечує висновки Вільнюського регіонального адміністративного суду про те, що той факт, що стосовно Заявника не було відкрито кримінальних проваджень, сам по собі не призводить до незаконного використання отриманої інформації в межах дисциплінарного провадження. Суд також зазначає, що використання матеріалів, отриманих під час негласних заходів, не було безмежним; за статтею 19 § 3 Закону про кримінальні розслідування воно обмежувалося діяннями корупційного характеру. Пропорційність такого використання (з метою гарантування ефективності правоохоронних установ та необхідності високих дисциплінарних і моральних стандартів державних службовців, зокрема й Заявника, який мав би подавати приклад) була роз'яснена Вищим адміністративним судом. Цей суд дійшов висновку, що вчинення Заявником дисциплінарних правопорушень було встановлено сукупністю доказів і що Заявник не заперечував достовірності зібраної інформації впродовж дисциплінарного розслідування. Заявник також міг заперечувати пропорційність використання такої інформації, висновку про що дійшов і Суд.

У світлі наведеного Суд вважає, що, оцінюючи необхідність та пропорційність використання такої інформації в межах розслідування дисциплінарних правопорушень, учинених Заявником, адміністративні суди дотримувалися вказівок Конституційного суду й забезпечували ефективний захист прав Заявника.

Констатовані порушення: відсутність порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: порядок проведення негласних слідчих дій, процедура звільнення, законність прослуховування, право на повагу до приватного життя