Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 березня 2021 року

у справі «RIBCHEVA AND OTHERS v. BULGARIA»

за заявами №№ 37801/16, 39549/16, 40658/16

Щодо обсягу та змісту позитивного зобов’язання держави із захисту працівників правоохоронних органів від ризиків для їхнього життя під час проведення поліцейської операції

Фабула справи: Заявники скаржилися, що органи державної влади не змогли захистити життя їхнього родича та ефективно розслідувати недбалість, що спричинила його смерть.

Заявники є членами сім’ї офіцера антитерористичного загону (МВС), який був убитий під час планової операції стосовно особи, яку вважали нестабільною та небезпечною. Злочинця було притягнуто до кримінальної відповідальності та засуджено, зокрема і за вбивство при обтяжуючих обставинах, до довічного позбавлення волі та зобов’язано відшкодувати заявникам шкоду. Проте заявники також закликали органи державної влади розслідувати причетність посадових осіб до смерті їхнього родича з урахуванням неправильної організації та планування операції.

Хоча окремого кримінального розслідування не було розпочато, останнє питання було розглянуто в межах двох внутрішніх розслідувань, проведених Міністерством.

Правове обґрунтування: щодо матеріального зобов’язання, передбаченого статтею 2 Конвенції, і, зокрема, щодо застосування позитивного оперативного зобов’язання, що встановлено у справі Osman (вжиття превентивних оперативних заходів для захисту особи, життя якої є під загрозою від злочинних дій іншої особи, рішення ЄСПЛ Osman v. the United Kingdom, п. 115) у цьому контексті, то це позитивне оперативне зобов’язання поширюється також на смерть працівника правоохоронних органів під час запланованої операції. Відповідно, вирішивши залучити родича заявників до участі в операції як спеціаліста, якому було доручено мати справу з небезпечними особами, органи державної влади мали позитивне зобов’язання робити те, що можна було розумно очікувати від них, щоб захистити його від ризиків такої операції.

Стандарт розумності щодо цього позитивного зобов’язання (пункт 2 статті 2 Конвенції) не був таким суворим, як стандарт щодо негативного зобов’язання (пункт 2 статті 2 Конвенції) – утримуватися від застосування сили «більш, аніж абсолютно необхідної» (суворо пропорційне застосування сили, виключаючи будь-яку свободу розсуду). Навпаки, обсяг і зміст позитивного оперативного зобов’язання має бути визначений у такий спосіб, щоб не накладати неможливого або непропорційного тягаря на органи державної влади з огляду на вибір, з яким вони стикаються (пріоритети та ресурси), та враховуючи непередбачуваність поведінки людей (див., серед іншого, Osman v. the United Kingdom п. 116; Öneryıldız v. Turkey [ВП], п. 107; Finogenov and Others v. Russia, п. 209; Lambert and Others v. France [ВП], пункти 144–48; і Gerasimenko and Others v. Russia, п. 96).

Висновки: обсяг/зміст позитивного зобов’язання із захисту працівників правоохоронних органів від ризиків для їхнього життя не повинен виключати їхньої участі в активних операціях проти озброєних та небезпечних осіб або створювати надмірне навантаження для їх організації.

У той час як працівники правоохоронних органів, які добровільно прийшли на службу (особливо у спеціалізовані підрозділи, що протидіють терористичній діяльності/небезпечним особам), безумовно, повинні були знати, що це іноді може створити таку ситуацію, коли виникне загроза смерті, яку важко попередити, органи державної влади повинні були забезпечити належне тренування та підготовку таких офіцерів.

Органи державної влади повинні в повному обсязі виконувати своє негативне зобов’язання за пунктом 2 статті 2 Конвенції стосовно будь-якої особи, на яку безпосередньо направлена операція або яка стала її об’єктом.

Хоча органи державної влади допустили помилки в плануванні та здійсненні операції, кроки, які вони вжили для мінімізації ризику для життя працівника правоохоронних органів, можуть вважатись обґрунтованими. Попри те що операція була необґрунтовано квапливою і ймовірний ступінь опору об’єкта був занижений, органи державної влади вжили обґрунтованих застережних заходів: вони зібрали інформацію розвідки про ціль і склали плани щодо того, як заарештувати особу та захопити вогнепальну зброю; вони залучили низку спеціально підготовлених офіцерів і діяли злагоджено, не порушуючи субординації.

Констатовані порушення: процесуальний аспект права на життя (ст.2 Конвенції). Відсутність порушення статті 2 Конвенції в матеріальному аспекті.

Ключові слова: негативна відповідальність держави, позитивна відповідальність держави, захист права на життя