Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 березня 2021 року

у справі «RIBCHEVA AND OTHERS v. BULGARIA»[1]

за заявами №№ 37801/16, 39549/16, 40658/16

Щодо обов'язку держави розслідувати відповідальність посадових осіб за смерть працівника правоохоронних органів під час поліцейської операції

Фабула справи: Заявники скаржилися, що органи державної влади не змогли захистити життя їхнього родича та ефективно розслідувати недбалість, що спричинила його смерть.

Заявники є членами сім’ї офіцера антитерористичного загону (МВС), який був убитий під час планової операції стосовно особи, яку вважали нестабільною та небезпечною. Злочинця було притягнуто до кримінальної відповідальності та засуджено, зокрема і за вбивство при обтяжуючих обставинах, до довічного позбавлення волі та зобов’язано відшкодувати заявникам шкоду. Проте заявники також закликали органи державної влади розслідувати причетність посадових осіб до смерті їхнього родича з урахуванням неправильної організації та планування операції.

Хоча окремого кримінального розслідування не було розпочато, останнє питання було розглянуто в межах двох внутрішніх розслідувань, проведених Міністерством.

Правове обґрунтування: зобов'язання держави відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції захищати право на життя передбачає, що має бути проведене ефективне офіційне розслідування, коли людина отримала небезпечні для життя травми за підозрілих обставин, навіть якщо ймовірний винуватець нападу не є державним агентом (див. Menson v. the United Kingdom (dec.), no. 47916/99, ECHR 2003-V; Zashevi v. Bulgaria, no. 19406/05, § 56, 2.12.2010, with many further references; and Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey [GC], no. 24014/05, § 171, 14.04.2015).

Немає підстав вважати, що це слідче зобов'язання не застосовується, коли жертвою нападу зі смертельними наслідками є співробітник поліції, який виконує свої обов'язки. За своїм змістом пункт 1 статті 2 захищає "право кожного на життя", а згідно зі статтею 1 Конвенції, права, визначені в ній, повинні бути забезпечені "кожній" у межах юрисдикції Договірних Держав.

У будь-якому випадку це зобов'язання не є предметом спору в даній справі. Заявники не критикували кримінальне переслідування вбивці пана Шаркова, пана П.П. як таке, і ніщо не вказує на те, що це переслідування було якимось неповноцінним. Вони проходили в розумні терміни, заявники могли б ефективно брати участь у них, а суди, які розглядали справу, докладно вивчили обставини, за яких пан П.П. вбив пана Шаркова, винесли максимально суворий вирок та повністю задовольнили вимоги заявників щодо відшкодування збитків проти П.П.

Питання для вирішення полягає швидше за все в тому, чи влада повинна додатково розслідувати, чи не сприяли халатні дії або бездіяльність з боку посадових осіб смерті пана Шаркова, і якщо так, то чи достатньо розслідувань, проведених у цій справі, включаючи кримінальне переслідування пана П.П. для виконання цього обов'язку.

Таке розслідування необхідне, коли життя людей загинули в обставинах, що потенційно тягнуть за собою відповідальність держави через передбачувану недбалість у виконанні її позитивних зобов'язань за статтею 2. Однак воно не обов'язково має бути кримінальним за формою; цивільного або дисциплінарного розгляду може бути достатньо.

Немає жодних підстав вважати, що цей додатковий слідчий обов'язок не виникає щодо співробітників поліції, убитих приватними особами під час виконання ними своїх обов'язків. Аналогічні міркування застосовні в ситуаціях, коли стверджується, що влада не зробила достатньо для захисту співробітника поліції від смертельного нападу з боку приватної особи, яку він намагається заарештувати або нейтралізувати.

Висновки: органи державної влади повинні були розслідувати не тільки відповідальність безпосереднього вбивці, але й те, чи були причетними посадові особи до смерті офіцера через недбалість у плануванні та проведенні операції. Обов’язок провести розслідування, який виникає за обставин, що потенційно тягнуть за собою відповідальність держави у зв’язку зі стверджуваною недбалістю, також застосовується й у випадках, коли працівників правоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов’язків позбавили життя приватні особи.

У цій справі органи державної влади належним чином не виконали цей обов’язок через два серйозні недоліки у проведених внутрішніх (службових) розслідуваннях: одне з розслідувань не було розпочато з ініціативи органів державної влади (а найімовірніше, було порушено за скаргою матері померлого) і, що є ще більш важливим, мала місце повна відсутність публічності та участі заявників в обох розслідуваннях.

Констатовані порушення: процесуальний аспект права на життя (ст.2 Конвенції). Відсутність порушення статті 2 Конвенції в матеріальному аспекті.

Ключові слова: негативна відповідальність держави, позитивна відповідальність держави, захист права на життя, неефективність розслідування