Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 лютого 2022 року

у справі «KRAMAREVA v. RUSSIA»

за заявою № 4418/18

Щодо дотримання справедливого балансу між сторонами з огляду на факт участі прокурора у судовому розгляді цивільної справи

Фабула справи: Заявниця, посилаючись на за пункт 1 статті 6 Конвенції, скаржилась на те, що не було дотримано справедливого балансу між сторонами провадженні з огляду на участь прокурора у розгляді її скарги.

Після розірвання трудового контракту Заявниця звернулася до суду з позовом до свого колишнього роботодавця. Позивачка вимагала визнати розірвання трудового контракту незаконним, поновити її на роботі, відшкодувати суму втраченого заробітку та моральну шкоду й зобов’язати компанію надати їй копії деяких документів, пов’язаних із роботою. Прокурор був присутнім під час судового засідання. Після завершення судового засідання він висловив думку, що в одній частині вимоги заявниці мають бути задоволені, а в іншій їй має бути відмовлено. Районний суд задовольнив позов заявниці в частині вимоги про надання копій документів та присудження відшкодування моральної шкоди, проте визнав розірвання контракту із заявницею законним і відмовив у задоволенні цієї частини вимог. Апеляційна скарга заявниці була залишена без задоволення; упродовж судового засідання в апеляційному суді прокурор підтримував рішення районного суду.

Правове обґрунтування: принцип рівності сторін є одним із елементів ширшого поняття справедливого судового розгляду у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Він вимагає "справедливого балансу між сторонами": кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (див. серед інших, Yvon v. France, no. 44962/98, § 31, ECHR 2003‑V, та Kress v. France [GC], no. 39594/98, § 72, ECHR 2001‑VI).

Суд уже кілька разів розглядав роль незалежних працівників національної юридичної служби, таких як прокурор, генеральний адвокат, урядовий комісар або аналогічні посадові особи у розглядах поза кримінально-правовою сферою. У зв'язку з цим Суд вважає, що сам по собі факт участі такого співробітника в розгляді не може викликати питання за статтею 6 (див. mutatis mutandis, Todorov v. Bulgaria (dec.), no. 39832/98, 14 березня 2002 р.) і що той факт, що аналогічна точка зору обстоюється в суді кількома сторонами, не обов'язково ставить протилежну сторону у становище "істотного недоліку" при викладанні своєї справи (див. Івон, цитований вище, § 32). Тому Суд повинен проаналізувати роль, фактично відіграну у розгляді відповідною посадовою особою (див. Kress, згаданий вище, § 71, та Van Orshoven v. Belgium, 25 June 1997, § 39, Reports of Judgments and Decisions 1997-III); якщо незалежність і неупередженість цієї посадової особи не ставиться під сумнів відповідно до Конвенції (див. Kress, згаданий вище, § 71), залишається з'ясувати, чи був, зважаючи на участь такої посадової особи у розгляді, дотриманий "справедливий баланс", який має переважати між сторонами (див. Yvon, згаданий вище, § 33).

Крім того, Суд неодноразово встановлював, концепція справедливого судового розгляду передбачає можливість для сторін розгляду знати та коментувати всі подані докази або зауваження, подані навіть незалежним співробітником національної юридичної служби (див., серед інших авторитетів, Yvon, цитований вище, § 38, і Kress, цитований вище, § 74), і тому будь-які такі уявлення повинні бути публічними і відкритими для протилежних коментарів. З цієї точки зору, у справі Göç v. Turkey ([GC], № 36590/97, §§ 55-58, ECHR 2002-V) Суд встановив, що неповідомлення заявнику думки прокурора та неможливість для заявника ознайомитися з ним та відповісти на нього відсутність усного слухання порушує статтю 6 Конвенції. Аналогічно, у справі Martinie (цитується вище, § 50), стаття 6 була порушена через привілейоване становище державного адвоката, оскільки він міг бути присутнім на слуханнях і усно висловлювати свою думку в Рахунковій палаті, не будучи спростованим сторонами, причому цей дисбаланс був підкреслений тим фактом, що слухання були публічними. На відміну від цього, у справах Yvon і Kress (обидва цитувалися вище, § 39 та § 76 відповідно) Суд вважав, що оскільки сторони були проінформовані про подання урядового комісара і мали можливість відповісти на них, принцип змагальності був дотриманий.

У справах проти Росії Суд, дотримуючись встановлених загальних принципів, вважав, що сам факт участі прокурора в цивільному процесі не може як такий викликати питання за статтею 6 (див., mutatis mutandis, Chernysheva v. Russia, № 77062/01, 10 червня 2004 р.) і що той факт, що подібна точка зору обстоюється в суді декількома сторонами, не обов'язково ставить протилежну сторону у «істотно невигідне» становище при поданні його чи її справу (див. Korolev v. Russia (№ 2) , № 5447/03, § 30, 1 квітня 2010 р. та Batsanina v. Russia, № 3932/02, § 25, 26 травня 2009 року).

Водночас Суд зазначає, що наявність різних підходів до розгляду цього питання у своїй усталеній практиці, а також різноманіття моделей участі прокурора в цивільному провадженні по всій Європі. Наявні підходи не є несумісними та не вимагали будь-якого загального визнання про сумісність певної моделі участі прокурора в цивільних справах з вимогами статті 6 Конвенції.

Висновки: національне цивільне процесуальне законодавство забезпечує сторонам можливість подати свої письмові чи усні коментарі після того, як до провадження долучився прокурор. Згідно з національним законодавством прокурор був незалежним посадовцем, який мав юридичну кваліфікацію, і його участь в певних категоріях цивільних справ була передбачена законом у разі, якщо цього вимагав захист цивільних прав та законних інтересів суспільства або держави. Думка прокурора не могла попередньо визначати позицію суду по справі, та його участь як така не перешкоджала сторонам повністю реалізовувати свої права й не порушувала принципу змагального провадження. Прокурори не користувалися особливими повноваженнями в цивільному провадженні, не брали участі в судових обговореннях, а їхні думки були доступні для коментарів.

В цій справі найпридатнішим є підхід, що випливає із загальних принципів усталеної практики Суду щодо участі незалежних посадовців-юристів у цивільному провадженні, у світлі конкретних міркувань, попередньо установлених у справах проти Росії. Відповідно, Суд мав з’ясувати, чи було, з урахуванням участі прокурора, належним чином гарантовано принципи рівності сторін та змагального провадження і, відповідно, чи превалював «справедливий баланс» між сторонами справи.

Прокурор висловив думку про те, що вимога заявниці про поновлення її на роботі мала би бути відхилена з огляду на відсутність правових підстав для цього в національному праві. Нічого не свідчить про те, що при цьому прокурор діяв у ролі протилежної сторони у справі заявниці чи з перевищенням повноважень, захищаючи громадські інтереси. Аргумент заявниці про те, що неналежний вплив думки прокурора на суди мав особливе значення, крім тверджень сторін, і що суди були зв’язані цією думкою, був явною спекуляцією, яка не підтверджувалася жодними конкретними та переконливими доказами, посиланнями на відповідні правові положення. Тому підстав для висновку про відхилення від принципу рівності сторін в цій справі немає. Крім цього, у світлі принципу змагального провадження думка прокурора була висловлена публічно під запис, і сторони були обізнані про її зміст та як на підставі закону, так і практично мали ефективну можливість висловлювати свої твердження у відповідь на таку думку.

З огляду на відсутність інших додаткових аргументів Заявниці підстав для висновку про неналежний вплив думки прокурора на суди, що перешкоджало Заявниці ефективно захищати свої права чи іншим чином порушило справедливий баланс між сторонами, не було.

Констатовані порушення: відсутність порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: трудові спори, правовий статус учасників цивільного процесу, принцип належної правової процедури, засади цивільного судочинства, процесуальний статус прокурора