Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 лютого 2021 року

у справі «HANAN v. GERMANY»[1]

за заявою № 4871/16

Щодо вимог до розслідування смертей у межах екстериторіального збройного конфлікту, коли Уряд посилається на Міжнародне гуманітарне право як lex specialis

Фабула справи: Заявник скаржився за статтею 2 Конвенції на відсутність ефективного розслідування авіаудару, унаслідок якого загинули, у тому числі, його двоє синів, і на те, що він не мав ефективного засобу правового захисту для оскарження рішення про припинення розслідування.

ЄСПЛ встановлено, що німецький полковник К., діючи у складі Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на підставі мандату, передбаченого Главою VII Статуту ООН, наказав завдати авіаудару по двох паливних танкерах, які були захоплені повстанцями Талібану в Афганістані, внаслідок чого були поранені як повстанці, так і цивільне населення. Прокурор Німеччини розпочав, а потім припинив розслідування у зв’язку з відсутністю підстав для притягнення до кримінальної відповідальності полковника К. (або співробітника штабу): відповідальність за Кодексом злочинів проти міжнародного права була виключена, оскільки в полковника К. не було необхідного умислу; відповідальність за Кримінальним кодексом була виключена, оскільки законність завдання авіаудару за міжнародним правом була актом виправданого захисту.

Правове обґрунтування: процесуальний обов'язок згідно зі статтею 2 має застосовуватися реалістично (Al-Skeini and Others, cited above, § 168).

Для того, щоб бути «ефективним» в контексті статті 2 Конвенції, розслідування, перш за все, має бути адекватним (Ramsahai and Others v. the Netherlands [GC], № 52391/ 99, § 324, ECHR 2007 ‑ II та Armani Da Silva, § 233). Це означає, що воно має бути здатним привести до встановлення фактів, визначення того, чи була застосована сила виправданою в даних обставинах, а також до виявлення та, якщо це необхідно, покарання винних. Це зобов'язання не результату, а засобів (див. Nachova and Others v. Bulgaria [GC], nos. 43577/98 and 43579/98, § 160, ECHR 2005‑VII; Al‑Skeini and Others, cited above, § 166; and Mustafa Tunç and Fecire Tunç, cited above, § 173). Органи влади повинні вжити всіх розумних кроків, які вони можуть, для забезпечення доказів, що стосуються інциденту (Armani Da Silva, § 233, and Al-Skeini and Others, § 166). Тим не менш, характер і ступінь перевірки, які задовольняють мінімальний поріг ефективності розслідування, залежать від обставин конкретної справи. Характер і ступінь перевірки повинні оцінюватися на основі всіх відповідних фактів і з урахуванням практичних реалій слідчої роботи (Velcea and Mazăre v. Romania, no. 64301/01, § 105, 1 December 2009, and Armani Da Silva, cited above, § 234). Зобов’язання за статтею 2 передбачає, що навіть у складних умовах безпеки мають бути вжиті всі розумні кроки для забезпечення проведення ефективного незалежного розслідування ймовірних порушень права на життя (Al‑Skeini and Others, cited above, § 164).

Розслідування також має бути достатньо широким, щоб дозволити слідчим органам враховувати не лише дії державних агентів, які безпосередньо застосували смертельну силу, а й усі навколишні обставини, включаючи такі питання, як планування та контроль операцій, де це необхідно для того, щоб визначити, чи виконала держава своє зобов’язання за статтею 2 щодо захисту життя. Це вимагатиме відповідного допиту членів збройних сил prima facie, причетних до інциденту (Aktaş v. Turkey, no. 24351/94, § 306, 24 April 2003).

Для того, щоб розслідування ймовірного незаконного вбивства з боку представників держави було ефективним, загалом може вважатися необхідним, щоб особи, відповідальні за розслідування та які проводять розслідування, були незалежними від осіб, причетних до подій. Це означає не лише відсутність ієрархічного чи інституційного зв’язку, але й практичну незалежність (Armani Da Silva, § 232, and Al-Skeini and Others, § 167). У цьому контексті мається на увазі вимога розумної оперативності.

Також має бути достатній елемент громадського контролю за розслідуванням, ступінь якого може змінюватися від випадку до справи. Розслідування має бути доступним для сім’ї жертви в обсязі, необхідному для захисту їхніх законних інтересів (Armani Da Silva, § 235, and Al-Skeini and Others, § 167).

Висновки: у зв’язку з матеріально-правовою колізією щодо вимог ефективного розслідування відповідно до чинних норм МГП та відповідно до статті 2 Конвенції, Велика Палата не розглядала питання, чи були дотримані вимоги, що дозволяють ураховувати контекст та правила МГП при тлумаченні та застосуванні Конвенції за відсутності офіційного відступу за статтею 15 Конвенції, і таке питання було обмежено аналізом дотримання своєї усталеної практики за статтею 2 Конвенції. У зв’язку із цим, проблеми та труднощі, з якими зіштовхуються органи розслідування, враховуючи те, що смерть настала під час активних бойових дій у (екстериторіальному) збройному конфлікті, вплинули на розслідування в цілому таким чином, що під час розслідування, яке проводитиметься цивільними органами обвинувачення в Німеччині, необхідно керуватися стандартами, встановленими з розслідування випадків смерті в екстериторіальному збройному конфлікті.

Отже, проведене органами влади Німеччини розслідування відповідало цим вимогам. Причина смерті синів заявника та інформація про особу (осіб), відповідальної (відповідальних) за це, були відомими, а факти, пов’язані з авіаударом, включаючи процес ухвалення рішень та процес перевірки цілей, були встановлені ретельно та в надійний спосіб для з’ясування законності застосування сили. Оцінка федерального прокурора щодо потенційного притягнення до кримінальної відповідальності полковника К. в основному ґрунтувалася на об'єктивній оцінці полковника К. на момент завдання авіаудару та його розповіді (він діяв, ураховуючи припущення про відсутність мирного населення), що була достовірною і підтверджена свідченнями, які були негайно захищені та не могли бути змінені (аудіозаписи відповідного радіотрафіку та теплові зображення від інфрачервоних камер). Отже, оскільки Федеральний Конституційний суд, який прямо встановив, що розслідування Генерального прокурора відповідало вимогам статті 2 Конвенції, міг би скасувати його рішення про припинення розслідування, то заявник мав у своєму розпорядженні засіб для оскарження ефективності розслідування.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на життя у процесуальному аспекті (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: міжнародні зобов'язання держави, принцип ефективного розслідування, підстави застосування МГП