Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 лютого 2021 року

у справі «HANAN v. GERMANY»

за заявою № 4871/16

Щодо існування “юрисдикційного зв’язку” стосовно процесуального обов’язку держави провести розслідування у випадку смертей, спричинених унаслідок активних бойових дій у межах екстериторіального збройного конфлікту

Фабула справи: Заявник скаржився за статтею 2 Конвенції на відсутність ефективного розслідування авіаудару, унаслідок якого загинули, у тому числі, його двоє синів, і на те, що він не мав ефективного засобу правового захисту для оскарження рішення про припинення розслідування.

ЄСПЛ встановлено, що німецький полковник К., діючи у складі Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на підставі мандату, передбаченого Главою VII Статуту ООН, наказав завдати авіаудару по двох паливних танкерах, які були захоплені повстанцями Талібану в Афганістані, внаслідок чого були поранені як повстанці, так і цивільне населення. Прокурор Німеччини розпочав, а потім припинив розслідування у зв’язку з відсутністю підстав для притягнення до кримінальної відповідальності полковника К. (або співробітника штабу): відповідальність за Кодексом злочинів проти міжнародного права була виключена, оскільки в полковника К. не було необхідного умислу; відповідальність за Кримінальним кодексом була виключена, оскільки законність завдання авіаудару за міжнародним правом була актом виправданого захисту.

Правове обґрунтування: у справі “Güzelyurtlu та інші” Суд виклав принципи щодо існування «юрисдикційного зв’язку» для цілей статті 1 Конвенції у випадках, коли смерть сталася за межами території Договірної Держави, внаслідок якого виникає процесуальне зобов'язання за статтею 2 Конвенції.

У світлі вищезгаданої судової практики виявляється, що якщо слідчі або судові органи Договірної Держави порушують власне кримінальне розслідування або провадження щодо смерті, яка сталася поза юрисдикцією цієї Держави, на підставі їх національного законодавства (наприклад, відповідно до положень про універсальну юрисдикцію або на основі принципу активної чи пасивної особистості), проведення такого розслідування чи такого провадження є достатнім для встановлення юрисдикційного зв'язку для цілей статті 1 між цією державою та родичами жертви, які згодом звертаються до Суду (див., mutatis mutandis , Markovic and Others).

Цей підхід також відповідає природі процесуального зобов'язання щодо проведення ефективного розслідування згідно зі статтею 2, яке переросло в окреме та самостійне зобов'язання, хоча і викликане діями щодо матеріально-правових аспектів. цього положення (Šilih v. Slovenia [GC], № 71463/01, § 159, 9 квітня 2009 року, та Janowiec та інші проти Росії [GC]), № 55508/07 і 29520/09, § 132, ЄСПЛ 2013). У цьому сенсі це можна вважати відокремлюваним зобов’язанням, що випливає зі статті 2 і здатне зв’язувати державу, навіть якщо смерть сталася поза її юрисдикцією (mutatis mutandis, Šilih, § 159, стосовно сумісності ratione temporis).

Якщо у Договірній Державі не було розпочато розслідування або провадження відповідно до її внутрішнього законодавства щодо смерті, яка сталася поза її юрисдикцією, Суд повинен буде визначити, чи може бути, у будь-якому випадку, юрисдикційний зв'язок. встановлений для того, щоб процесуальне зобов'язання, накладене статтею 2, набуло чинності щодо цієї держави. Хоча процесуальне зобов’язання за статтею 2, в принципі, буде задіяно лише для Договірної Держави, під юрисдикцією якої померлий перебував на момент смерті, «особливі ознаки» в даному випадку виправдовують відхід від цього підходу, відповідно до принципів, розроблених у справі Ранцева проти Кіпру і Росії, № 25965/04. Однак Суд не вважає, що він повинен визначати in abstracto, які «особливі ознаки» викликають наявність юрисдикційного зв’язку стосовно процесуального обов’язку проводити розслідування відповідно до статті 2, оскільки ці ознаки обов’язково залежатимуть від конкретних обставин кожного випадку і може значно відрізнятися від одного випадку до іншого.

Висновки: не ставлячи під сумнів принципи, викладені у справі “Güzelyurtlu та інші”, та застосування цих принципів до фактів цієї справи, Суд вважає, що між цими справами є суттєві відмінності. Так, принцип, відповідно до якого порушення національного кримінального розслідування випадків смерті, які відбулися поза юрисдикцією ratione loci держави, а не в межах здійснення її екстериторіальної юрисдикції, сам по собі був достатнім для встановлення юрисдикційного зв’язку між цією державою та родичами жертви, які звернулися до Суду і не був застосовним у цій справі. Випадки смерті, які були предметом розслідування органами державної влади Німеччини, мали місце в контексті екстериторіальної воєнної операції в межах повноважень Ради Безпеки ООН, що діє згідно з положеннями Глави VII Статуту ООН, поза територією Договірних Держав Конвенції.

При цьому «особливі ознаки» можуть встановити юрисдикційний зв’язок, який уводить у дію процесуальне зобов’язання за статтею 2 Конвенції, навіть за відсутності факту розслідування чи порушеного провадження в Договірній Державі. Це також застосовується щодо екстериторіальних ситуацій, які перебувають поза сферою правової дії Конвенції та стосовно подій, які відбуваються в межах активних бойових дій під час збройного конфлікту.

У цій справі встановлено такі особливі ознаки: (i) Німеччина згідно із загальною частиною Міжнародного гуманітарного права (далі - МГП) повинна була розслідувати авіаудар (це стосувалось індивідуальної кримінальної відповідальності військовослужбовців німецьких збройних сил за потенційний військовий злочин), який відображав ступінь тяжкості ймовірного злочину; (ii) органам державної влади Афганістану з юридичних підстав було заборонено порушувати кримінальне провадження (відповідно до Угоди про статус військ МССБ держави, що надавали війська, мали виключну юрисдикцію щодо персоналу, який входив до складу МССБ стосовно будь-яких кримінальних чи дисциплінарних правопорушень на території Афганістану); та (iii) органи прокуратури в Німеччині були зобов’язані згідно з національним законодавством (пов’язаним із ратифікацією Німеччиною Римського статуту) розслідувати злочини, до кримінальної відповідальності у вчиненні яких будь-хто із громадян Німеччини притягався, зокрема, за військові злочини (як у більшості Договірних Держав, які беруть участь у військових дислокаціях за кордоном). Таким чином, Німеччина зберігала виключну юрисдикцію над своїми військами стосовно тяжких злочинів, які, крім того, вона була зобов’язана розслідувати відповідно до міжнародного та національного законодавства, і мала «особливі ознаки», які в сукупності спричинили існування юрисдикційного зв’язку щодо процесуального обов’язку провести розслідування відповідно до статті 2 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на життя у процесуальному аспекті (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: міжнародні зобов'язання держави, принцип ефективного розслідування, підстави застосування МГП