Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2020 року

у справі «BELOVA проти Росії»

за заявою № 33955/08

Щодо обов’язку набувача майна ретельно дослідити його походження з метою запобігання позбавлення права власності в майбутньому

Фабула справи: Заявниця скаржилася на незаконне позбавлення її права власності на майно.

Майно, що було предметом спору, належало державі та перебувало в управлінні державної компанії. У 2003 році компанія передала це майно приватній особі як погашення боргу. Це майно було двічі відчужене, і у 2004 році його придбала Заявниця. Кожна з процедур купівлі-продажу була зареєстрована в Управлінні з реєстрації майна, були видані відповідні правовстановлюючі документи. У 2012 році Агентство з державного майна (далі – агентство) звернулось до суду із вимогою про повернення майна для зимових Олімпійських ігор 2014 року. Після провадження на декількох рівнях юрисдикції Верховний суд остаточно не визнав Заявницю добросовісним набувачем та скасував її право власності на оскаржуване майно. У 2011 році, в межах іншого провадження, Заявниця зверталась із проханням про проведення кадастрової зйомки цього майна. Після розгляду справи на двох рівнях юрисдикції, було задоволено касаційну скаргу Управління. Заявниця вказувала на непоінформованість її про це провадження і просила суд відкласти судовий розгляд. Проте суд заслухав справу за її відсутності та вирішив, що земля належить державі і буде використана для будівництва готелю для розміщення членів Олімпійського комітету, розташованого поряд із заповідником для птахів.

Правове обґрунтування: втручання у мирне володіння майном має забезпечити справедливий баланс між загальними інтересами громади та правами особи. Це означає, що захід має бути як відповідним для досягнення своєї мети, так і пропорційним цій меті. Необхідний баланс буде порушено, якщо відповідній особі довелося нести «індивідуальний і надмірний тягар» (див. “James та інші проти Сполученого Королівства”, 21 лютого 1986 року, §50, серія А, №98). Органи влади повинні мати можливість виправляти свої помилки, але не в ситуації, коли відповідна особа вимушена нести надмірний тягар (див.Vukušić проти Хорватії, №69735/11, §64, 31 травня 2016 року, з цитуванням судової практики в ньому). Пошук балансу відображений у структурі статті 1 Протоколу № 1 в цілому, незалежно від того, про які пункти йдеться в кожному конкретному випадку; завжди має існувати розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, що переслідується. Щоб з’ясувати, чи існував такий баланс, потрібне загальне вивчення різних інтересів, про які йдеться (див. Perdigão проти Португалії, №24768/06, §§67-68, 16 листопада 2010 року), що може вимагати аналізу таких елементів, як умови компенсації та поведінка сторін у спорі, включаючи засоби, що використовуються державою та їх виконання, наприклад вимога до органів влади діяти вчасно, належним чином і з максимальною послідовністю (Beyeler проти Італії, №33202/96, §§114 і 120, ЄСПЛ 2000-I). Суд також повторює, що «пом’якшення минулої несправедливості не повинно створювати нових порушень» і «особи, які добросовісно придбали своє майно не повинні нести тягар відповідальності, який по праву лежить на державі ” (див. Pincová та Pinc проти Чеської Республіки, №36548/97, §58, ЄСПЛ 2002-VIII).

Висновки: держава навряд чи може стверджувати, що вона не знала, що її майно було втрачено через неправильне управління. Реєстраційний орган зареєстрував три передачі майна та видав три комплекти правовстановлюючих документів. Відповідно до положень закону ці правочини слугували визнанням і підтвердженням передачі державою майна. Тим не менш, останнє національне рішення, прийняте у справі, позбавило Заявницю статусу добросовісного набувача. Суд вважає, що набувач майна повинен ретельно дослідити його походження, щоб уникнути можливих позовів про конфіскацію. Суд погоджується з Верховним Судом, що якби Заявниця зробила це, вона б виявила, що майно, яке вона купувала, є предметом спору і що напередодні купівлі президія обласного суду скасувала угоду між підприємством та К. Крім того, Заявницю мав насторожити той факт, що майно переходило з рук в руки втретє за рік. Крім того, хоча держава не компенсувала витрати Заявниці, немає нічого, що свідчить про те, що вона не зможе вимагати компенсації за свої збитки від тих, хто за це відповідає. Нарешті, Заявниця не пояснила, як вона використовувала майно, і тому Суд не може зробити висновок, що її приватні інтереси переважали над очевидними значущими суспільними інтересами проведення Олімпіади та охорони природи. Звідси випливає, що Заявниці не довелося нести надмірний індивідуальний тягар.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), відсутнє порушення права мирно володіти своїм майном (ст.1 Протоколу №1 до Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, право мирно володіти своїм майном, державне майно