Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 лютого 2022 року

у справі «BOTOYAN проти Вірменії»

за заявою № 5766/17

Щодо ефективного засобу відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я внаслідок медичної халатності

Фабула справи: Заявниця скаржилася, що її інвалідність сталася внаслідок неналежної медичної допомоги, отриманої в Медичному центрі «Артік». Вона також скаржилася, що на даний момент не існувало особливих правил щодо ортопедичної хірургії, і що вона не була поінформована про характер та ризики процедури перед операцією. Нарешті, вона скаржилася на відсутність ефективного механізму, який дозволяв би притягнути до відповідальності винних і отримати належне відшкодування у зв’язку з її інвалідністю, яка сталася внаслідок неналежної медичної допомоги, отриманої в державній лікарні.

6 лютого 2008 року заявниця впала на сходах і зламала ліву ногу. Її доставили до державної лікарні. Заявниця госпіталізована на стаціонарне лікування в хірургічне відділення та у неї діагностовано закритий ослий перелом лівої руки, дистальний відділ гомілки (кістка гомілки) зі значним зміщенням. 7 лютого 2008 року хірург прооперував заявницю. Операція включала в себе встановлення металевих імплантатів у її ногу для стабілізації перелому кістки. Після виписки з лікарні рана заявниці інфікувалася, вона регулярно страждала від лихоманки та почала боліти нога. Заявниця стверджувала, що єдиним ефективним механізмом встановлення відповідальності лікаря за медичну недбалість згідно з національним законодавством був кримінальний засіб, передбачений ст.130 Кримінального кодексу. Можливість отримати цивільне відшкодування, якщо відповідальність практикуючого не була встановлена ​​в кримінальному провадженні, існувала лише теоретично.

Правове обґрунтування: хоча право на здоров’я як таке не входить до числа прав, гарантованих Конвенцією або Протоколами до неї, Високі Договірні Сторони мають, поряд зі своїми позитивними зобов’язаннями за статтею 2 Конвенції, позитивне зобов’язання за статтею 8, по-перше, запровадити правила, які зобов’язують як державні, так і приватні лікарні вживати відповідних заходів для захист фізичної недоторканності своїх пацієнтів і, по-друге, надати жертвам медичної недбалості доступ до судового розгляду, під час якого вони можуть, за необхідності, отримати компенсацію за шкоду. У контексті передбачуваної медичної недбалості істотні позитивні зобов’язання держав щодо лікування обмежуються обов’язком мати ефективну нормативно-правову базу, яка змушує лікарні, як приватні, так і державні, вживати відповідних заходів для захисту здоров’я пацієнтів. Вирішуючи, чи виконала держава своє позитивне процесуальне зобов’язання щодо створення ефективної незалежної судової системи, Суд перевірить, чи доступні засоби правового захисту, разом узяті, як це передбачено законом та застосовано на практиці, забезпечили ефективні правові засоби, здатні встановлення відповідних фактів, притягнення до відповідальності винних та надання належного відшкодування потерпілому.

Висновки: з огляду на широку свободу розсуду, якою користуються Високі Договірні Сторони при визначенні своєї політики в галузі охорони здоров’я та при виборі способу виконання своїх позитивних зобов’язань та організації своїх судових систем, немає підстав для який стверджує, що Конвенція вимагає спеціального механізму, який полегшує подання позовів про медичну неправоту на національному рівні. Крім того, слід мати на увазі, що, виконуючи свої позитивні зобов’язання щодо передбачуваних жертв медичної халатності, органи влади також повинні враховувати протилежні міркування, такі як ризик невиправданого притягнення медичних працівників до відповідальності, що може поставити під загрозу їхній професійний дух. і спонукати їх до практики, часто на шкоду своїм пацієнтам. Крім того, у випадках медичної недбалості, коли порушення права на фізичну недоторканність не спричинено навмисно, позитивне процесуальне зобов’язання, яке стосується вимоги створення ефективної судової системи, буде виконано, якщо правова система надає потерпілим засіб правового захисту у цивільні суди, як окремо, так і разом із засобом юридичного захисту в кримінальних судах, що дозволяє встановити будь-яку відповідальність відповідних лікарів і отримати відповідне цивільне відшкодування. Дисциплінарні заходи також можуть бути передбачені. Відповідно до нинішньої практики національні суди вимагають, щоб позов про відшкодування моральної шкоди за порушення конвенційного права ґрунтувався на рішенні органу прокуратури або ухвалі суду, отриманої в іншому судовому провадженні. Крім того, немає жодних підстав для припущення, що згідно з національним законодавством державна лікарня може бути предметом судового розгляду як державний або адміністративний орган у цивільних або адміністративних судах. У зв’язку з цим Суд зазначає, що Закон прямо визначає, що державні лікарні не є державними органами, тоді як із розділу 3 Закону «Основи адміністративної та адміністративної процедури» не випливає, що державна лікарня може вважатися адміністративним органом у значенні цього положення. Таким чином, беручи до уваги вищезгадані положення національного законодавства та за відсутності будь-якої внутрішньої прецедентної практики, наданої Урядом, Суд вважає, що немає нічого, що підтверджує їхній аргумент про те, що компенсація моральної шкоди можна вимагати від держави безпосередньо щодо діяльності державної лікарні. За цих обставин Суд вважає, що не було встановлено, що існував ефективний цивільно-правовий засіб юридичного захисту, який міг би забезпечити відшкодування щодо скарг заявника та дати розумні перспективи успіху. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що не можна стверджувати, що держава надала заявниці ефективну процедуру, яка дозволила їй подати позов про медичну халатність та отримати компенсацію за медичну халатність, жертвою якої вона, як стверджується, стала.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: приватне життя, неефективна судова система, відповідальність лікарів, медична недбалість, медична помилка, помилки медичного персоналу, неналежне лікування, охорона здоров’я