Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 жовтня 2020 року

у справі«BOKHONKO проти Грузії»[1]

за заявою № 6739/11

Щодо обов’язкового дослідження судом твердження обвинуваченого щодо отримання речових доказів шляхом жорстокого поводження

Фабула справи: Заявник скаржився на зловживання службовим становищем працівниками поліції під час затримання, а також проведення його освідування.

За офіційною версією подій, 27 вересня 2008 року Заявника затримали в аеропорту Тбілісі після того, як поліція отримала інформацію, що він намагався незаконно ввезти в країну наркотичні речовини. Далі було проведено обшук Заявника та знайдено в його задньому проході жовтий контейнер із наркотичною речовиною. Згодом йому офіційно пред’явили обвинувачення в незаконному володінні та перевезенні наркотичних речовин у великому розмірі, і суддя ухвалив рішення про його досудове тримання під вартою. У ході допитів Заявник вказував про свою невинуватість і стверджував, що наркотичні речовини йому підкинули працівники поліції. Зазначив, що вони його били, змушувати роздягатись і присідати, а самі знімали це на мобільні телефони. Заявник також повідомив, що було двічі проведено огляд його заднього проходу і що, коли він повернувся до тями після втрати свідомості під час другого огляду, йому розповіли про знайдені наркотики. У червні 2009 року заявника було визнано винним, і вирок підтримав суд апеляційної інстанції. Суди головним чином посилалися на факт вилучених наркотиків та показання трьох офіцерів поліції і перекладача, що був присутній під час обшуку, які підтвердили свої досудові показання, заперечивши будь-яке катування. Суди відхилили твердження заявника про жорстоке поводження та процесуальні порушення як необґрунтовані. Клопотання заявника про медичний огляд, подані до прокуратури, були відхилені так само, як і заяви про порушення кримінального провадження проти працівників поліції, що його затримували. Досі триває розслідування за фактом зловживання службовим становищем, розпочате прокуратурою ще у 2013 році.

Правове обґрунтування: хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів як таких, що в першу чергу є предметом регулювання національного законодавства (див. Jalloh проти Німеччини, №54810/00, §94, ЄСПЛ 2006‑IX, та De Tommaso проти Італії, №43395/09, §170, ЄСПЛ 2017 (витяги); див. також El Haski проти Бельгії, №649/08, §81, 25 вересня 2012 року з додатковими посиланнями в ньому). Питання, на яке необхідно відповісти, полягає в тому, чи було судове провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим (див.Биков проти Росії, №4378/02), §89, 10 березня 2009 року). Це передбачає перевірку будь-якої ймовірної протиправності, про яку йдеться, і, якщо йдеться про порушення іншого конвенційного права, характер виявленого порушення (див. P.G. і J.H. проти Сполученого Королівства, №44787/98, §76, ЄСПЛ 2001-IX; Gäfgen проти Німеччини, №22978/05, §163, 1 червня 2010 року). При визначенні того, чи було судове провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати, чи дотримувалися права на захист. Зокрема, має бути перевірено, чи була надана заявникові можливість оскаржити достовірність доказів та заперечити проти їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі, чи викликають сумніви обставини, за яких вони були отримані, їх надійність або точність (див. Биков, згадане вище, §90). Особливі міркування застосовуються щодо використання у кримінальному провадженні доказів, отриманих з порушенням статті 3. Використання таких доказів, забезпечених внаслідок порушення одного з основних і абсолютних прав, гарантованих Конвенцією, завжди викликає серйозні питання щодо справедливості судового розгляду, навіть якщо визнання таких доказів не було вирішальним для забезпечення обвинувачення (див. El Haski, цит. вище, §85, з додатковими посиланнями в ньому).

Висновки: основною підставою для засудження Заявника були речові докази, тобто вилучені наркотики, а також показання свідків - трьох поліцейських, які проводили обшук, і присутнього у той час перекладача. Отже, оцінка національними судами цих доказів і, зокрема, способу їх отримання, мала центральне значення для процесуальної справедливості судового розгляду в цілому. Аргументи Заявника щодо способу отримання наркотиків були подвійними. По-перше, він стверджував, що обшук з роздяганням був проведений нелюдським і таким, що принижує гідність, способом і що, відповідно, основний доказ, тобто наркотики, був отриманий шляхом жорстокого поводження. По-друге, він стверджував, що наркотики були підкинуті поліцією і що національні суди не змогли належним чином оцінити його твердження з цього приводу. Хоча аргументи Заявника виглядають дещо заплутаними, оскільки залишалося незрозумілим, чи він стверджував, що наркотики були отримані шляхом анального огляду чи були підкинуті, Суд зазначає, що факт обшуку Заявника з роздяганням ніколи не оскаржувався сторонами. Крім того, позиція обвинувачення під час судового розгляду полягала в тому, що наркотики були вилучені з прямої кишки Заявника під час обшуку. Звідси випливає, що національні суди повинні були детально розглянути принаймні першу частину аргументів Заявника, а саме його твердження про те, що речові докази були отримані шляхом жорстокого поводження, і тому вони були неприйнятними. Стосовно скарги Заявника щодо використання доказів, нібито отриманих внаслідок жорстокого поводження, Суд зазначає, що на підставі наявних у нього матеріалів він не зміг встановити істотне порушення статті 3 Конвенції з цього приводу. Однак, відсутність порушення матеріальної частини даної статті, була пов’язана з висновком про порушення процесуальної частини статті 3, внаслідок того, що національні суди у кримінальному провадженні проти Заявника належним чином не розглянули його аргумент щодо не законності обшуку з роздяганням та нелюдським та таким, що принижує гідність, поводженням. Цей висновок однаково важливий для розгляду скарги Заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо несправедливості судового розгляду. Заявник навів доводи щодо реальних доказів, потенційно отриманих внаслідок жорстокого поводження. Ці докази поклали в саму основу для його засудження. Фактично, жоден інший доказ у матеріалах справи, за відсутності протоколу про обшук Заявника, сам по собі не був достатньо вагомим. З цієї точки зору, не розглянувши належним чином звинувачення щодо анального огляду та способу обшуку з роздяганням, національні суди не змогли належним чином розглянути основний аргумент Заявника щодо незаконності використання отриманих у результаті доказів. Таким чином, вони не змогли оцінити якість доказів, а також те, чи викликали обставини, за яких вони були отримані, сумнів у їх надійності чи точності. Підсумовуючи, Суд вважає, що спосіб, у який були отримані ключові докази проти Заявника, міг поставити під сумнів їх достовірність та точність. З огляду на важливість цих доказів, Суд вважає, що в сукупності недостатній судовий нагляд за тим, у який спосіб було здійснено обшук із роздяганням, а саме нерозгляд національними судами аргументів Заявника про обшук, який був принизливим, та слабкість підтверджуючих доказів була такою, що заподіяла непоправної шкоди загальній справедливості провадження.

Констатовані порушення: заборона катування в процесуальному аспекті (ст.3 Конвенції), право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), відсутнє порушення заборони катування в матеріальному аспекті (ст.3 Конвенції), відсутнє порушення права на справедливий суд (п.п.1 та 3 (e) ст.6 Конвенції).

Ключові слова: зловживання службовим становищем працівниками поліції, затримання, освідування, заборона катування, право на справедливий суд, незаконне володіння та перевезення наркотичних речовин, нелюдське та таке, що порушує гідність, поводження