Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 січня 2022 року

у справі «DRAČA проти Хорватії»

за заявою № 55724/19

Щодо порушення прав обвинуваченого у разі розгляду справи в апеляційному порядку за його відсутності

Фабула справи: Заявник скаржився, що було порушено його право на справедливий суд. Зокрема, він стверджував, що засідання в суді апеляційної інстанції відбулося за його відсутності.

Прокуратура пред'явила заявнику обвинувачення у кримінальному правопорушенні через погрози державній службовій особі. Зокрема, заявника звинувачували у відправленні текстового повідомлення префекту округу, з погрозою тяжких тілесних ушкоджень, з метою повернення на роботу, з якої його було звільнено.

У ході провадження, в якому заявник брав участь, суд першої інстанції особисто заслухав потерпілого та заявника, оглянув речові докази та отримав висновок психіатричного експерта про психічний стан заявника на момент вчинення злочину.

Відповідно до вищезгаданого експертно-психіатричного висновку, на момент вчинення правопорушення заявник не перебував у гострому стані алкогольного сп’яніння; однак його здатність розуміти та контролювати свої дії була знижена через розлад особистості та захворювання, пов'язане з алкоголем.

Наприкінці судового засідання суд заслухав заявника.

Суд першої інстанції визнав заявника винним за обвинуваченням і засудив його до шести місяців позбавлення волі з відстрочкою на два роки. Суд дійшов висновку, зокрема, що заявник явно надіслав текстове повідомлення потерпілому, яке явно об’єктивно було здатне викликати у потерпілого почуття страху, і що твердження заявника про те, що він не мав на меті погрожувати потерпілому не мало юридичного значення.

Заявник подав апеляцію. Він стверджував, що він не вчинив кримінального правопорушення, про яке йдеться, і що суд першої інстанції неправильно встановив факти та застосував відповідний закон. У своїй апеляційній скарзі заявник не просив запросити його на засідання суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд провів засідання без запрошення сторін. Того ж дня він виніс рішення, яким підтвердив засудження та вирок заявника.

У рішенні апеляційного суду не наведено жодних підстав на обґрунтування відсутності заявника на засіданні.

Правове обґрунтування: ні буква, ні дух статті 6 Конвенції не заважають особі відмовитися за власним бажанням, явно чи мовчки, від права на гарантії справедливого судового розгляду, якщо така відмова встановлюється однозначно та супроводжується мінімальними гарантіями, що відповідають його важливості (див . Hermi проти Італії [GC], № 18114/02 , § 73, ECHR 2006-XII; Kashlev проти Естонії , № 22574/ 08 , § 45, 26 квітня 2016 р. та Муртазалієва проти Росії [GC], № 36658/05, §§ 117-118, 18 грудня 2018 року). Відмова не обов’язково повинна бути явною, але вона має бути добровільною і представляти собою свідому й розумну відмову від права. Перш ніж можна було стверджувати, що обвинувачений неявно, своєю поведінкою, відмовився від важливого права за статтею 6, має бути показано, що він міг розумно передбачити, якими будуть наслідки його поведінки. Більше того, відмова не повинна суперечити будь-яким важливим суспільним інтересам (там само).

Висновки: суд апеляційної інстанції не навів жодних причин щодо того, чому він не запросив заявника на засідання, оскільки це усунуло б будь-які сумніви щодо застосовного процесуального права. Суд зазначає, що у своїй апеляції заявник оскаржив своє засудження та вирок як на фактичних, так і на правових підставах. Прокурор надав обґрунтовану відповідь на питання, порушені заявником, та просив залишити його обвинувальний вирок у силі. Відповідно, апеляційний суд був покликаний дати повну оцінку винуватості або невинуватості заявника щодо обвинувачень проти нього, у світлі не лише аргументів, які він висунув перед судом першої інстанції, а й тих щодо стверджуваної неспроможності цього суду встановити всі відповідні факти та правильно застосувати відповідний закон. Однак, всупереч вимогам цієї прецедентної практики Суду, апеляційний суд провів засідання без присутності заявника. Крім того, заявник також скаржився у своїй апеляції на те, що суд першої інстанції призначив йому надто суворе покарання. Суд зазначає, що потерпілий заявив під час судового розгляду, що він не хотів нікого карати, але ця обставина, схоже, не була врахована національними судами при призначенні санкції заявнику. Крім того, суд апеляційної інстанції залишив без змін вирок, призначений судом першої інстанції, вважаючи, що він підходить для заявника окремо. Однак апеляційний суд не мав вигоди від того, щоб отримати особисте враження про заявника, перш ніж дійшов такого висновку.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, апеляційне провадження, забезпечення прав обвинуваченого, перегляд вироку за участі обвинуваченого, право на захист