Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 січня 2022 року

у справі «KRAYEVA проти України»

за заявою № 72858/13

Щодо непропорційності санкції статті Митного кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення митних правил

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що штраф, накладений на неї у провадженні про адміністративне правопорушення, був незаконним та непропорційним.

На момент подій Заявниця працювала спеціалістом з митного оформлення компанії D. 23 квітня 2013 року Заявниця від імені свого роботодавця подала до митниці декларацію про митне оформлення, рахунок-фактуру та інші документи щодо деяких товарів, придбаних у швейцарської компанії (далі - «продавець»). У митній декларації вона вказала 46 298 доларів США (USD) як вартість товару. Таку ж суму продавець вказав у рахунку. Однак у договорі купівлі-продажу товару встановлено їхню вартість у 48 661,56 євро (євро). За словами Заявниці, вона виявила вищезгадану невідповідність у документах наступного дня. Того ж дня вона отримала лист від продавця, в якому він визнав, що надіслав їй неправильний рахунок-фактуру, і вибачився за помилку. Вона повідомила митницю про помилку та попросила надати можливість її виправити. Проте митниця відмовила їй у прийнятті письмового подання та натомість склала протокол про адміністративне правопорушення. У своєму письмовому поясненні до митниці Заявниця, зокрема, стверджувала, що вона надала митниці неправильні дані через необережність, не помітив помилку, допущену продавцем у рахунку-фактурі. На думку Уряду, який посилався на факти, встановлені митними органами, саме митниця виявила спірну невідповідність після того, як Заявниця надала на їх прохання додаткові документи щодо митного оформлення, які включили правильний рахунок-фактуру. Лише після звернення до митниці з цього приводу Заявниця у своїх письмових поясненнях підтвердила, що вона допустила помилку в декларації, та надала митниці пояснювальну записку від продавця. 24 квітня 2013 року митним органом було винесено постанову про притягнення Заявниці до відповідальності за пунктом 1 статті 483 Митного кодексу за надання митниці неправдивих даних, що спричинило недоплату ввізного мита на суму 22 477,44 грн. – близько 2000 євро на той час). Заявниця оскаржила це рішення в суді, стверджуючи, серед іншого, що вона не намагалася навмисно обійти митні правила, але що її дії були наслідком неправильних даних у рахунку-фактурі, наданому їй продавцем, який вона спочатку не помітила. 15 липня 2013 року суд першої інстанції припинив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо Заявниці через відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення. Ухвалою від 23 серпня 2013 року апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та залишив без змін рішення митниці. При цьому він в основному посилався на протокол про адміністративне правопорушення щодо Заявниці, її відповідальність як декларанта, визнання нею того, що вона подала митниці невірні дані, а також той факт, що держава в результаті зазнала матеріальних збитків. Далі апеляційний суд загалом зазначив, що при прийнятті рішення про санкції він врахував характер злочину, ступінь вини Заявниці, відомості про її особу та майновий стан та інші обтяжуючі і пом'якшуючі обставини. Він зобов’язав Заявницю сплатити штраф у розмірі вартості імпортованого товару (48 661,56 євро) та конфіскувати товар у порядку, передбаченому відповідною статтею Митного кодексу. З доводів сторін вбачається, що вищезгадане рішення від 23 серпня 2013 року ще не виконано через відсутність коштів у Заявниці.

Правове обґрунтування: у цій справі на Заявницю було накладено штраф у розмірі 48 661,56 євро як санкції за адміністративне правопорушення, в якому вона була визнана винною і щодо якого набрало законної сили рішення відповідного суду. У зв’язку з цим Суд повторює, що накладення штрафу в принципі становитиме втручання в право, гарантоване першим пунктом статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, оскільки воно позбавляє відповідну особу майна, а саме суми, яка має бути сплачена (див. Valico S.r.l. проти Італії, №70074/01, 21 березня 2006 року). Незважаючи на те, що з матеріалів справи вбачається, що на сьогоднішній день Заявниця не сплатила штраф, вона зобов’язана його сплатити, тому не можна заперечити, що вона понесе фактичні витрати та зазнає збитків у майбутньому. Відповідно, мало місце втручання у права власності Заявниці (див. Misiukonis та інші проти Литви, № 49426/09, § 54, 15 листопада 2016 року). Оскаржуване втручання підпадає під дію другого пункту статті 1 Протоколу № 1, який прямо дозволяє державам контролювати використання майна для забезпечення сплати податків або інших внесків або штрафних санкцій, однак це положення має тлумачитись у світлі загального правила, викладеного в першому реченні першого параграфа (див. Phillips проти Сполученого Королівства, №41087/98, §51, ЄСПЛ 2001- VII, що стосується оподаткування, Buffalo S.r.l. in liquidation проти Італії, №38746/97, §32, 3 липня 2003 року). Щоб бути сумісним зі статтею 1 Протоколу № 1, захід має відповідати трьом умовам: він повинен бути законним, переслідувати законну мету та мати справедливий баланс між загальними інтересами громади та основними правами особи (див. Beyeler проти Італії, №33202/96, §§108-114, ЄСПЛ 2000-I).

Висновки: постанова апеляційного суду щодо сплати штрафу була винесена відповідно до пункту 1 статті 483 Митного кодексу, яка передбачала обов’язковий штраф та арешт товарів. якщо буде встановлено, що декларант намагався приховати товари від митного контролю, у тому числі шляхом подання митним органам невірних даних для розрахунку митної вартості імпортованих товарів. На підставі фактів та враховуючи аргументи сторін, можна поставити під сумнів, чи достатньо національні суди встановили, що дії Заявниці становили правопорушення, передбачене пунктом 1 статті 483 Митного кодексу. Зокрема, у редакції законодавчої норми йдеться про «незаконну мету приховування товарів від митного контролю», що, на думку Суду, передбачає умисне надання митним органам декларантом неправдивих даних та документів. У той же час протягом усього провадження Заявниця постійно стверджувала, що вона помилково надала митним органам неправильні дані, не помітив той факт, що рахунок-фактура, надісланий їй продавцем, був неправильним. Її аргументи були підтверджені, зокрема, листом продавця товарів, у якому вона визнала, що надіслала Заявниці неправильний рахунок-фактуру та вибачилася. Однак, хоча окружний суд перевірив, чи були присутні складові елементи правопорушення, з формулювання рішення апеляційного суду не вбачається, що доводам Заявниці з цього приводу було приділено особливу увагу, факт, який викликає сумніви щодо законності такого втручання. Тим не менш, беручи до уваги його обмежені повноваження щодо оцінки фактів та перевірки дотримання внутрішнього законодавства, Суд залишає це питання відкритим і продовжить оцінку законної мети та пропорційності втручання, про яке йдеться, що є центральним питанням у цій справі. Суд вважає, що митні збори або збори за імпортні товари повинні розглядатися як такі, що належать до сфери оподаткування, питання, яке є частиною жорсткого ядра прерогатив державної влади. Тому Суд визнає, що санкція, накладена на Заявницю, мала переконливий суспільний інтерес для забезпечення сплати податків. Відповідно, залишається питання, яке має вирішити Суд, чи існувало розумне співвідношення пропорційності між засобами, використаними владою для досягнення заявленої законної мети, та захистом права Заявниці на мирне володіння своїм майном. Необхідний баланс не буде досягнутий, якщо заявнику довелося нести індивідуальний і надмірний тягар. Суд не переконаний аргументом Уряду про те, що оцінка пропорційності була викладена в рішення апеляційного суду. Цей суд лише в загальному порядку посилався на «характер злочину та спосіб його вчинення», «інформацію про особу Заявниці» та «її фінансове становище», не надавши додаткових аргументів. Жодної оцінки відповідних обставин, включаючи поведінку Заявниці, зв’язок між її поведінкою та правопорушенням чи її фінансовим становищем, не було включено в текст рішення. Відповідно, Суд вважає, що обсяг перевірки, здійснений національними судами, був занадто вузьким, щоб задовольнити вимогу досягти «справедливого балансу», притаманну другому абзацу статті 1 Протоколу № 1. Крім того, відповідно до пункту 1 статті 483 Митного кодексу, згідно з якою Заявницю було визнано винною, штраф у розмірі, що дорівнює вартості товару, що сама по собі дуже висока, та конфіскація товару були обов'язковими без винятків. Відсутність будь-яких дискреційних повноважень у цьому відношенні не залишала українським судам місця для оцінки індивідуальної ситуації, що робить будь-яку таку оцінку марною. Суд уже зазначав, що така жорстка система сама по собі не здатна забезпечити необхідний справедливий баланс між вимогами загальних інтересів та захистом права особи на власність. Обов’язковий характер санкції за обставин цієї справи – розмір штрафу – позбавив Заявницю можливості надавати свої аргументи з будь-якою перспективою успіху у провадженні проти неї. Вищевказаних міркувань достатньо, щоб Суд дійшов висновку, що за обставин цієї справи санкція, накладена на Заявницю, зокрема сума штрафу, який вона була зобов’язана сплатити в результаті рішення апеляційний суд, застосувавши пункт 1 статті 483 Митного кодексу, утворив непропорційне втручання в її права власності всупереч вимогам статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Оскільки Уряд зазначав, що Заявниця могла вимагати компенсацію своїх матеріальних збитків від швейцарської компанії (продавця товарів), цей аргумент не має відношення до висновку Суду в обставинах цієї справи. Справді, Суд не виключив можливості того, що такий засіб юридичного захисту, коли буде доведена його ефективність, може спонукати його до висновку, що існував справедливий баланс між засобами, які використовували органи влади для захисту загальних інтересів, і захистом права особи на мирне користування своїм майном. Однак Уряд вказав таку можливість як загальне зауваження і не підтримав її посиланням на будь-яке конкретне правове положення або відповідну судову практику, які б продемонстрували, що такий засіб правового захисту був доступним для Заявниці, не кажучи вже про його ефективність.

Констатовані порушення: право мирно володіти своїм майном ( ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: приховування товарів від митного контролю, право мирно володіти своїм майном, засіб юридичного захисту, порушення митних правил, адміністративне правопорушення