Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 січня 2022 року

у справі «ATRISTAIN GOROSABEL проти Іспанії»

за заявою № 15508/15

Щодо прийняття судом в якості доказу показань підозрюваного, наданих в присутності адвоката, призначеного не за його вибором

Фабула справи: Заявник стверджував, що той факт, що протягом часу, коли його тримали під вартою та не дозволяли отримати допомогу від адвоката, якого він сам обрав, а також спілкуватися з ним до та під час допиту в поліції, порушив його право на справедливий судовий розгляд.

Заявника було затримано та взято під варту в рамках кримінального провадження по обвинуваченню його в членстві в терористичній організації. В результаті слідчих дій були виявлені приміщення, де Заявник зберігав зброю та вибухівку, здійснений обшук житла Заявника, де була вилучена комп’ютерна техніка. Після того, як слідчий суддя дозволив тримання під вартою, Заявнику було призначено адвоката для надання правової допомоги. Його поінформували про його права як затриманого, включаючи право не свідчити проти себе та право зберігати мовчання; однак, він не мав ані права вибирати адвоката, ані наодинці зустрічатися з адвокатом, який був призначений йому через фінансовану державою правову допомогу («представник правової допомоги») до його допиту в поліції. Під час тримання під вартою, Заявник надав дві заяви в поліцію, обидві в присутності представника правової допомоги, в яких визнавав себе членом терористичної організації та вказував дії, які вчиняв в зв’язку з участю в її діяльності. В другій заяві Заявник повідомив про приховане місце у своєму будинку, де він досі зберігав вогнепальну зброю, кулі, різні USB-ключі, що містять кілька навчальних посібників з тероризму та деякі фальшиві номерні знаки. Він зробив таку заяву, незважаючи на заперечення свого представника юридичної допомоги, який був присутній і висловив заперечення проти нового допиту. Згодом, за місцем проживання Заявника, було знайдене все обладнання, яке було перелічено Заявником у його останній заяві. Під час тримання під вартою Заявника щодня оглядав судово-медичний лікар, якому він повідомив, що він жодного разу не зазнав поганого поводження. Лікар щодня подавав медичний висновок слідчому судді, який вів справу. 4 жовтня 2010 року Заявник був доставлений до слідчого судді, якому він вказав, що його свідчення були отримані під час п'ятиденного утримання без комунікації, і що з цієї причини він дав саме звинувачувальні свідчення. Того ж дня Заявника було звільнено з-під варти і він зміг обрати захисника за власним вибором. 16 квітня 2013 року суд визнав Заявника винним у причетності до терористичної групи та у зберіганні вибухівки. Його засудили до сімнадцяти років позбавлення волі. Обвинувальний вирок ґрунтувався в основному на: матеріалах, знайдених на вилученому комп'ютері; вибухонебезпечних предметах, виявлених як у його будинку, так і в інших зазначених ним місцях; обвинувальних показаннях інших обвинувачених; показаннях свідків. Суд вважав, що він дав свої заяви добровільно, без примусу чи тиску будь-якого роду. Вирок суду був залишений без змін після апеляційного та касаційного оскарження.

Правове обґрунтування: пункт 1 статті 6 вимагає, щоб, як правило, доступ до адвоката має бути наданий, як тільки є «кримінальне обвинувачення» і, зокрема, з моменту арешту підозрюваного. Суд вважає важливим, щоб на початкових етапах провадження особа, обвинувачена у кримінальному правопорушенні, яка не бажає захищатися особисто, мала можливість звернутися до юридичної допомоги за власним вибором (див. Мартін проти Естонії, №35985/09, §§90 і 93, 30 травня 2013 року). Незважаючи на важливість відносин довіри між адвокатом та його клієнтом, це право не є абсолютним. Воно обов’язково підлягає певним обмеженням, коли йдеться про безоплатну правову допомогу, а також у випадках, коли суди мають вирішувати, чи вимагають інтереси правосуддя, щоб призначений ними захисник захищав обвинуваченого. Суд постійно постановляв, що національні органи влади повинні враховувати бажання обвинуваченого щодо вибору ним юридичного представника, але можуть ігнорувати ці бажання, якщо є відповідні та достатні підстави вважати, що це необхідно в інтересах справедливості ( див. Вітан проти Румунії, №42084/02, § 59, 25 березня 2008 року). Якщо таких підстав немає, обмеження вільного вибору захисника спричинило б порушення статті 6 § 1 разом із пунктом 3 (c), якщо б це негативно вплинуло на захист заявника з огляду на провадження в цілому (див. Dvorski проти Хорватії, №25703/11, § 79, ЄСПЛ 2015). При оцінці ефективності захисту, проведеного адвокатом під час першого арешту, необхідно буде оцінити цілі надання безоплатної правової допомоги. У цьому відношенні Суд неодноразово визнавав, що швидкий доступ до адвоката є важливою противагою вразливості підозрюваних, які перебувають під вартою в поліції. Такий доступ також є превентивним, оскільки забезпечує фундаментальний захист від примусу та жорстокого поводження з підозрюваними з боку поліції (див. Ibrahim та інші проти Сполученого Королівства, №50541/08 та 3 інші, 13 вересня 2016 року, § 255). Нарешті, одне з головних завдань адвоката на етапах затримання та розслідування полягає в забезпеченні поваги права обвинуваченого не звинувачувати себе і права зберігати мовчання (Beuze проти Бельгії, №71409/10, 9 листопада 2018 року, § 128). У справах про тероризм та організовану злочинність можуть бути накладені певні обмеження на контакти між адвокатом і клієнтом (див. Erdem проти Німеччини, №38321/97, §§ 65 та наступні, ЄСПЛ 2001-VII (витяги), і Ходорковський і Лебедєв проти Росії, №11082/06 і 13772/05, § 627, 25 липня 2013 року). Тим не менш, привілей, який надається у спілкуванні між ув'язненими та їхніми адвокатами, є основним правом особи і безпосередньо впливає на права захисту. З цієї причини Суд постановив, що основне правило поваги до конфіденційності адвоката та клієнта може бути відхилене лише у виняткових випадках і за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань (див. М. проти Нідерландів, №2156/10, 25 липня 2017 року, §88).

Висновки: в конкретній ситуації тримання Заявника під вартою, рішення, які обмежували його право на допомогу адвоката, якого він сам вибрав, мали загальний характер і ґрунтувалися на загальному положенні закону. Вони не передбачали оцінки кожного окремого випадку та не підлягали судовому розгляду з огляду на конкретні факти, але враховували загальні підозри, що Заявник брав участь у терористичній організації та мав приховані вибухові речовини, які нібито могли використовувався таким чином, що створює серйозний ризик для життя інших людей. Право Заявника на доступ до адвоката за його власним вибором на досудовому етапі було обмежено, і не було відповідних і достатніх підстав для такого обмеження, яке не ґрунтувалося на індивідуальній оцінці конкретних обставин у справі, коли було прийнято судове рішення про тримання Заявника під вартою і як таке мало загальний та обов’язковий характер. Національні суди не надали жодного конкретного обґрунтування наявності вагомих причин для виправдання цих обмежень. Хоча це правда, що у розглянутій справі адвокат Заявника був присутній під час його допиту, відсутність доступу до адвоката перед допитами також (і логічно) охоплюється цією судовою практикою, що підкреслює вирішальну важливість цих конфіденційних зустрічей. Хоча не було конкретної судової оцінки щодо існування відповідних та достатніх підстав для обмеження права Заявника на доступ до адвоката за його власним вибором, а також обмеження права Заявника на доступ до свого адвоката до допитів не було виправдане окремими вагомими причинами, Суд все ще має оцінити загальну справедливість судового провадження. Докази, отримані в результаті свідчень, зроблених Заявником у відділку поліції, становили значну частину доказової бази, на якій ґрунтувався обвинувальний вирок. Суд вважає, що відсутність окремого рішення слідчого судді щодо конкретних наслідків для Заявника щодо неможливості доступу до свого захисника перед допитами, у поєднанні з відсутністю відповідних заходів для виправлення ситуації під час судового розгляду, підірвало справедливість кримінального провадження, порушеного проти Заявника, якщо розглядати його в цілому, і непоправно завдало шкоди його правам на захист, оскільки він не міг отримати консультацію від свого адвоката. Загалом, об’єктивний наслідок перешкоджання адвокату Заявника з питань правової допомоги мати доступ до нього у відповідний момент, а також отримати допомогу від адвоката за його власним вибором без з’ясування індивідуальних причин, було таким, що підірвало справедливість подальшого кримінального провадження, оскільки самовикривальна початкова заява Заявника була визнана доказом.

Констатовані порушення: право на справедливий і публічний розгляд справи та право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд (п.1 та п.3 с) ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий і публічний розгляд справи, право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд, безоплатна правова допомога