Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 січня 2022 року

у справі «KHUDOROSHKO проти Росії»

за заявою № 3959/14

Щодо відповідальності держави в разі вчинення самогубства військовозобов'язаним під час проходження строкової служби

Фабула справи: Заявниця скаржилася на жорстоке поводження та смерть її сина під час проходження ним строкової військової служби. Крім того, Заявниця скаржилася на те, що національні суди відхилили її позов до держави про відшкодування моральної шкоди.

9 листопада 2010 року син Заявника С.Х. був призваний на строкову військову службу. Психологічні обстеження, проведені 1 листопада та 14 грудня 2010 року, не виявили суїцидальних тенденцій. З 6 січня 2011 року моряк С.Х. проходив службу у військовій частині №09762, яка знаходилася на півострові Камчатка. 28 квітня 2011 року близько 14 год. С.Х. був знайдений мертвим у підвалі, підвішеним на петлі, зробленої за допомогою пояса. Підполковник Г. провів внутрішнє розслідування причин самогубства С.Х. Встановив, що в січні 2011 року С.Х. поскаржився своїй матері на знущання і попросив у неї 1000 російських рублів, щоб дати старшому військовозобов’язаному моряку Ч. Деякі інші солдати також просили у батьків гроші, щоб дати їх старшим військовозобов'язаним. Підполковник Г. також встановив, що протягом січня-березня 2011 року фельдшери подали командирам підрозділів декілька повідомлень про наявність синців на тілах двадцяти двох молодших призовників, виявлених під час медогляду. Проте командирам підрозділів не вдалося з’ясувати походження синців та вжити інших заходів. Заявниця стверджувала, що її син покінчив з життям унаслідок “дідівщини”, широко поширеного та добре відомого явища в російських збройних силах. Державні органи були добре обізнані про існування даної проблеми як загалом, так і у військовій частині сина Заявниці; однак вони не вжили жодних кроків для виправлення ситуації. Зокрема, командування частини не вжило жодних заходів у відповідь на отриману інформацію про синці, виявлені у військовослужбовців під час чергових медичних оглядів. Заявниця стверджувала, що державні органи не змогли захистити життя її сина і, отже, були зобов’язані виплатити компенсацію. Заявниця не скаржилася на відсутність ефективного розслідування смерті її сина відповідно до процесуальної частини статті 2 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд розгляне справу у світлі відповідних загальних принципів, викладених у справі Perevedentsevy проти Росії (№39583/05, §§90‑94, 24 квітня 2014 року), Fernandes de Oliveira проти Португалії (№78103/14, §§104-12, 31 січня 2019 року) і Kurt проти Австрії (№62903/15, §§157-160, 15 червня 2021 року). У контексті осіб, які проходять обов'язкову військову службу, Суд раніше мав нагоду підкреслити, що, як і у випадку з особами, які перебувають під вартою, військовозобов'язані знаходяться під виключним контролем влади держави, оскільки будь-які події в армії повністю або в значній частині знаходяться в межах виключного відома влади, і що влада зобов'язана захищати їх. Однак таке зобов’язання слід тлумачити таким чином, щоб не накладати неможливого чи непропорційного тягаря на органи влади, пам’ятаючи про непередбачуваність поведінки людей та оперативний вибір, який необхідно зробити з точки зору пріоритетів та ресурсів. Відповідно, не кожен заявлений ризик для життя може тягнути за собою вимогу Конвенції, щоб органи влади вжили оперативних заходів для запобігання реалізації цього ризику (див. Malik Babayev проти Азербайджану, №30500/11, §66, 1 червня 2017 року). Суд, а також Парламентська асамблея Ради Європи вимагали від держав вжити належних заходів для боротьби з дідівщиною в їх збройних силах (див. Mosendz проти України, №52013/08, §113, 17 січня 2013 року). У 2005 році Уповноважений з прав людини Росії оприлюднив спеціальну доповідь щодо проблем дідівщини та знущань у збройних силах, які призвели до ушкодження здоров’я та втрати життя. На підставі вищевикладеного Суд приходить до висновку, що загалом державна влада була обізнана з проблемою дідівщини у збройних силах та ризиками, які з цього випливають (включаючи ризик самогубства).

Висновки: в ході внутрішнього розслідування та кримінального провадження проти моряка Ч. національні органи влади встановили, що син Заявниці зазнав дідівщини, включаючи фізичне насильство та вимагання грошей, внаслідок чого він убив себе. Так само національні органи влади встановили, що протягом щонайменше трьох місяців до самогубства сина Заявниці у молодших військовозобов’язаних у військовій частині №09762, включаючи сина Заявниці, на тілі були виявлені синці, про які медичні працівники повідомили командирам частини. Внутрішнє розслідування дійшло висновку, що дідівщина була поширеною у військовій частині, про яку йдеться, і що існував прямий зв’язок між цією практикою та смертю сина Заявниці. Командири військової частини були або повинні були знати, що молодші військовозобов’язані, включаючи сина Заявниці, зазнавали дідівщини та пов’язаних із цим ризиків для їх здоров’я та життя. Відповідно, військова влада повинна була вжити заходів, щоб запобігти реалізації цих ризиків або принаймні мінімізувати їх. Хоча Суд не може з упевненістю зробити висновок про те, що справи розгорнулися б інакше, якби органи влади діяли інакше, він повторює, що порушення за статтею 2 Конвенції не вимагає доведення, що «якщо б не» помилки або упущення з боку влади ця смерть не настала. Навпаки, важливо – і чого достатньо для того, щоб взяти на себе відповідальність держави за цією статтею – те, що розумні заходи, які національні органи влади не вжили, могли мати реальну перспективу змінити результат або пом’якшити шкоду. У цій справі здається, що до самогубства С.Х. військовими органами влади не було вжито жодних кроків для вирішення проблеми дідівщини у відповідній військовій частині. Так, командири військової частини не перевіряли повідомлення медичних працівників про синці на тілах молодших призовників; не намагалися відокремити молодших і старших призовників або вжити інших розумних заходів. Суд приходить до висновку, що, хоча військові органи знали або повинні були знати, що син Заявниці зазнав дідівщини та пов’язаних з цим ризиків для його здоров’я та життя (включаючи ризик самогубства), вони не вжили належних заходів для запобігання або принаймні мінімізування таких ризиків від реалізації.

Констатовані порушення: право на життя в матеріально-правовому аспекті (ст.2 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту в поєднанні з правом на життя (ст.13 Конвенції в поєднанні зі ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, право на ефективний засіб юридичного захисту, військовозобов’язані, призовники, збройні сили, відшкодування моральної шкоди