Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 грудня 2021 року

у справі «SAMOYLOVA проти Росії»

за заявою № 49108/11

Щодо порушення прав особи розповсюдженням журналістами конфіденційної інформації

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що суди не розглянули її позовні вимоги в частині незаконного збору та поширення конфіденційної інформації, а також на те, що оскаржуваний телевізійний репортаж був незаконним і невиправданим порушенням її приватного життя, оскільки телекомпанія за сприяння слідчих органів зібрала та поширила інформацію, що стосується неї, та принизила її репутацію та честь.

Заявниця була адвокатом, а її чоловік був прокурором Москви та пішов у відставку у 2006 році. Згодом йому та кільком іншим особам було пред'явлено обвинувачення у низці кримінальних правопорушень, пов'язаних із розтратами коштів у великих розмірах, скоєних у січні-березні 2007 року (див. Валерій Самойлов проти Росії, № 57541 /09, 24 січня 2012 року). Заявниці не було пред’явлено обвинувачення в будь-якому кримінальному злочині у зв’язку з цим кримінальним провадженням. У серпні 2009 року справу проти пана Самойлова було передано на розгляд судом присяжних. Головуючий ухвалив розгляд справи у закритому режимі, враховуючи, що матеріали справи містять державну таємницю. 10 вересня 2009 року Перший загальнонаціональний телеканал, показав популярну телепрограму «Человек і закон». Ця програма містила десятихвилинний звіт про поточне кримінальне провадження та джерела доходів і розкішний спосіб життя тих обвинувачених, які обіймали державні посади. Крім того, був показаний лист, виданий податковими органами Москви на ім’я слідчого, який містив дані щодо п.Самойлова та його сім’ї, а саме, повні імена, ідентифікаційні номери, місця реєстрації, інформація про доходи. Було зроблено такий висновок, що перевірка підтвердила про наявність незаконних доходів у обвинувачених. У програмі також було показано три фотографії інтер'єру заміського будинку, де мешкала сім’я Заявниці. П.Самойлов подав цивільний позов до районного суду проти телерадіокомпанії та пана П., ведучого телепрограми та (імовірно) автора оскаржуваної доповіді. Незважаючи на заперечення Заявниці щодо відмінності в характері та обсязі їх позовів, згодом районний суд вирішив розглядати позовні вимоги її та її чоловіка разом. Заявниця звернулася до суду із позовом про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. У судовому засіданні Заявниця, уточнюючи свої вимоги, зазначила, що не давала згоди на оприлюднення відомостей, зазначених у листі податкового органу від 19 листопада 2008 року; що розкриття інформації у звіті не було виправданим і спричинило її переживання. Її домашня адреса була розкрита, щоб сусіди заклеймили її, а журналісти стежили за нею. Вона стала жертвою вторгнення в її будинок і також вимагала компенсації за це. Рішенням від 18 травня 2010 року районний суд відхилив позовні вимоги Заявниці та її чоловіка, вказавши, що лист податкового органу був отриманий журналістами законним шляхом. Суд апеляційної інстанції залишив дане рішення без змін, дійшовши висновку, що, хоча позивачі довели поширення інформації, яка заплямує їх честь і гідність, ця інформація «відповідала дійсності».

Правове обґрунтування: загальні принципи, що стосуються позитивних зобов’язань держави за статтею 8 Конвенції, зокрема в контекстах, які вимагають дотримання справедливого балансу по відношенню до свободи вираження поглядів іншої особи, добре закріплені в прецедентному праві Суду (див. Von Hannover проти Німеччини (№2), №40660/08 і 60641/08, § 98, ЄСПЛ 2012, і Söderman проти Швеції, №5786/08, §78, ЄСПЛ 2013). У цьому контексті національні суди та Суд оцінюють такі критерії: внесок у дискусію, що становить загальний інтерес, зроблений репортажем або іншим прикладом реалізації свободи вираження поглядів та його предметом; статус та/або ступінь публічності особи, яка постраждала, та її попередня поведінка; зміст, форма та наслідки репартажу та, по суті, в контексті скарг за статтею 10 Конвенції, спосіб отримання інформації та її правдивість, а також (у разі необхідності) суворість накладеного покарання (див. Von Hannover (№ 2), цит. вище, §§108-13, і Axel Springer AG проти Німеччини, №39954/08, §§93 і 95, 7 лютого 2012 року). Згідно з положеннями пункту 2 статті 10 Конвенції здійснення свободи вираження поглядів тягне за собою «обов'язки та відповідальність», які можуть набувати значення, коли йдеться про посягання на репутацію приватних осіб та порушення «права інших». Застереження, передбачені статтею 10 журналістам щодо висвітлення питань, що становлять загальний інтерес, регулюються за умови, що вони діють сумлінно та на точній фактичній основі та надають достовірну та точну інформацію відповідно до принципів відповідальної журналістики ( див. Stoll проти Швейцарії, №69698/01, § 103, ЄСПЛ 2007‑V).

Висновки: з’ясовуючи, чи стосувалась публікація, в якій розкриваються елементи приватного життя, питання суспільного інтересу, Суд врахував важливість цього питання для громадськості та характер розкритої інформації. Сюжетом оскаржуваного звіту було триваюче кримінальне провадження проти групи державних службовців та інших осіб у зв'язку з імовірною злочинною діяльністю на початку 2007 року. До цієї групи входив чоловік Заявниці, який працював прокурором, але пішов у відставку у 2006 році. Репортаж вийшов на національному телебаченні в той час, коли кримінальна справа була передана до суду присяжних. Заявниця не була мішенню як державний службовець, який виконував службові обов'язки, також репортаж не був пов'язаний з її професійною діяльністю чи членством в російській адвокатурі. У контексті звіту про триваюче кримінальне провадження проти високопоставленого державного службовця у відставці було проведено добросовісне журналістське розслідування фактичної невідповідності майна чи способу життя цієї посадової особи та задекларованих доходів із врахуванням на законних підставах фінансового стану цієї особи, зокрема, задекларований дохід його дружини (Заявниці). Це особливо стосується тих випадків, коли державний службовець посилається на доходи подружжя, щоб виправдати майно, яким вони володіють. Що стосується точності та надійності інформації, то, сприяючи публічній дискусії з питань, що викликають законне занепокоєння, та діючи добросовісно, ​​преса, як правило, має право покладатися на зміст офіційних повідомлень. Це означає, що журналісти повинні мати право повідомляти про події на основі інформації, зібраної з офіційних джерел без додаткової перевірки, зокрема щодо правдивості фактів, викладених в офіційному документі. Єдиним епізодом, коли Заявниця була зазначена у репортажі, був коротко показаний документ, складений податковим органом, щоб підтвердити твердження про невідповідність статкам способу життя. Про неї та її доходи згадували лише у зв’язку з оцінкою статків пана Самойлова. Заявниця не згадувалася та не обговорювалася далі у репортажі про її чоловіка. У звіті не було нічого, що прямо пов’язувало б Заявницю з будь-якою ймовірною протиправною діяльністю з боку її чоловіка. Суд не вважає, що стверджувалося, що вона брала участь у придбанні майна незаконно набутим шляхом. Проте, Суд не переконався, що спосіб, у який цивільні суди розглядали деякі інші аспекти справи щодо конфіденційної приватної інформації, відповідав стандартам, передбаченим статтею 8 Конвенції. Як зазначено вище, хоча цивільні суди вникали в питання, що стосуються дифамації, вони не надали належного обґрунтування щодо розкриття приватної інформації Заявниці в телевізійному репортажі. Зокрема, хоча суди зайняли позицію щодо питання законності, вони не намагалися знайти справедливий баланс під час захисту свободи вираження поглядів та права Заявниці на повагу до приватного життя. Показуючи лист податкового органу від 19 листопада 2008 року, журналісти розкрили громадськості точну адресу реєстрації Заявниці в Москві. Безперечно, що ні Заявниця, ні її чоловік не дали згоди на її розкриття в телевізійному репортажі та передачу журналістам. За словами Заявниці, розголошення адреси призвело до переслідування з боку інших осіб, у тому числі журналістів, вдома. Хоча цивільні суди визнали доречним прийняти позицію щодо законності способу, яким журналісти отримали копію листа податкового органу, вони не приступили до подальшої оцінки розкриття адреси, зазначеної в цьому документі, для громадськості. Цивільні суди не зважили, чи служило розкриття даної інформації в популярній програмі будь-якій законній та переконливій меті, наприклад, реалізації журналістами їхньої свободи вираження поглядів разом із правом громадськості бути поінформованим щодо питань, які становлять загальний інтерес. Суди повинні були переконатися, що розголошення точної адреси Заявниці, яка є досить конфіденційною приватною інформацією, сприяло обговоренню питання, яке становить загальний інтерес у цій справі. Аналогічно, ідентифікаційний номер платника податків може, залежно від національного законодавства та практики, розкривати та/або сприяти подальшому доступу до відносно конфіденційних даних, тісно пов’язаних з його/її особою. У цій справі достатньо зазначити, що цивільні суди не намагалися вникати в необхідність розкриття цього в телевізійному репортажі. Що стосується зображень інтер’єру заміського будинку, таких як сходи та гідромасажна ванна, вони не розкривали жодних конкретних елементів інтимності приватного життя Заявниці. Можливо, ці зображення можуть мати значення для обговорення вартості інвестицій у будинок, що, у свою чергу, має відношення до того, чи власність була придбана не по доходам. Як би там не було, рішення цивільних судів не містять оцінки будь-яких фактичних чи правових елементів, що стосуються розповсюдження цих зображень. Не було оцінено, чи в обставинах справи демонстрація інтер'єру заміського будинку сприяла дискусії з питання, що становить загальний інтерес у цій справі; і чи служило це будь-якій законній та переконливій меті, наприклад, для реалізації журналістами своєї свободи вираження поглядів. Нарешті, незважаючи на те, що заявниця не дала згоди на розповсюдження зображень, незрозуміло, яким чином вони були отримані. Суд приходить до висновку, що цивільні суди не досягли балансу між правами, захищеними статтями 8 і 10 Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя щодо демонстрації точної адреси проживання Заявниці, її ідентифікаційного номера платника податків та зображень інтер’єру заміського будинку (ст.8 Конвенції), не було порушення права на повагу до приватного і сімейного життя щодо стверджуваного наклепу та відображення даних, представлених як задекларований дохід Заявниці (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, право на повагу до приватного і сімейного життя, засоби масової інформації, адвокат, наклеп, відшкодування моральної шкоди