Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 січня 2022 року

у справі «CORNESCHI проти Румунії»

за заявою № 21609/16

Щодо порушень прав особи в разі використання судом в якості доказів інформації, яка містить державну таємницю

Фабула справи: Заявник скаржився на несправедливість провадження, яке він порушив, щоб оскаржити рішення про звільнення його з посади. Зокрема, він стверджував, що адміністративні суди відмовили йому у доступі до доказів, визнаних відповідачем конфіденційними, які мали вирішальне значення у його справі.

Заявник був офіцером Служби розвідки Румунії з 1994 року. З огляду на характер своїх обов’язків, він мав дозвіл на доступ до секретної інформації, що становить державну таємницю; наявність такого дозволу було необхідною умовою для того, щоб він обіймав свою посаду. 12 серпня 2011 року в будинку Заявника був проведений обшук; у звіті зазначається, що не було виявлено жодних незаконних предметів. 9 вересня 2011 року апеляційний суд засудив брата Заявника за контрабанду та, серед іншого, дійшов висновку, що Заявник підготував та допоміг брату у вчиненні злочинних дій. 22 вересня 2011 року Заявника повідомили, що 12 серпня 2011 року проти нього було порушено кримінальне провадження за обвинуваченням у пособництві організованій злочинній групі та контрабанді. Зокрема, його звинувачували в наданні підтримки з березня 2011 року групі з кількох осіб, у тому числі його брату Ч.С. та його батьку Р.К., які контрабандою перевозили сигарети з-за кордону Європейського Союзу; а також зберігали незаконно ввезені тютюнові, алкогольні вироби та паливо. Заявник заперечував будь-яку причетність до діянь, які йому інкримінували, і стверджував, що не було спільної власності з його батьками на будинок, в якому він проживав, навіть якщо його батьки проживали за тією ж адресою; насправді їхні будинки та сади були повністю розділені парканом. 7 квітня 2015 року прокурор ухвалив рішення про припинення кримінального провадження проти Заявника за обвинуваченням у контрабанді через відсутність доказів.

14 листопада 2011 року Заявника було усно повідомлено про те, що його дозвіл на доступ до секретної інформації було скасовано. 15 грудня 2011 року Заявника було усно повідомлено про те, що він був звільнений з посади. У відповідь на численні звернення Заявника про переоцінку відповідних рішень 15 березня 2012 року йому було повідомлено, що рішення про звільнення було прийнято з огляду на відсутність посад для особи. з кваліфікацією Заявника, але яка не має допуску до державної таємниці. 20 березня 2012 року Заявник порушив адміністративну справу, оскаржуючи рішення про скасування допуску до таємниці та звільнення з посади. Відповідач на запит суду повідомив, що документи, на які посилається Заявник, мають гриф «секретно» і серед обставин, які виправдовували заходи щодо Заявника, був той факт, що проти нього було розпочато кримінальне розслідування. Суд залишив позов Заявника без задоволення, зробивши висновок, що відомостей у матеріалах справи достатньо для обґрунтування рішень, прийнятих проти Заявника. 5 березня 2014 року суд касаційної інстанції задовольнив скаргу Заявника та направив справу до апеляційного суду для подальшого розгляду. Суд, по суті, постановив, що за відсутності секретних документів, які не були додані до справи, не було жодних обґрунтувань для висновків суду нижчої інстанції щодо існування будь-яких фактичних або правових підстав для заходів, вжитих проти Заявника. 25 листопада 2014 року апеляційний суд, ознайомившись із секретною інформацією, доданою відповідачем до матеріалів справи, відхилив усі клопотання Заявника щодо її розсекречення та відмовив у задоволенні позовних вимог. Після оскарження дане рішення було залишено без змін.

Правове обґрунтування: Суд виклав принципи, які застосовуються відповідно до матеріальної частини статті 6 Конвенції у справі Regner проти Чеської Республіки, № 35289/11, 19 вересня 2017 року). У цій справі заявник заперечував відкликання свого допуску до державної таємниці, і ні він, ні його адвокат не мали доступу до секретних документів або рішення про скасування його допуску, оскільки воно ґрунтувалося на секретних документах. Суд врахував судове провадження в цілому, щоб визначити, чи були обмеження щодо принципів змагальності та рівності сторін достатньо врівноваженими іншими гарантіями (там же, §151). Повторюючи, що права, передбачені пунктом 1 статті 6, не є абсолютними і що Договірні держави користуються свободою розсуду в цій сфері, Суд підкреслив, що право на розкриття відповідних доказів також не є абсолютним правом. У кримінальному контексті Суд встановив, що конкуруючі інтереси, такі як національна безпека або необхідність захисту свідків під загрозою репресій або збереження таємних поліцейських методів розслідування злочинів, мають бути зважені з правами сторони процесу (там же, § 148). У контексті цивільного процесу Суд вважав, що принципи, передбачені пунктом 1 статті 6, були додержані, якщо національні суди мали необхідну незалежність та неупередженість; мали необмежений доступ до всіх секретних документів, які обґрунтовували рішення; були уповноважені оцінити суть рішення про скасування допуску до таємниці та скасувати за необхідністю таке рішення, якщо воно було свавільним (там же, § 152). Суд також перевірив, чи належним чином національні суди скористалися наданими їм повноваженнями щодо контролю та чи було їх використання обмеженим з міркувань безпеки, свавільним або явно необґрунтованим (там же, §§ 156 і 159).

Висновки: національні суди застосували відповідні законодавчі положення і з самого початку постановили, що Заявник не міг мати доступ до істотної частини матеріалів справи на тій підставі, що документи були секретними. Крім того, національне законодавство не дозволяло судам за власною ініціативою перевіряти, чи вимагало забезпечення національної безпеки в конкретній справі нерозголошення доказів у справі, чи було обґрунтовано засекречення інформації. Крім того, вони самі не були компетентні розсекретити секретні дані та інформацію, надану їм. У зв'язку з цим суди відхилили клопотання Заявника про розсекречення вирішальних доказів, вважаючи, що розповсюдження цієї інформації перешкодить її збереженню, що вплинуло б «на законну діяльність окремих державних установ, які мають на меті забезпечити безпеку та порядок для всієї громади». Однак, Суд зазначає нечіткість аргументації національних судів, які не посилались на конкретний аспект національної безпеки, що виправдовує нерозголошення доказів у справі Заявника. Тому він не може не зробити висновок, що фактичні інтереси національної безпеки, які, на думку влади, перешкоджали розголошенню секретних доказів та розвідувальних даних щодо Заявника, не були мінімально роз’яснені національними судами. Присутність адвоката Заявника у національних судах, без будь-якої можливості з'ясувати обвинувачення проти його клієнта, не була здатна забезпечити Заявнику ефективний захист, щоб мати можливість значною мірою протидіяти обмеженням, які заважають йому користуватися його процесуальними правами. Суд вважає, що обмеження, накладені на права Заявника щодо забезпечення змагальності та рівності сторін не були врівноважені у національному провадженні таким чином, щоб зберегти саму суть його права на справедливий суд.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, принципи змагальності та рівності сторін, контрабанда, національна безпека