Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 грудня 2021 року

у справі «ROVSHAN HAJIYEV проти Азербайджану»

за заявами № 19925/12 та № 47532/13

Щодо необґрунтованості відмови органів державної влади у доступі до інформації, яка становить суспільний інтерес

Фабула справи: Заявник скаржився, що відмова у доступі до інформації, яку він запитував у відповідних державних органах, порушила його право на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес.

Заявник був журналістом і редактором газети. Габалінська радіолокаційна станція, яка вперше запрацювала в 1985 році, після розпаду Радянського Союзу стала власністю Азербайджану, але до 2012 року експлуатувалася Росією за договором оренди. У 2012 році, після подій цієї справи, станцію закрили, а все обладнання було перевезено до Росії. Указами Президента Азербайджану в 2001 та 2003 роках були призначені члени комісій, створених з метою оцінки впливу станції на навколишнє середовище та здоров’я населення та з моніторингу здоров'я населення та навколишнього середовища у зв'язку з діяльністю станції. За словами Заявника, незалежні дослідження показали, що станція спричиняла серйозні проблеми в сфері охорони здоров'я в Габалинському районі та прилеглих районах. 27 липня 2010 року Заявник написав від свого імені звернення до Міністерства охорони здоров’я, уточнюючи, що він є редактором газети і, посилаючись на Закон про доступ до інформації, зробив запит стосовно діяльності Державної комісії з метою оцінки впливу Габалинської радіолокаційної станції на навколишнє середовище та здоров’я населення та надання копій складених нею звітів. Листом від 6 серпня 2010 р. Міністерство охорони здоров'я відповіло, що звіт, підготовлений Комісією був переданий до Кабінету Міністрів. Враховуючи, що запитувану інформацію йому не було надано, а відповідь Міністерства охорони здоров'я порушила вимоги Закону про доступ до інформації, Заявник звернувся з позовом до суду, вимагаючи прийняття рішення про зобов’язання Міністерства охорони здоров’я надати копію звіту. Рішенням від 3 лютого 2011 року суд відхилив позов Заявника та зазначив, що в Міністерстві охорони здоров’я відсутній звіт, і повідомивши Заявника про цей факт, Міністерство повністю виконало зобов’язання щодо розкриття інформації згідно із Законом про доступ до інформації. Після оскарження дане рішення було залишено без змін. Одночасно 6 грудня 2010 року Заявник звернувся до Кабінету Міністрів, надавши ту саму інформацію щодо себе та мети запиту, що була подана до Міністерства охорони здоров’я, та просив надати йому копію звіту, підготовленого Комісією. Кабінет Міністрів отримав звернення, але не відповів на нього. У лютому 2011 року Заявник звернувся до адміністративного суду із позовом до Кабінету Міністрів, стверджуючи, що ненадання відповіді Кабінетом Міністрів порушує його права, передбачені Законом про доступ до інформації та статтею 10 Конвенції та просив зобов’язати Кабінет Міністрів надати відповідь відповідно до закону. Під час розгляду справи в першій інстанції, а також під час подальшого розгляду справи у вищестоящих судах Кабінет Міністрів не направив представників на жодне із судових засідань та не надав жодних письмових заяв. Суд відхилив позов Заявника, мотивуючи тим, що стаття 29.1 Закону про доступ до інформації не передбачає обов’язку власника інформації оприлюднювати звіти комісій, створених з певною метою. Дане рішення було залишено без змін після оскарження.

Правове обґрунтування: принципи, що мають відношення до оцінки того, чи було втручання у свободу вираження поглядів «передбаченим законом», були узагальнені у справі Satakunnan Markkinaporssi Oy та Satamedia Oy проти Фінляндії, №931/13, §§142- 45, 27 червня 2017 року). Суд повторює, що його повноваження щодо контролю за дотриманням національного законодавства обмежені, і в першу чергу національні органи, зокрема суди, мають тлумачити та застосовувати національне законодавство, оскільки національні органи влади за своєю природою є спеціально призначені для вирішення питань, що виникають у зв'язку з цим. Якщо тлумачення не є довільним або явно необґрунтованим, роль Суду обмежується встановленням того, чи сумісні наслідки такого тлумачення з Конвенцією (див. Radomilja та інші проти Хорватії, №37685/10 та 22768/12, §149, 20 березня 2018 року та Центр демократії та верховенства права проти України, №10090/16, §108, 26 березня 2020 року). Суд також не має права висловлювати думку щодо доцільності методів, обраних законодавчим органом держави-відповідача для регулювання даної сфери. Його завдання обмежується визначенням того, чи прийняті методи та наслідки, які вони спричиняють, відповідають Конвенції (див. Gorzelik та інші проти Польщі, №44158/98, §67, ЄСПЛ 2004‑I). Оцінюючи законність втручання у цій справі, Суд враховуватиме текст самого відповідного закону, а також спосіб, у який він застосовувався та тлумачився національними органами влади та судами (див. Jafarov та інші проти Азербайджану, №27309/14, §70, 25 липня 2019 року).

Висновки: не було доведено, що відмова у доступі до запитуваної інформації будь-яким із двох державних органів, про які йдеться, відповідала процесуальним вимогам національного законодавства і не було відповідної матеріально-правової підстави для відмови національними органами влади, судами або урядом. Національні суди відхилили позови Заявника до обох органів влади без належного врахування застосування положень Закону про доступ до інформації, і, крім того, що стосується позову до Кабінету Міністрів, вони відхилили його, розтлумачивши та застосувавши національне законодавство у явно необґрунтований спосіб.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: свобода вираження поглядів, охорона здоров’я та навколишнього середовища