Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 листопада 2021 року

у справі «Т.А. та інші проти Республіки Молдова»

за заявою № 25450/20

Щодо ретельної оцінки ризику для здоров’я та благополуччя дитини під час розгляду справи про її відібрання

Фабула справи: Перший і другий заявники скаржилися на те, що рішення, які призвели до невідкладного відібрання їх онука з-під опіки, являли собою порушення їх прав.

Перші два заявники є дідусем і бабусею третього заявника (Н.). Їх дочка мала стосунки з A.К., внаслідок чого Н. народився в липні 2015 року. Через дванадцять днів дочка померла. Н. народився шляхом екстреної операції, на 27 тижні вагітності. При народженні він важив 930 грамів, мав довжину 39 см і провів 46 днів у реанімації, перш ніж його виписали до дідуся і бабусі. Н. народився з низкою проблем зі здоров’ям: важким респіраторним дистрес-синдромом, вродженою пневмонією та бронхолегеневою дисплазією, алергією та анемією. Згодом він проходив лікування в центрі реабілітації дітей з важкою руховою недостатністю. Також лікувався у психолога та нейропедіатра та йому було рекомендовано подальше лікування у невропатолога та логопеда. У 2018 році сімейний лікар описав позитивну динаміку його самопочуття, зокрема, завдяки лікуванню та догляду, наданому бабусею та дідусем. Як згодом А.К. пояснив у суді, він регулярно цікавився здоров’ям свого сина та передавав гроші першим двом заявникам особисто або через свою матір. Заявники заперечували це. 25 вересня 2015 року орган опіки та піклування довірив опіку Н. його бабусі, другій заявниці.А.К. відвідав Н. загалом сім разів, дитина відмовлялася від спілкування з батьком. 26 січня 2016 року А.К. звернувся до суду з позовом, спрямованим на визнання його батьківства Н. Після остаточної експертизи ДНК суд підтвердив батьківство A.К. щодо Н. 17 липня 2017 року A.К. звернувся до органу опіки з проханням встановити його опіку над Н. Перші два заявники виступили проти цього клопотання. З 12 по 18 липня 2018 року Н. оглянула психолог. У висновку вона не вказала рік огляду. Вона виявила, що дитина майже не розмовляє, має недостатньо розвинені дрібні рухи, низький рівень логічного мислення, не має звичних для свого віку здібностей до навчання та уникає спілкування з незнайомими людьми. Вона наполегливо рекомендувала залишити його з бабусею і дідусем, з якими у нього були дуже тісні емоційні зв’язки. Розлука з дідусем і бабусею може серйозно вплинути на його психологічний стан, враховуючи його особливі потреби в розвитку, стан здоров’я і те, що він справді не знав нікого, крім своїх дідуся і бабусі. У висновку сімейного лікаря від 22 жовтня 2018 року рекомендувалося, щоб через особливості, пов’язані з лікуванням різних проблем зі здоров’ям Н., він залишався з бабусею та дідусем. На запит суду орган опіки видав висновок, рекомендуючи залишити Н. під опікою перших двох заявників. 1 квітня 2019 року суд вирішив, що Н. залишиться під опікою перших двох заявників. Дане рішення було скасовано в результаті розгляду справи в суді апеляційної інстанції, касаційна скарга заявників також була залишена без задоволення. На прохання A.C. 3 червня 2020 року орган опіки скасував опіку над дитиною другого заявника. На думку Уряду, з цієї дати його син повинен був проживати разом з А.К. Однак рішення від 3 червня 2020 року досі не виконано. 18 червня 2020 року A.К. звернувся до того ж органу з проханням супроводити його до дому заявників, щоб відвезти його сина додому. У цьому було тимчасово відмовлено через карантинні обмеження, пов’язані з COVID-19, але бабусю та дідуся попередили про те, щоб вони готувалися до перенесення дитини. Перші два заявники оскаржили в суді рішення від 3 червня 2020 року; на дату дату звернення до Суду провадження було незавершеним.

Правове обґрунтування: взаємне спілкування батьків і дітей є основним елементом «сімейного життя» у значенні статті 8 Конвенції, навіть якщо стосунки між батьками розірвались (див. Ілля Ляпін проти Росії, №70879/11, §44, 30 червня 2020 року). В даний час існує широкий консенсус – у тому числі в міжнародному праві – на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, які стосуються дітей, їх інтереси мають бути першочерговими (див. Neulinger та Shuruk проти Швейцарії, №41615/07, §135 , ЄСПЛ 2010 року та X. проти Латвії, 27853/09, §96, ЄСПЛ 2013 року). Як правило, ці інтереси вимагають збереження зв’язків дитини з її сім’єю, за винятком випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною і це може зашкодити здоров’ю та розвитку дитини (див. K.B. та інші проти Хорватії, №36216/13, §143, 14 березня 2017 року). Розірвати такі зв’язки означає відірвати дитину від її коренів, що можна зробити лише за виняткових обставин (див. Görgülü проти Німеччини, №74969/01, §48, 26 лютого 2004 року); має бути зроблено все, щоб зберегти особисті стосунки і, якщо і коли це доречно, «відновити» сім’ю (див. Kacper Nowakowski проти Польщі, №32407/13, §75, 10 січня 2017 року). Може існувати «сімейне життя» у значенні статті 8 Конвенції між бабусею та дідусем та онуками, якщо між ними є достатньо тісні родинні зв’язки (див. Kruškić проти Хорватії, №10140/13, §108, 25 листопада 2014 року). Відносини між бабусею, дідусем і онуками відрізняються за своєю природою та ступенем від стосунків між батьком і дитиною, і, отже, за самою своєю природою зазвичай вимагають меншого ступеня захисту. В інтересах дитини забезпечити її розвиток у здоровому середовищі, і батьки не можуть мати право згідно зі статтею 8 на вжиття заходів, які б зашкодили здоров'ю та розвитку дитини (див. Strand Lobben та інші проти Норвегії, №37283/13, §207, 10 вересня 2019 року). Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, переважати інтереси батьків.

Висновки: рішення, прийняті національними органами влади, призвели до стану невизначеності, в якому Н. міг бути відібраним у бабусі та дідуся в будь-який момент. Це є втручанням у право заявників на сімейне життя у значенні статті 8 Конвенції. Тепер необхідно визначити, чи таке втручання відповідало національному законодавству і чи переслідувало воно законну мету захисту прав інших, а також чи було воно необхідним у демократичному суспільстві. Ця справа по суті стосується способу, яким суди оцінили та збалансували всі залучені конкуруючі права, а також чи були їх рішення в кінцевому підсумку зумовлені найкращими інтересами дитини, беручи до уваги межі розсуду національних органів влади. Зокрема, судам необхідно було визначити ступінь ризику того, що продовження виховання Н. у бабусі та дідуся, навіть якщо батько регулярно відвідуватиме його там, може завдати непоправної шкоди відносинам між А.С. та його сином та перешкоджає возз'єднанню їх сім'ї. Їм також необхідно було з’ясувати наявність і ступінь небезпеки для фізичного та психічного здоров’я дитини після переселення до будинку батька, навіть якщо бабуся й дідусь регулярно відвідували його. Важливо зазначити, що, якщо суди встановлять будь-яку небезпеку для психічного чи фізичного здоров’я дитини, усі інші міркування мають бути спрямовані на захист здоров’я та благополуччя дитини.

(i) Ризик для стосунків між A.C. та його сином

Протягом усього свого життя (приблизно п'ять років) дитина жодного разу не жила з батьком і була сильно емоційно прив'язана до бабусі та дідуся. За обставин цієї справи національні суди не могли просто припустити, що найкращими інтересами дитини було жити з батьком, не встановлюючи, наскільки міцними були зв’язки між Н. та обома сторонами. Національні суди не провели достатньо ретельного вивчення глибини стосунків між A.К. та його сином та ризику для цих відносин у цій справі.

(ii) Ризик для здоров'я та благополуччя дитини

Перші два заявники подали до суду висновки спеціалізованого органу, психолога та сімейного лікаря, усі рекомендували залишити дитину у бабусі та дідуся та попереджали про можливі серйозні наслідки для його здоров’я, якщо вони будуть роз'єднані. Суди відхилили висновок психолога як недостатньо об’єктивний і не належним чином датований. Висновок лікаря також відхилено як неналежно датований. Це були єдині випадки, коли спеціалісти оглядали Н. Навіть якщо у судів були обґрунтовані сумніви щодо висновків лікаря та психолога, незрозуміло, чому вони їх не заслухали та не наказали скласти альтернативні висновки. У цьому відношенні вони, очевидно, розглядали справу як звичайну цивільну справу, де кожна сторона мала довести свої вимоги. Однак це був незвичайний судовий позов: судам потрібно було вирішити не просто, яка сторона надала переконливіші докази, а, найголовніше, яке рішення відображало найкращі інтереси дитини. Вони не могли зробити цього, не отримавши широкої та актуальної фактичної бази, зокрема у формі висновків експертів, що розглядають різні аспекти справи і, зокрема, найкращі інтереси дитини. У такому випадку, як даний, наголос повинен був бути зосереджений на перевірці того, чи батько може забезпечити належний догляд. Крім того, прийнявши твердження А.К. про те, що він періодично працював у невстановленого роботодавця, вищі суди не поцікавилися, як він буде поєднувати цю роботу з доглядом за Н, коли дитина змушена буде залишатися вдома або в лікарні за станом здоров’я. Одним із важливих аспектів справи, на який посилався суд першої інстанції, але залишився поза увагою вищих судів, було те, чи можна було захистити як інтереси дитини, так і інтереси возз'єднання сім'ї. Зокрема, вищі суди не досліджували можливість тимчасово залишити Н. з бабусею та дідусем, забезпечуючи при цьому частий та безперешкодний доступ його батька, щоб поступово налагоджувати стосунки між ними, не наражаючи дитину на безпосередній ризик. Результатом таких рішень національних судів є те, що Н. у будь-який момент міг бути переміщений до будинку свого батька, що він уже намагався зробити. Відсутність перехідних та підготовчих заходів, спрямованих на допомогу Н. та його батькові у побудові їхніх стосунків, видається, суперечить найкращим інтересам дитини. Насамперед національні суди, які мають перевагу безпосередньої оцінки всіх осіб і матеріалів справи, повинні встановити справедливий баланс між різними конкуруючими правами, передбаченими Конвенцією. Однак при цьому вони повинні як переконливо аргументувати свої рішення, так і забезпечити процедурну справедливість усього процесу. У цій справі, хоча мотиви, наведені судами, були доречними, вони були недостатніми. Більше того, процедура не може вважатися справедливою у світлі посилання на заяви A.К. без будь-яких підтверджуючих доказів, відкидаючи, іноді з чисто формальних підстав, документальні докази, подані бабусею та дідусем, і не намагаючись отримати незалежну перевірку найважливіших елементів, таких як вплив переміщення в будинок A.К. на психологічне та фізичне здоров'я дитини. Таким чином, Суд приходить до висновку, що національні суди не провели достатньо ретельної оцінки щодо ризику для здоров’я та благополуччя Н. у разі невідкладної передачі його батькові.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, визнання батьківства, встановлення місця проживання, встановлення опіки, найкращі інтереси дитини