Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 листопада 2021 року

у справі «М.Н. та інші проти Хорватії»

за заявами № 15670/18 та № 43115/18

Щодо порушення прав дітей в разі застосування до них міграційного утримання

Фабула справи: заявники скаржилися на те, що держава була відповідальна за смерть шестирічної дитини-мігранта, і що в ході подальшого кримінального розслідування всі факти, що стосуються її смерті, не були належним чином встановлені; що умови їх розміщення в Центрі для мігрантів становили порушення заборони катування та було незаконним; що вони були піддані колективному видворенню без будь-якої індивідуальної оцінки їх обставин; що, не дотримавшись запобіжного заходу, зазначеного згідно з правилом 39 Регламенту Суду, унеможлививши контакт з їх адвокатом в рамках кримінального розслідування та втручаючись у їх спілкування з адвокатом, органи влади порушили статтю 34 Конвенції.

Ця справа стосується смерті шестирічної дитини-мігранта MAD.H., яку збив потяг після того, як поліцейські Хорватії нібито відмовили їй та заявникам у можливості попросити притулку та наказали повернутися до Сербії, слідуючи за залізничними коліями, в результаті чого MAD.H. потрапила під потяг на території Сербії, приблизно за 200 метрів від кордону з Хорватією. Її смерть широко висвітлювалася в національних та міжнародних ЗМІ.

21 березня 2018 року поліція винесла рішення щодо заявників з першого по четвертий, обмежуючи їх свободу пересування та помістила їх та дітей-заявників у Центр транзитної міграції в Товарнику (далі - Центр) на початковий період у три місяці. У рішеннях зазначалося, що 21 березня 2018 року заявники, громадяни Афганістану, висловили намір шукати міжнародного захисту в Хорватії. У них не було жодних документів, що посвідчують особу, і їх свобода була обмежена, щоб перевірити їх особу. Того ж дня заявників помістили до Центру. 26 березня 2018 року другий заявник зв'язався з неурядовою організацією Are You Syrious через Facebook. Він заявив, що сім'я перебуває в поганому становищі, зачинена в кімнатах без будь-якої інформації, і попросив допомоги. 28 березня та 6 квітня 2018 року психолог відвідав заявників у Центрі. Психолог зазначив, що заявники оплакували смерть MAD.H. і що вони відчували страх перед невизначеністю. Він рекомендував надавати їм подальшу психологічну підтримку та організовувати заходи, щоб зайняти час дітей. 10 квітня 2018 року органи влади взяли відбитки пальців заявників і передали їх до центрального підрозділу Eurodac (база даних відбитків пальців Європейського Союзу для ідентифікації шукачів притулку). В ході перевірки з’ясувалося, що заявники вже шукали притулок в Сербії та Болгарії. 18 травня 2018 року адміністративний суд заслухав окремо першого, другого, третього та четвертого заявників та частково задовольнив їх позов, постановив звільнити з Центру третього заявника разом з двома дітьми. 24 та 25 травня 2018 року адміністративний суд відхилив адміністративні позови інших заявників як необґрунтовані. За результатами подальшого оскарження дані рішення були залишені без змін. Зокрема, Конституційний Суд постановив, що обмеження свободи пересування заявників було виправданим, оскільки встановити їх особу не вдалося. Вони не були зареєстровані в Шенгенській системі або в системах Євродак, і вони використовували різні дані у своїх заявах про міжнародний захист в інших країнах. Незважаючи на те, що Центр був закладом закритого типу, він був обладнаний всіма необхідними зручностями для проживання дітей з батьками. Діти мали змогу грати та проводити час на свіжому повітрі з 8 ранку до 22 години. і мали доступ до психолога та соціального працівника. Крім того, Конституційний Суд визнав, що тривалість перебування дітей у Центрі (два місяці чотирнадцять днів) була законною, оскільки згідно з національним законодавством максимальний період становив три місяці, і що це було обґрунтовано необхідністю перевірки їх особи та спорідненістю з повнолітніми заявниками та необхідністю запобігання кримінальним правопорушенням, пов’язаним з торгівлею людьми. Хоча здавалося, що діти-заявники зазнали стресу, який міг би вплинути на їх розвиток, Конституційний Суд не встановив, що їх розміщення в Центрі спричинило додатковий стрес із травмуючими наслідками, враховуючи, що на той момент діти вже подорожували близько двох років через різні країни. Суд постановив, що ситуація не досягла необхідного порогу жорсткості відповідно до статті 3 Конвенції. 4 червня 2018 року заявників перевели до центру відкритого типу. Неодноразово намагаючись таємно виїхати з Хорватії до Словенії, їм врешті вдалося це зробити, і їхнє подальше місцезнаходження невідоме.

Правове обґрунтування: загальні принципи, що застосовуються до поводження з особами, які тримаються під вартою в порядку імміграційного утримання, були викладені у справі Хлаіфія та інші проти Італії, №16483/12, §§158-67, 15 грудня 2016 року). Слід зазначити, що ув'язнення неповнолітніх викликає особливе питання в цьому відношенні, оскільки діти, незалежно від того, чи знаходяться вони у супроводі чи ні, вважаються надзвичайно вразливими та мають особливі потреби, пов'язані, зокрема, з їх віком та відсутністю незалежності, а також із процедурою набуття статус шукача притулку (див. Попов проти Франції, №39472/07 і 39474/07, §91, 19 січня 2012 року, A.B. та інші проти Франції, №11593/12, §110, 12 липня 2016 року). Стаття 22 §1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини заохочує держави вжити належних заходів для забезпечення того, щоб діти, які бажають набути статус біженця, незалежно від того, чи супроводжують їх батьки чи інші особи, отримували належний захист та гуманітарну допомогу (S.F. та інші проти Болгарії, №8138/16, §79, 7 грудня 2017 року). Аналогічно, директиви Європейського Союзу, які регулюють утримання мігрантів, дотримуються позиції, згідно з якою неповнолітні, незалежно від того, чи є вони у супроводі чи ні, становлять вразливу категорію, яка потребує особливої ​​уваги з боку влади. Більше того, Суд уже постановив, що надзвичайна вразливість дітей – незалежно від того, були вони в супроводі батьків чи ні – була вирішальним фактором, який мав перевагу над міркуваннями, що стосуються статусу дитини як нелегального іммігранта (див. G.B. та інші проти Туреччини, №4633/15, §101, 17 жовтня 2019 року). Відповідно, умови перебування дітей, які шукають притулку, повинні бути адаптовані до їх віку, щоб ці умови не створювали для них «ситуації стресу та тривоги з особливо травмуючими наслідками» (див. Tarakhel проти Швейцарії, №29217/12, §119, ЄСПЛ 2014). В іншому випадку умови, про які йдеться, досягли б межі тяжкості, необхідної для того, щоб підпадати під дію заборони відповідно до статті 3 Конвенції. Протягом останніх років Суд у кількох справах розглядав умови утримання неповнолітніх в процесі імміграційного утримання. Визначаючи порушення статті 3 Конвенції у цих справах, Суд взяв до уваги кілька елементів, таких як вік дітей, тривалість їхнього тримання під вартою, матеріальні умови в місцях ув’язнення та їх придатність для розміщення дітей, особлива вразливість дітей, спричинена попередніми стресовими подіями та наслідками утримання під вартою для психологічного стану дітей (див. S.F. та інші, цит. вище, §§79-83, G.B. та інші, цит. вище, §§ 102-17).

Висновки: той факт, що з п’ятого по чотирнадцятий заявники були дітьми, народженими між 2003 і 2017 роками, був загальноприйнятим. На момент розгляду справи одинадцять дітей-заявників мали один, два, три, вісім, десять, п'ятнадцять і сімнадцять років. Вони перебували в Центрі транзитної міграції «Товарник» (далі - Центр) з 21 березня по 4 червня 2018 року, тобто протягом двох місяців і чотирнадцяти днів. Дітей-заявників супроводжували батьки протягом зазначеного періоду. Проте Суд вважає, що цей факт не може звільнити органи влади від їх обов’язку захищати дітей та вживати відповідних заходів у рамках їх позитивних зобов’язань за статтею 3 Конвенції. Побутові умови в Центрі були задовільними. Судячи з фотографій, наданих урядом, об’єкт виглядав новозбудованим, сухим, свіжо пофарбованим, чистим та мебльованим. За межами будівлі була дитяча ігрова кімната, ресторан, кімната для спілкування, баскетбольний, футбольний та гандбольний майданчики, а також дитячий майданчик. Не було проблем із переповненістю, надмірним шумом чи відсутністю належної вентиляції. Заявників помістили в кімнати, обладнані для проживання сімей з маленькими дітьми, їм видали чистий одяг, білизну, туалетні приналежності та матеріали, призначені для догляду за дітьми, а також надали медичну та психологічну допомогу. Однак Суд не може не помітити наявність ознак у Центрі, що нагадують тюремне середовище; він був оточений стіною, біля входу та біля дверей кожного поверху були виставлені працівники поліції, а в коридорах — бар’єри та ґрати на вікнах. Крім того, двері до кімнат заявників мали скляний отвір, через який можна було бачити з коридору в кімнату. Заявники постійно скаржилися неурядовим організаціям, національним органам влади та Суду на те, що під час початкової частини перебування в Центрі вони були обмежені у доступі до пересування поза межами своїх кімнат та дозвілля на відкритому повітрі. Спочатку Уряд стверджував, що заявникам дозволили користуватися відкритими спорудами протягом двох годин вранці та двох годин після обіду, але згодом вони виправили свою заяву, пояснивши, що фактично їм було дозволено користуватися відкритими майданчиками та ігровим майданчиком з 8 ранку до 10 вечора. Омбудсмен Хорватії повідомила, що отримала суперечливу інформацію з цього приводу. Суд не може зробити жодних остаточних висновків щодо цього конкретного питання на основі наявних у нього матеріалів. Однак важливо наголосити, що обмеження доступу до дозвілля, приміщень на відкритому повітрі та свіжого повітря неминуче викликає занепокоєння та завдає шкоди благополуччю та розвитку дітей. Суд вважає, що тримання дітей в установі з елементами тюремного типу, де побутові умови були задовільними, але де рівень поліцейського нагляду був високим і не було заходів, які б організували час дітей, можливо, не буде достатньою для досягнення межі суворості, необхідної для застосування статті 3, якщо ув'язнення було нетривалим, залежно від обставин справи. Однак у разі тривалого періоду таке середовище неодмінно матиме шкідливі наслідки для дітей, перевищуючи вищезгаданий поріг. Плин часу має першочергове значення у цьому зв’язку для застосування статті 3 Конвенції. У зв'язку з цим Суд зазначає, що різні міжнародні організації, включаючи Раду Європи, все частіше закликають держави якнайшвидше та повністю припинити або викорінити міграційне утримання дітей, наголошуючи на негативному впливі такого затримання на фізичне та психічне здоров'я дітей і на їх розвиток, навіть якщо вони перебувають під вартою протягом короткого періоду часу або зі своїми сім'ями. Відповідна директива Європейського Союзу затверджує позицію, згідно з якою тримання під вартою неповнолітніх має бути «найкоротшим періодом часу, і повинні бути докладені всі зусилля, щоб звільнити затриманих неповнолітніх та помістити їх у приміщення, придатні для неповнолітніх». У цій справі Суд встановив, що національні органи влади не вжили необхідних заходів, щоб максимально обмежити тримання під вартою одинадцяти дітей-заявників та їхніх батьків. Тримання дітей під вартою протягом двох місяців і чотирнадцяти днів за умов, викладених вище, перевищило допустиму тривалість, на яку поширюється стаття 3 Конвенції. Суд також бере до уваги невпевненість заявників щодо того, чи вони перебували під вартою та чи застосовувалися правові гарантії проти свавільного затримання, враховуючи той факт, що вони були поміщені в Центр 21 березня 2018 року та отримали юридичну консультацію з цього приводу лише 12 квітня 2018 року, і що їм не дозволили зустрітися з обраним адвокатом до 7 травня 2018 року. Така ситуація неминуче викликала додаткове занепокоєння та негативно вплинула на ставлення до авторитету батьків в очах дітей-заявників. Відповідно, з огляду на чисельність дітей, деякі з яких були дуже молодого віку, особлива вразливість дітей через болісні минулі події та тривалість їх утримання в умовах, зазначених вище, що виходило за межі найкоротшої допустимої тривалості через неспроможність національних органів діяти з необхідною оперативністю, Суд вважає, що ситуація сприяла тому, що діти-заявники зазнали поводження, яке перевищувало поріг жорсткості, необхідний для застосування статті 3 Конвенції.

Констатовані порушення: право на життя в його процесуальному аспекті (ст.2 Конвенції); немає необхідності розглядати прийнятність та суть скарги відповідно до матеріально-правового аспекту статті 2 Конвенції; було порушення заборони катування щодо дітей-заявників (ст.3 Конвенції); не було порушення заборони катування щодо повнолітніх заявників (ст.3 Конвенції); було порушення права на свободу та особисту недоторканність стосовно всіх заявників (п.1 ст.5 Конвенції); було порушення заборони колективного видворення іноземців (ст.4 Протоколу №4 до Конвенції); немає необхідності розглядати прийнятність та суть скарги за статтею 34 Конвенції про те, що держава-відповідач не дотрималася тимчасового заходу, зазначеного Судом; мало місце порушення статті 34 Конвенції, оскільки держава-відповідач перешкоджала ефективному здійсненню права заявників на індивідуальну заяву; немає необхідності розглядати прийнятність та суть скарг щодо порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), заборони дискримінації (ст.14 Конвенції) та за статтею 1 Протоколу № 12.

Ключові слова: право на життя, заборона катування, право на свободу та особисту недоторканність, заборона колективного видворення іноземців, ефективне здійснення права на звернення з індивідуальною заявою, право на повагу до приватного і сімейного життя, заборона дискримінації