Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 листопада 2021 року

у справі «VASIL VASILEV проти Болгарії»

за заявою № 7610/15

Щодо порушення прав особи в разі розгляду справи в закритому судовому засіданні та неоприлюднення винесеного рішення

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що запис і розшифровка телефонної розмови між ним та його клієнтом були незаконними та непотрібними, а також на те, що його позов про відшкодування збитків не був розглянутий у відкритому судовому засіданні і що рішення судів у цьому провадженні також не були офіційно оприлюднені.

Заявник є адвокатом, основні напрями його роботи – кримінальне право та процес. 4 квітня 2010 року, ознайомлюючись з доказовими матеріалами в одній із справ проти свого клієнта, Заявник побачив, що одним із документів є розшифровка телефонної розмови, яку він мав із клієнтом 21 березня 2010 року, коли він зателефонував йому зі свого мобільного телефону та призначив зустріч з метою ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Пізніше з'ясувалося, що дві лінії мобільного зв'язку клієнта були поміщені під негласне спостереження у зв'язку з іншим кримінальним розслідуванням проти нього згідно з ордером, виданим слідчим суддею за клопотанням прокуратури. Моніторинг проводило Управління технічних операцій МВС, яке 3 квітня 2010 року склало офіційну стенограму розмови та направило матеріали перехоплення до органів прокуратури. Того ж дня Заявник поінформував про це прокуратуру, наполягаючи на тому, що зміст перехопленої розмови дає зрозуміти, що вона була між адвокатом і клієнтом. Посилаючись на статтю 33(3) Закону про адвокатуру від 2004 року, він вимагав притягнення до відповідальності посадових осіб, які не знищили перехоплений матеріал, за порушення обов’язків на державній посаді та зловживанні перехопленими матеріалами. Заявник також надіслав копію своєї скарги до Вищої ради адвокатів, яка направила її до Вищої касаційної прокуратури. Прокуратура відмовила в задоволенні скарги Заявника та зазначила, що розмова не стосувалась жодних конфіденційних питань, на які поширюється адвокатська таємниця. В жовтні 2012 року був винесений виправдувальний вирок клієнту Заявника, в якому суд визнав, поряд з іншим, що слідчий суддя не мав повноважень для видачі ордера, який дозволяв би моніторинг мобільних телефонних ліній клієнтки, і що, звернувшись до нього з таким клопотанням, органи прокуратури зловживали своїми повноваженнями. У квітні 2011 року Заявник звернувся з позовом про відшкодування збитків до прокуратури та Управління технічних операцій Міністерства внутрішніх справ. Він вимагав 1500 болгарських левів (767 євро) відшкодування моральної шкоди. Справа розглядалася в закритому судовому засіданні і рішенням від 30 квітня 2013 року суд задовольнив позов Заявника. Відповідачі подали апеляцію. Прокуратура стверджувала, зокрема, що телефонна розмова між Заявником та його клієнтом не підпадала під захист статті 33(3) Закону про адвокатуру 2004 року, оскільки вона не полягала в юридичних консультаціях. У остаточному рішенні від 1 серпня 2014 року суд скасував рішення суду нижчої інстанції та відхилив позов Заявника. Рішення судів в даному провадженні не були офіційно оприлюднені на веб-сайті судової влади в зв’язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні.

Правове обґрунтування: відповідні принципи були детально викладені у справі «Ніколова та Вандова проти Болгарії» (№20688/04, §§67-70, 17 грудня 2013 року). Тут слід додати, що хоча публічність сприяє досягненню справедливого судового розгляду (див. Sutter проти Швейцарії, 22 лютого 1984 року, §26, серія A № 74; Diennet проти Франції, 26 вересня 1995 року, §32, серія A, №325-A; і Martinie проти Франції, №58675/00, §39, ЄСПЛ 2006-VI), право на публічне слухання може бути порушено, навіть якщо не публічний характер судового розгляду суттєво не вплинув на його справедливість (див. Кілін проти Росії, №10271/12, §111, 11 травня 2021 року). Справді, як видно з положення пункту 1 статті 6 Конвенції, воно гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи.

Щодо відсутності публічного проголошення рішень, винесених під час цього провадження, відповідні принципи були викладені у справі «Фазлійський проти Болгарії» (№ 40908/05, §§ 64-66, 16 квітня 2013 року). Тут слід просто зазначити, що, хоча і пов’язана з загальною вимогою пункту 1 статті 6 Конвенції щодо «справедливого провадження», вимога про те, щоб рішення було «публічно оголошено», є самостійною (там же, §65). ). Справді, це випливає з умов цього положення, в якому право на публічне проголошення судового рішення викладено як окреме право.

Висновки: рішення про засекречування провадження щодо відшкодування збитків, порушеного Заявником, і з цієї причини про розгляд справи у закритому судовому засіданні ґрунтувалося виключно на наявності в матеріалах справи секретної інформації: доказових матеріалів, отриманих у результаті негласного перехоплення телефонної розмови Заявника з його клієнтом. Але наявність секретних матеріалів у матеріалах судової справи не може автоматично виправдати виключення громадськості з усього провадження. Приймаючи рішення про засекречування справи, що автоматично означало проведення всіх судових засідань у ній закритими, суд, схоже, не розглядав, чи дійсно це було необхідно для збереження державної таємниці. Але навряд чи можна стверджувати, що сам факт отримання доказових матеріалів шляхом таємного спостереження робить їх зміст конфіденційним. Навіть якби було дійсно необхідно зберегти конфіденційність матеріалів, про які йдеться, це навряд чи вимагало б проведення всіх слухань у справі за відсутністю громадськості. Тому не можна стверджувати, що було суворо необхідним усунути громадськість від провадження щодо відшкодування збитків. Відсутність публічних слухань також не була виправдана характером питань, що виникали під час провадження. Коли справа стосується імовірного порушення основоположних прав особи державними органами, громадський контроль процесу є важливим для підтримки довіри до верховенства права.

У цій справі, через засекречування матеріалів справи, рішення суду не були оприлюднені і залишалися засекреченими, а отже, недоступними для громадськості протягом значних періодів часу. І хоча у грудні 2014 року та січні 2015 року, відповідно, обидва рішення були розсекречені, і Заявник зміг отримати їх копії, видається, що вони досі не були опубліковані на веб-сайтах відповідних судів, як це було передбачено законом для суду. Немає жодних доказів того, що, незважаючи на їх розсекречення, вони були оприлюднені іншим чином. Можливість для сторін отримати копію рішень у своїй справі не рівнозначна публікації цих рішень. Важливо, чи були судові рішення доступними для громадськості в тій чи іншій формі. Тут такого не було. Ця повна відсутність публічності не може бути виправдана необхідністю захисту секретної інформації – доказових матеріалів, отриманих у результаті прихованого прослуховування телефонної розмови заявника, – якої торкалася справа. По-перше, неоприлюднення судових рішень стало результатом автоматичної класифікації всієї справи без будь-якої оцінки необхідності та пропорційності цього заходу. По-друге, наявність секретної інформації в матеріалах справи сама по собі не може бути підставою для приховування повного судового рішення від громадськості. Якщо справа стосується секретної інформації, існують методи, які забезпечують певний ступінь публічного доступу до рішень, зберігаючи при цьому конфіденційність інформації (наприклад, засекречуючи рішення лише частково або публікуючи їх у відредагованому вигляді).

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), право на справедливий суд через відсторонення громадськості від слухань у справі за позовом Заявника про відшкодування збитків (п.1 ст.6 Конвенції), право на справедливий суд через відсутність публічності рішень, винесених у провадженні за позовом Заявника про відшкодування збитків (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, право на справедливий суд, відшкодування збитків, офіційне оприлюднення рішення суду, негласне спостереження