Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 листопада 2021 року

у справі «VASIL VASILEV проти Болгарії»

за заявою № 7610/15

Щодо процесуальних гарантій, які стосуються знищення випадково перехопленої телефонної розмови між адвокатом та його клієнтом

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що запис і розшифровка телефонної розмови між ним та його клієнтом були незаконними та непотрібними, а також на те, що його позов про відшкодування збитків не був розглянутий у відкритому судовому засіданні і що рішення судів у цьому провадженні також не були офіційно оприлюднені.

Заявник є адвокатом, основні напрями його роботи – кримінальне право та процес. 4 квітня 2010 року, ознайомлюючись з доказовими матеріалами в одній із справ проти свого клієнта, Заявник побачив, що одним із документів є розшифровка телефонної розмови, яку він мав із клієнтом 21 березня 2010 року, коли він зателефонував йому зі свого мобільного телефону та призначив зустріч з метою ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Пізніше з'ясувалося, що дві лінії мобільного зв'язку клієнта були поміщені під негласне спостереження у зв'язку з іншим кримінальним розслідуванням проти нього згідно з ордером, виданим слідчим суддею за клопотанням прокуратури. Моніторинг проводило Управління технічних операцій МВС, яке 3 квітня 2010 року склало офіційну стенограму розмови та направило матеріали перехоплення до органів прокуратури. Того ж дня Заявник поінформував про це прокуратуру, наполягаючи на тому, що зміст перехопленої розмови дає зрозуміти, що вона була між адвокатом і клієнтом. Посилаючись на статтю 33(3) Закону про адвокатуру від 2004 року, він вимагав притягнення до відповідальності посадових осіб, які не знищили перехоплений матеріал, за порушення обов’язків на державній посаді та зловживанні перехопленими матеріалами. Заявник також надіслав копію своєї скарги до Вищої ради адвокатів, яка направила її до Вищої касаційної прокуратури. Прокуратура відмовила в задоволенні скарги Заявника та зазначила, що розмова не стосувалась жодних конфіденційних питань, на які поширюється адвокатська таємниця. В жовтні 2012 року був винесений виправдувальний вирок клієнту Заявника, в якому суд визнав, поряд з іншим, що слідчий суддя не мав повноважень для видачі ордера, який дозволяв би моніторинг мобільних телефонних ліній клієнтки, і що, звернувшись до нього з таким клопотанням, органи прокуратури зловживали своїми повноваженнями. У квітні 2011 року Заявник звернувся з позовом про відшкодування збитків до прокуратури та Управління технічних операцій Міністерства внутрішніх справ. Він вимагав 1500 болгарських левів (767 євро) відшкодування моральної шкоди. Справа розглядалася в закритому судовому засіданні і рішенням від 30 квітня 2013 року суд задовольнив позов Заявника. Відповідачі подали апеляцію. Прокуратура стверджувала, зокрема, що телефонна розмова між Заявником та його клієнтом не підпадала під захист статті 33(3) Закону про адвокатуру 2004 року, оскільки вона не полягала в юридичних консультаціях. У остаточному рішенні від 1 серпня 2014 року суд скасував рішення суду нижчої інстанції та відхилив позов Заявника. Рішення судів в даному провадженні не були офіційно оприлюднені на веб-сайті судової влади в зв’язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні.

Правове обґрунтування: запис та подальша розшифровка розмови Заявника з його клієнтом, яка була перехоплена в результаті моніторингу телефонної лінії клієнта, завадила праву Заявника на повагу до його «приватного життя» та «листування» (див., зокрема, щодо розмов адвокатів, перехоплених у результаті моніторингу телефонних ліній їхніх клієнтів, справи «Pruteanu проти Румунії» (№30181/05, §41, 3 лютого 2015 року і Versini-Campinchi і Crasnianski проти Франції, №49176/11, §49, 16 червня 2016 року і, в більш загальному обсягу, щодо розмов, перехоплених у результаті прихованого моніторингу чужої телефонної лінії, Lambert проти Франції, 24 серпня 1998 року, §21, Amann Проти Швейцарії, №27798/95, §§45 і 61, ЄСПЛ 2000-II; Matheron проти Франції, №57752/00, § 27, 29 березня 2005 року; Valentino Acatrinei проти Румунії, №18540/04, §53, 25 червня 2013 року). Таке втручання суперечить статті 8 Конвенції, за винятком випадків, коли воно здійснюється «відповідно до закону», переслідує одну чи декілька законних цілей, зазначених у другому параграфі, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей.

Висновки: вираз «відповідно до закону» у пункті 2 статті 8 Конвенції не просто вимагає дотримання національного законодавства; це додатково означає, що цей закон є доступним, достатньо передбачуваним і сумісним з принципом верховенства права. Приховане прослуховування та запис телефонної розмови є серйозним втручанням у права, закріплені у статті 8 Конвенції, і, таким чином, має ґрунтуватися на особливо чіткому «законі»; важливо мати чіткі, детальні правила з цього питання. Більше того, необхідні конкретні процесуальні гарантії, коли йдеться про захист конфіденційності спілкування між адвокатом і клієнтом. Це пояснюється тим, що стаття 8 Конвенції, хоча й забезпечує конфіденційність будь-якої «кореспонденції», забезпечує посилений захист обміну інформацією між адвокатами та їх клієнтами. Незважаючи на те, що розмова між Заявником та його клієнтом, строго кажучи, не полягала в юридичній консультації, він все одно мав право на такий посилений захист. Хоча спілкування між адвокатом і клієнтом може стосуватися питань, які мало пов’язані або не мають нічого спільного з судовим процесом, немає жодних підстав для розрізнення між ними, оскільки всі вони стосуються питань приватного та конфіденційного характеру. З положень статті 33(3) Закону про адвокатуру 2004 року у поєднанні зі статтею 136 § 2 Кримінально-процесуального кодексу випливає, що записи, створені в результаті випадкового перехоплення спілкування адвоката з клієнтом у ході таємного спостереження, підлягають негайному знищенню. Проте закони, що регулюють таємне спостереження в Болгарії, здається, не передбачають жодних конкретних гарантій, що регламентують практичну діяльність по реалізації цього зобов’язання. Здається, це питання розглядалося лише в Інструкції, виданій Головним прокурором у квітні 2011 року. Суд готовий визнати, що публікація цієї інструкції в журналі Вищої ради адвокатів зробила її достатньо доступною для практикуючих адвокатів, таких як Заявник. Однак залишається сумнівним, чи можна вважати інструкцію, яка була суто внутрішнім актом, що регулюює роботу органів прокуратури, як «закон» для цілей ст.8 § 2 Конвенції. Більше того, сумнівно, чи ця інструкція містить достатні гарантії для захисту випадково перехопленого спілкування між адвокатом і клієнтом. Відсутність достатньої чіткості в правовій базі та відсутність процесуальних гарантій, що стосуються конкретно знищення випадково перехопленого зв'язку адвокат-клієнт, означають, що втручання в права Заявника за статтею 8 Конвенції не було «відповідно до закону”.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), право на справедливий суд через відсторонення громадськості від слухань у справі за позовом Заявника про відшкодування збитків (п.1 ст.6 Конвенції), право на справедливий суд через відсутність публічності рішень, винесених у провадженні за позовом Заявника про відшкодування збитків (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, право на справедливий суд, відшкодування збитків, офіційне оприлюднення рішення суду, негласне спостереження