Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 листопада 2021 року

у справі«IGNAT проти Румунії»

за заявою № 17325/16

Щодо обґрунтованого скасування виправдувального вироку судом апеляційної інстанції за відсутності заслуховування показань свідків

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що суд апеляційної інстанції скасував його виправдувальний вирок на підставі тих самих доказів, на підставі яких суд першої інстанції його виправдав, та без безпосередньої оцінки свідчень, на які посилався суд першої інстанції.

14 березня 2014 року Г.Ц. подала скаргу до Національного департаменту боротьби з корупцією, звинувативши Г.С. у корупційних діяннях. Г.С. перебував у слідчому ізоляторі разом із сином Г.Ц., до того як останнього перевели до іншої в’язниці, де він мав відбувати покарання, будучи засудженим за торгівлю наркотиками. Скаржниця Г.Ц. стверджувала, що кілька разів, починаючи з 2012 року, Г.С. обіцяв їй, що в обмін на різні суми грошей він розмовлятиме з певним «Ф.». (пізніше ідентифікований як С.В.), яка нібито працювала у в’язниці, і попросить його сприятливо вплинути на розподіл робочих місць по відношенню до її сина, щоб полегшити його життя у в’язниці та сприятиме застосуванню до нього умовно-дострокового звільнення. В процесі цього спілкування скаржниця передала “Ф.” у присутності Г.С. 1800 евро, проте обіцяний результат не був досягнутий. Пізніше, а саме 12 березня 2014 року, скаржник зустрівся з Г.С., який пообіцяв їй, що зможе поговорити з «Ф.» знову для того, щоб сприяти переведенню її сина до іншої в'язниці. Г.Ц. почали підозрювати шахрайство та звернулася до поліції. 18 березня 2014 року щодо Г.С. було відкрито кримінальне провадження; прокурор попросив у суду дозволу записувати всі телефонні розмови Г.С. та Г.Ц., а також робити фотографії чи відеозаписи їх зустрічей, у тому числі з іншими особами. Запис зустрічі, яка відбулася 18 березня 2014 року, показала, що Г.С. повідомив Г.Ц., що може організувати через іншу особу умовно-дострокове звільнення сина Г.Ц. за 5000 евро. 27 квітня 2014 року під час зустрічі підозрюваних до Г.Ц. підійшов Заявник та залишив інструкції де віддати обумовлену суму грошей, але Г.Ц. відмовилася віддавати її будь-кому, крім “Ф”. Гроші так і не були перераховані нікому з причетних осіб, оскільки зловмисники були притягнуті до кримінальної відповідальності та перебувають під слідством. Перед судом першої інстанції С.В. і Ф.С. зізналися у скоєнні злочинів, які їм інкримінують. Те ж саме зробив Г.С., наводячи власну версію фактів, у якій стверджував, що Заявник не знав про незаконний характер його переговорів з Г.Ц., і тому він повинен бути звільнений від будь-якої відповідальності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що щодо злочинної участі Заявника в подіях доказів недостатньо, щоб довести, що він усвідомлював незаконний характер пропозицій Г.Ц. Прокурор оскаржив вирок суду першої інстанції, вважаючи, що він неправомірно виправдав Заявника. Він стверджував, що вся стратегія Г.С. полягала в тому, що причетність усіх інших до його протиправної діяльності повинна бути добре прихована, щоб не було притягнення до кримінальної відповідальності. Однак усі розмови, які Г.С. мав із Заявником до зустрічі 27 квітня 2014 року, вказували на те, що обговорення йшлося про отримання грошей від Г.Ц. Під час усного слухання 15 жовтня 2015 року апеляційний суд заслухав Заявника, який заявив, що підтримує всі свої попередні твердження і що йому більше нічого додати. Інші підсудні не бажали давати жодних показань. Ніяких додаткових доказів у справі не вимагали та не наводили. Не заслухавши жодного зі свідків, 22 жовтня 2015 року апеляційний суд задовольнив апеляцію прокурора та визнав Заявника винним, засудивши його до одного року та чотирьох місяців позбавлення волі. Суд апеляційної інстанції встановив, що навіть якщо суд першої інстанції правильно встановив факти, він неправильно оцінив докази щодо участі Заявника у злочині. Суд вважав, що більшого значення слід було надати розшифровкам телефонних розмов між Г.С. та Заявником, які довели, що останній знав про свою причетність до отримання грошей від Г.Ц.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що у справі Júlíus Þór Sigurþórsson проти Ісландії (№38797/17, 16 липня 2019 року) він виклав принципи, встановлені у своїй практиці щодо засудження підсудного судом апеляційної інстанції після того, як він був виправданий судом першої інстанції, за відсутності безпосереднього заслуховування судом апеляційної інстанції показань свідків.

Висновки: скасувавши виправдувальний вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції визнав винним Заявника за кримінальним обвинуваченням та засудив його. У зв'язку з цим Суд зазначає, що Заявник був заслуханий як судом першої інстанції, який виправдав його, так і апеляційним судом, який скасував виправдувальний вирок. У цьому відношенні процесуальна гарантія, встановлена ​​в практиці Суду щодо того, що під час визначення кримінального обвинувачення, за загальним правилом, підсудний повинен бути заслуханий судом, який його засудив, було повністю дотримано. Свідки були допитані в суді першої інстанції у його присутності та присутності його адвоката, і Заявник не стверджував, що захисту створювались перешкоди в процесі допиту свідків в суді першої інстанції. Заявник не стверджував, що показання свідків були недостовірними або що самі свідки не заслуговували довіри. Важливо, що і апеляційний суд не залишив без уваги ці заяви, а лише переоцінив їх значення для судового розгляду, коли це було підтверджено іншими доказами, і, отже, зробив висновки, які вважав обґрунтованими з огляду на обставини справи. Отже, стосовно питання, чи був апеляційний суд зобов’язаний повторно допитати свідків захисту, які вже були допитані під час слухання в суді нижчої інстанції, особисто, Суд повторює, що Заявник, якому допомагав адвокат, був обізнаний про зміст апеляційної скарги прокурора і був присутній в апеляційному суді. Заявник також повинен був знати про повноваження апеляційного суду визнати його винним відповідно до відповідного національного законодавства. Крім того, апеляційний суд скасував аргументацію суду першої інстанції, оскільки, на його думку, докази, що не є свідченнями, зокрема записи та стенограми телефонних розмов між Г.С. та Заявником, були проігноровані судом нижчої інстанції без належного обґрунтування. Г.С. відмовився давати будь-які подальші заяви в апеляційному суді і Суд в зв’язку з цим нагадує, що будь-хто «обвинувачений у кримінальному злочині» в автономному значенні цього виразу в статті 6, має право зберігати мовчання та не сприяти обвинуваченню самого себе. Отже, апеляційний суд не міг змусити Г.С. давати показання. Суд апеляційної інстанції повторно оцінив наявні у справі показання решти свідків, не дійшовши висновків, відмінних від висновків суду першої інстанції щодо їх достовірності; апеляційний суд просто вважав, що показань цих свідків недостатньо для виправдання Заявника. Отже, Суд вважає, що у цій справі аспект, який апеляційний суд був покликаний оцінити, вирішуючи питання про засудження Заявника, полягав у тому, чи узгоджуються докази, які підтверджують невинуватість Заявника, з іншими доказами, які були більш об’єктивного характеру, оскільки складалися з відеозаписів та телефонних розшифровок, які надавали більш детальну інформацію про фактори, які мали значення для справи, такі як характер ділових відносин між Заявником та Г.С. Оскільки встановивши, що показання свідків недостатньо підтверджені вищезгаданими об’єктивними доказами, апеляційний суд зайняв нову позицію щодо фактів, які мали вирішальне значення для визначення вини Заявника, вирішальним моментом залишається, що ця нова позиція була заснована на доказах, які апеляційний суд зміг оцінити безпосередньо, дослідивши запис зустрічі, а також стенограми кількох телефонних розмов між Заявником і Г.С. Крім того, встановивши, що зазначені докази мають більше значення у справі, ніж свідчення, і що докази, що не є свідченнями, не повністю узгоджуються з версією Заявника, суд апеляційної інстанції повністю виконав свою істотну роль оцінки доказів, поставлену перед ним. Крім того, Заявник не вказав, які ще докази апеляційний суд мав би дослідити, що мали б вирішальне значення для результату справи. У світлі вищезазначених міркувань, зокрема того факту, що Заявнику була надана можливість викласти всі свої аргументи захист, і що розбіжність між висновками судів першої та апеляційної інстанції стосувалися способу оцінки документальних доказів, починаючи з того, як кожен з них оцінював відеозапис та телефонні розшифровки, а не надійність і достовірність свідків захисту як таких, Суд висловлює точку зору, що справу Заявника слід відрізняти від інших справ, у яких національні суди апеляційної інстанції засудили підсудних, яких було виправдано судами нижчої інстанції, без безпосереднього заслуховування їх доказів або перегляду свідчень, які вважаються релевантними для засудження підсудних. Вищевказаних міркувань достатньо, щоб Суд дійшов висновку, що, враховуючи провадження в цілому, загальна справедливість кримінального провадження проти Заявника була забезпечена.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, боротьба з корупцією, умовно-дострокове звільнення, запис телефонних розмов