Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 жовтня 2021 року

у справі «SERRANO CONTRERAS проти Іспанії №2»

за заявою № 2236/19

Щодо порушення обов’язкової сили рішення ЄСПЛ через неправильне тлумачення його висновків національним судом

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що його право на справедливий судовий розгляд було порушено через неправильне тлумачення Верховним Судом рішення Європейського суду з прав людини.

Вироком від 14 жовтня 2005 року Верховний Суд визнав Заявника та інших обвинувачених винними у шахрайстві, підробці офіційних документів та підробці комерційних документів. Його засудили до чотирьох років позбавлення волі та зобов’язали відшкодувати збитки. 29 вересня 2008 року Заявник подав заяву №49183/08 до ЄСПЛ; він скаржився, серед іншого, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції на несправедливість і неналежну тривалість провадження. Рішенням від 20 березня 2012 року Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 щодо справедливості та тривалості провадження. На підставі даного рішення Суду Заявник подав заяву про перегляд вироку Верховного Суду, в якій просив скасувати даний вирок. Рішенням від 19 травня 2015 року Верховний Суд частково задовольнив клопотання про перегляд та скасував засудження Заявника у справі про підробку офіційних документів. Щодо його засудження за шахрайство та підробку комерційних документів, Суд відхилив заяву Заявника про перегляд. Під час провадження Заявник не був заслуханий особисто, оскільки це провадження велось повністю у письмовій формі. Верховний Суд не змінив призначений раніше чотирирічний термін позбавлення волі. Щодо засудження Заявника за підробку офіційних документів, Верховний Суд зазначив, що у своєму рішенні від 14 жовтня 2005 року він змінив висновки про факти, зроблені судом нижчестоящої інстанції, на основі доказів, які не були досліджені в судовому засіданні. Щодо засудження Заявника за шахрайство та підробку комерційних документів, Верховний Суд зазначив, що зміна ЄСПЛ висновків відносно фактів, що призвели до порушення, відбулася лише стосовно однієї частини цих висновків. Отже, щоб уникнути ірраціонального тлумачення заяв ЄСПЛ, слід розуміти, що всі ці твердження обмежуються фактами, що стосуються підробки етикеток. Щодо злочину підроблення комерційних документів, Суд не змінив висновки про факти. Щодо шахрайства, висновки були змінені лише відносно позову про відшкодування збитків. 21 липня 2015 року Заявник подав скаргу про скасування даного рішення. 18 листопада 2015 року Верховний Суд відхилив скаргу Заявника, залишивши в силі своє рішення від 19 травня 2015 року. Подальші скарги Заявника були залишені без задоволення.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що його рішення мають обов'язкову силу відповідно до статті 46 Конвенції. Дійсно, держави залишаються вільними у виборі засобів, які використовуватимуться для їх дотримання. Висновок Суду про порушення статті 6 Конвенції не вимагає автоматичного відновлення національного кримінального провадження. Тим не менш, це, в принципі, прийнятний, а часто й найбільш відповідний спосіб покласти край порушенню, про яке йдеться, і надати компенсацію за його наслідки. У більшості Договірних Держав відновлення провадження не є автоматичним і повинно відповідати критеріям прийнятності, дотримання яких контролюється національними судами, які мають більш широке поле розсуду в цій сфері (див. Moreira Ferreira проти Польщі (№ 2), №19867/12, 11 липня 2017 року, §§ 52-53). Аналогічно, Суд не має розглядати ймовірні правові або фактичні помилки, допущені національними судами, якщо і в тій мірі, в якій вони можуть порушити права і свободи, захищені Конвенцією, – наприклад, якщо у виняткових випадках, можна сказати, що такі помилки становлять «несправедливість», несумісну зі статтею 6 Конвенції. Суд не повинен діяти як орган четвертої інстанції і, отже, не ставить під сумнів оцінку національних судів відповідно до пункту 1 статті 6, якщо тільки їх висновки не можна вважати свавільними або явно необґрунтованими (там же, §83).

Висновки: у цій справі новим питанням, поставленим перед Судом, є тлумачення, зроблене Верховним Судом рішення Суду від 20 березня 2012 року в рамках клопотання Заявника про повторний розгляд справи. Питання про засудження Заявника на підставі доказів, безпосередньо не досліджених Верховним Судом, було об’єктом попереднього рішення Суду, і стаття 46 Конвенції не дозволяє Суду провести новий розгляд цього ж питання. У зв’язку з цим Суд зазначає, що рішенням Верховного Суду від 19 травня 2015 року Заявника не було засуджено; скоріше, було залишено без змін попередній вирок щодо двох злочинів на основі власного тлумачення Верховним Судом рішення Суду від 2012 року. Верховний Суд правильно вказав, що встановлення Судом порушення не дає жодного автоматичного права на поновлення провадження і може бути можливим усунення порушення, встановленого Судом шляхом часткового відновлення провадження. Тим не менш, якщо під час розгляду надзвичайного засобу юридичного захисту національний суд визначає кримінальне обвинувачення та обґрунтовує своє рішення, ці причини повинні відповідати вимогам пункту 1 статті 6. У випадках, подібних до даного, тлумачення національним судом попередніх висновків Суду не повинно бути вкрай свавільним або навіть являти собою відмову у правосудді, що призведе до відмови Заявнику розглянути провадження проти нього у світлі Рішення суду у його попередній справі. Щоб прийняти рішення щодо заяви Заявника про перегляд справи, Верховний Суд детально дослідив підстави для його засудження, що містяться в рішенні від 14 жовтня 2005 року. На цій підставі Верховний Суд визнав, що засудження Заявника за шахрайство та підробку комерційних документів не спричиняють жодного порушення пункту 1 статті 6 і що з цієї причини висновки Суду у рішенні від 20 березня 2012 року можуть стосуватися лише його засудження за підробку службових документів. Однак питання, чи відповідало засудження Заявника пункту 1 статті 6, насправді було об’єктом рішення Суду від 2012 року. Це питання було вирішено – на думку Суду з достатньою ясністю – з причин, викладених нижче. З цього випливає, що, незважаючи на свободу розсуду, якою користуються національні органи влади, вирішуючи питання про відновлення провадження, висновки Суду у його попередньому рішенні слід було поважати. У своєму рішенні від 20 березня 2012 року Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з засудженням Заявника Верховним Судом на підставі висновків, які випливають із встановлених фактів, без того, щоб Верховний Суд заслухав Заявника особисто. У пунктах 39-42 цього рішення Суд посилався на провадження у Верховному Суді в цілому і не зробив жодної різниці щодо того, чи стосуються висновки тих або інших кримінальних правопорушень. Тим не менш, у пунктах 36 і 37 свого рішення від 20 березня 2012 року Суд конкретно згадав елементи, які чітко стосуються засудження Заявника за підробку офіційних документів, його засудження за шахрайство або засудження за підробку комерційних документів. Твердження в цих параграфах не залишають сумнівів щодо обсягу висновку Суду про порушення. Таким чином, Суд вважає, що тлумачення Верховного Суду саме про те, що порушення пункту 1 статті 6, визнане Судом, стосувалося лише злочину підроблення офіційних документів, суперечило висновкам Суду у його попередньому рішенні у справі Заявника. Таким чином, Верховний Суд, здійснюючи власне тлумачення щодо обсягу та значення висновків Суду у рішенні від 20 березня 2012 року, вийшов за межі свободи розсуду національних органів і спотворив висновки рішення Суду.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: відновлення кримінального провадження, обов’язкова сила рішення, право на справедливий суд, шахрайство, підробка документів.