Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 жовтня 2021 року

у справі«ŁYSAK проти Польщі»

за заявою № 1631/16

Щодо надмірної тривалості застосування арешту майна для реалізації цілей кримінального провадження

Фабула справи: Заявник скаржився на застосування невиправданого, непотрібного та тривалого арешту відносно його майна.

Заявник займався оптовою торгівлею брендового одягу. 21 лютого 2013 року поліція провела обшук у його торговому приміщенні та вилучила 582 одиниці його товару (марки B. та G.) у зв'язку з розслідуванням за звинуваченнями у торгівлі контрафактом одягу. Представники брендів В., G. та T.H.., за результатами внутрішніх перевірок компаній довели, що одяг, що продається Заявником, підроблений. Загалом 582 одиниці товарів Заявника торгових марок B., G. та T.H. були вилучені поліцією. 13 травня 2013 року поліція винесла ухвалу, яка кваліфікує вказані вилучені товари, як доказ у кримінальному провадженні за підозрою у фальсифікації цих товарів. 30 грудня 2013 року прокурор припинив розслідування щодо одягу всіх трьох марок. Було зроблено висновок, що хоча одяг був однозначно підробленим, неможливо було встановити поза розумним сумнівом, що Заявник діяв зі злочинним наміром. Таким чином, елементи кримінального правопорушення щодо розповсюдження підробленого товару не були наявні. Було зазначено, що Заявник все ж міг нести відповідальність за цивільним законодавством. 23 травня 2014 року суд скасував це рішення та передав справу для подальшого розслідування. 2 липня 2014 року прокурор санкціонував повторний обшук у комерційних приміщеннях Заявника та вилучення його ділової документації. 3 та 7 липня 2014 року ці предмети були класифіковані як докази. Скарги Заявника щодо скасування арештів були залишені без задоволення. 25 листопада 2014 року розслідування було зупинено, оскільки влада очікувала доказів, щодо яких були зроблені запити за кордоном. На скарги та клопотання Заявника відносно повернення товарів 16 грудня 2014 року та 8 червня 2015 року прокурор повідомив, що його клопотання не можуть бути задоволені, оскільки слідство зупинено в очікуванні результатів діяльності, яка здійснюється в рамках міжнародного співробітництва. 26 лютого 2018 року суд виправдав Заявника по обвинуваченню у розповсюдженні контрафактної продукції бренду T.H. У червні 2017 року італійська влада повідомила польського прокурора, що не може знайти особу, яку розшукують для цілей кримінального розслідування, що триває. Слідство щодо одягу брендів В. та G. ще триває. Здається, що Заявник, якому не пред’явлено обвинувачення, продовжує перебувати у статусі свідка.

Правове обґрунтування: арешт майна для реалізації цілей судового розгляду зазвичай стосується контролю за використанням майна, що підпадає під дію другого абзацу статті 1 Протоколу № 1 (див. Patrikova проти Болгарії, №71835/01, п.81, 4 березня 2010 року; JGK Statyba Ltd та Guselnikovas проти Литви, №3330/12, п.117, 5 листопада 2013 року; Džinić проти Хорватії, №38359/13, §62, 17 травня 2016 року; Lachikhina проти Росії, №38783/07, §58, 10 жовтня 2017 року). Для того, щоб втручання було сумісним зі статтею 1 Протоколу № 1, воно повинно бути законним, відповідати загальним інтересам і бути пропорційним, тобто воно повинно досягати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів, суспільства та вимогою захисту основних прав особи (див. Beyeler проти Італії, №33202/96, §107, ЄСПЛ 2000-I). Необхідний справедливий баланс не буде досягнутий, якщо відповідна особа несе індивідуальний та надмірний тягар (див. Sporrong та Lönnroth проти Швеції, 23 вересня 1982 року, §§ 69-74, Серія А, № 52). Застосування тимчасових заходів у контексті судового провадження, спрямоване на забезпечення можливої ​​конфіскації майна, вже трактувалося як "загальний інтерес" громади (див., Borzhonov проти Росії, №18274/04, §58, 22 січня 2009 року та цитовані у ній справи; East West Alliance Limited проти України, №19336/04, §187, 23 січня 2014 року). Щодо тривалості застосування накладення арешту, Суд визнає, що для належного здійснення правосуддя потрібен час (див. JGK Statyba Ltd та Guselnikovas, цитоване вище, §§131-32). Однак, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, коли це стосується основних прав людини, таких як право власності, державні органи повинні діяти оперативно (там само, § 133).

Висновки: результати кримінального розслідування досить швидко привели прокурора до висновку, що товар трьох зазначених марок, який був призначений Заявником до продажу, справді був підробленим. Таким чином, з 2014 року єдиним завданням розслідування (наскільки це стосується брендів B. та G.) було встановлення другого необхідного елемента зазначеного правопорушення, тобто злочинного умислу Заявника. З цією метою влада вилучила ділову історію Заявника, вжили заходів щодо міжнародного співробітництва, щоб знайти ймовірних співучасників Заявника, які діють у країнах, де був виготовлений одяг. Розслідування на деякий час або, можливо, досі офіційно призупинено, в очікуванні результатів цього міжнародного співробітництва. Стосовно третього бренду, Т.Х., справу було закрито, а Заявника виправдано. Суд зазначає, що у світлі матеріалів, які є в його розпорядженні, органи влади не порушили жодного іншого пов’язаного кримінального розслідування і не було порушено жодного цивільного процесу проти Заявника відповідними брендами щодо ймовірного порушення прав на торговельну марку. Також видається, що будь-яка така дія на даний момент була б вжита із порушенням строку давності. За відсутності наказу про накладення арешту відповідний одяг продовжує залишатися власністю заявника. Якщо арешт було б знято, Заявник міг прийняти обгрунтоване рішення про те, як використовувати чи утилізувати відповідний одяг.

Національні суди не оцінили всіх відповідних обставин справи Заявника та не достатньо врахували можливість вжиття менш обтяжливих заходів щодо його майна. Як наслідок, збереження майна Заявника протягом понад шести років становило індивідуальний і надмірний тягар для Заявника, порушуючи «справедливий баланс», який слід досягти між захистом права на мирне володіння майном та вимогами загального інтересу.

Констатовані порушення: право мирно володіти своїм майном (ст.1 Протоколу №1 до Конвенції).

Ключові слова: право мирно володіти своїм майном, вилучення ділової документації, обшук, контрафакт, порушення прав на торговельну марку