Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 вересня 2021 року

у справі «BARSEGHYAN проти Арменії»

за заявою № 17804/09

Щодо можливості проведення зібрань без попереднього повідомлення органів влади та за умов оголошення надзвичайного стану

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що його право на свободу мирних зібрань було порушено.

Заявник - журналіст, політичний активіст в Гюмрі, другому за величиною місті Вірменії. 19 лютого 2008 року у Вірменії відбулися президентські вибори. Після оголошення попередніх результатів, основний кандидат від опозиції, пан Тер-Петросян, закликав своїх прихильників зібратися на площі Свободи в центрі Єревана, щоб протестувати проти порушень, які нібито мали місце у виборчому процесі, оголосивши, що вибори не були вільними і справедливими. 1 березня 2008 року на площі Свободи була проведена поліцейська операція, в результаті якої площа Свободи була очищена від усіх демонстрантів. Того ж дня ситуація в Єревані загострилася, відбулися сутички між деякими протестувальниками та правоохоронцями, що призвело до десяти смертей, у тому числі восьми цивільних, численних поранених та знищення приватної та публічної власності. Того ж дня чинний Президент Вірменії видав указ про оголошення надзвичайного стану в Єревані строком на двадцять днів, який включав заборону на проведення мітингів, демонстрацій, маршів та інших масових заходів у Єревані. 2 березня 2008 року Заявник прибув на Театральну площу в центрі Гюмрі і спробував вийти на площу для проведення протесту, але йому відмовили у в'їзді співробітники поліції, які перебували там з метою запобігання будь-яким демонстраціям. Стверджується, що Заявник почав закликати людей, які були присутні на місці, зібратися та провести демонстрацію, але поліцейські наказали йому піти і припинити підбурювати інших до зібрань. Заявник не виконав їх наказів і був доставлений до відділку поліції, де був складений протокол в зв’язку з невиконанням ним законних наказів працівників поліції, після чого його відпустили. 10 червня 2008 року адміністративний суд притягнув Заявника до відповідальності із сплатою штрафу у розмірі 50 000 вірменських драм (приблизно 110 євро) за невиконання законних наказів працівників міліції. Дане рішення залишилося без змін після його оскарження Заявником.

Правове обґрунтування: втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань не повинно означати прямої заборони, юридичної чи фактичної, але може полягати у різних інших заходах, що вживаються владою. Термін «обмеження» у пункті 2 статті 11 слід тлумачити як такий, що включає обидва заходи, вжиті до або під час зібрання, такі як попередня заборона, розгін мітингу чи арешт учасників, та такі, як каральні заходи, вжиті пізніше, включаючи покарання, накладені за участь у мітингу (див. Kudrevičius та інші проти Литви, №37553/05, §100, ЄСПЛ 2015). Втручання вважатиметься порушенням статті 11, якщо воно не «передбачене законом», не переслідує одну або кілька законних цілей згідно з пунктом 2 і не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення поставленої мети або цілей (там само, §102). Право на свободу зібрань, одна з основ демократичного суспільства, підлягає ряду винятків, які слід вузько тлумачити, а необхідність будь-яких обмежень має бути переконливо встановлена.

Висновки: хоча апріорі не суперечить духу статті 11, якщо з міркувань громадського порядку та національної безпеки Висока Договірна Сторона вимагає, щоб проведення зборів підлягало санкціонуванню, незаконна ситуація, така як влаштування демонстрації без попереднього дозволу, сама по собі не виправдовує порушення свободи зібрань. Хоча правила, що регулюють громадські зібрання, такі як система попереднього повідомлення, є суттєвими для безперебійного проведення публічних заходів, оскільки дозволяють владі мінімізувати порушення руху та вживати інших заходів безпеки, їх виконання не може стати самоціллю. Зокрема, коли нерегулярні демонстранти не звертаються до актів насильства, Суд вимагає від органів державної влади проявляти певну ступінь толерантності до мирних зібрань, оскільки свобода зібрань, гарантована статтею 11 Конвенції, не повинна бути позбавлена ​​усієї своєї суті. За особливих обставин, коли негайне реагування на політичну подію у формі демонстрації може бути виправданим, рішення про розпуск наступних мирних зібрань виключно через відсутність необхідного попереднього повідомлення, без наявності будь-якої незаконної поведінки учасників, є непропорційним обмеженням свободи мирних зібрань. Беручи до уваги вірменську систему попереднього повідомлення про зібрання, яка діяла на момент настання даних обставин, Суд зазначає, що таке повідомлення було потрібно лише тоді, коли на публічних зборах було залучено 100 і більше учасників. Крім того, якщо подія, в якій брало участь менше 100 учасників, спонтанно переросла у більшу подію, що перевищує цю кількість, то подібне повідомлення не вимагалося. Уряд стверджував, що в цій зоні зібралося більше 100 осіб і що зібрання не було спонтанним, але не підтвердив це твердження будь-якими об’єктивними доказами. Більше того, твердження Уряду не мають підстав для висновків національного суду, який фактично не провів жодного вивчення цього питання. Відповідне національне рішення повністю мовчить з цього приводу, і, здається, національний суд просто виходив із припущення, що протест, який Заявник хотів провести та спонукав інших приєднатися, потребував попереднього повідомлення, без уточнення кількості присутніх осіб або обставин, що спричинили першочергове зібрання, включаючи питання про те, чи може воно потрапити до категорії «спонтанних» зібрань. Щодо другої підстави, на яку посилається адміністративний суд, Суд зазначає, що, встановивши, що збори становили б ризик для громадського порядку та безпеки, національний суд ґрунтував цей висновок виключно на тому факті, що надзвичайний стан було оголошено в Єревані в результаті "подій, що сталися в столиці країни 1 березня 2008 року". Не вказуючи на ці події, проте з контексту можна зрозуміти, що мається на увазі посилання на напружену ситуацію у столиці Вірменії попереднього дня, яка спричинила зіткнення між протестувальниками та правоохоронними органами та спричинила завдання фізичних ушкоджень, загибель людей та знищення майна. Суд, однак, зазначає, що національний суд посилався на цей факт, щоб виправдати загальну заборону проводити будь-які збори на Театральній площі в Гюмрі без будь-якого вивчення конкретної ситуації у цьому місті чи конкретної поведінки Заявника. Подібним чином, схоже, що присутність поліції на Театральній площі та її очевидне оточення цієї території переслідувало мету гарантувати, що жодне зібрання, незалежно від його призначення та кількості учасників, не відбувалось у цьому місці, тим самим припиняючи будь-які такі спроби. Хоча події, що відбулися в Єревані, безперечно, були трагічними та викликали серйозне занепокоєння, немає жодних доказів того, що щось подібне сталося або мало відбутися в Гюмрі. Також немає жодних доказів, які б свідчили про те, що Заявник мав наміри, пов’язані з насильницькими діями, або підбурював інших до вчинення насильницьких дій або будь-яких подібних засуджуваних дій. Тому Суд вважає, що органи влади, включаючи національні суди, не надали “відповідних та достатніх” причин для обґрунтування втручання у право Заявника на свободу зібрань, про яке за таких обставин не можна говорити, що це було необхідно в умовах демократичного суспільства.

Констатовані порушення: свобода зібрань та об’єднань (ст.11 Конвенції).

Ключові слова: свобода зібрань та об’єднань, виборчий процес, проведення протестів, демонстрацій, мітинг, невиконання законних наказів працівників поліції