Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 вересня 2021 року

у справі «RINGIER AXEL SPRINGER SLOVAKIA, A.S. проти Словакії” №4»

за заявою № 26826/16

Щодо неприпустимості покарання медіа-компанії за сприяння у розповсюдженні висловлювань, зроблених особою в інтерв’ю

Фабула справи: компанія-заявник скаржилася, що адміністративний штраф, накладений на неї за зміст однієї з її аудіовізуальних програм, порушив її право на свободу вираження поглядів.

Компанію-заявника оштрафували в адміністративному провадженні, розпочатому органом державної влади, на тій підставі, що один із її журналістів нібито применшував або підтримував заяви, зроблені в інтерв'ю X., популярним співаком, про марихуану, і таким чином порушила заборону пропаганди вживання наркотиків. 11 лютого 2014 року Рада з питань телерадіомовлення прийняла рішення, в якому зробила висновок, що компанія-заявник порушила Закон про мовлення та ретрансляцію, і оштрафувала її на 500 євро. Вона постановила, що свобода вираження поглядів компанії-заявника має бути обмежена з підстав заборони пропаганди вживання наркотиків, передбаченої Законом про мовлення та ретрансляцію, яка переслідувала законну мету охорони громадського порядку. Ця заборона відображала суспільний інтерес у нерозповсюдженні інформації, яка являє собою позитивну оцінку вживання наркотиків. На думку Ради з мовлення, це було саме так, оскільки коментарі X. поширили думку про те, що марихуана має позитивний вплив; коментарі журналіста применшували та виправдовували їх, що виходило за рамки простого викладу поглядів та відтворення інформації, яка вже була загальнодоступною. Таким чином, компанія-заявник істотно втрутилася у законні інтереси захисту громадського порядку, здоров'я та моралі, тоді як найменший можливий штраф обмежив її свободу вираження поглядів у дуже незначній мірі, що зробило втручання повністю пропорційним. Після оскарження компанією-заявником Верховний Суд 24 лютого 2015 року виніс рішення, яким він підтримав рішення Ради з питань мовлення, як таке, що не перевищує меж, встановлених законом. На думку Верховного Суду, програма жодним чином не представляла необхідності відкрито обговорювати вказане питання або згадувала різні точки зору, що ініціювали таку дискусію, та шкідливі наслідки вживання наркотиків, а також журналіст не відмежовувалася від заяви X. про користь вживання марихуани над алкоголем. Після оскарження даного рішення до Конституційного Суду, воно було залишено без змін.

Правове обґрунтування: в силу основної функції, яку преса виконує в умовах демократії, стаття 10 Конвенції забезпечує захист журналістів, за умови, що вони діятимуть добросовісно, ​​щоб надати точну та достовірну інформацію відповідно до принципи відповідальної журналістики (див. Pentikäinen проти Фінляндії, №11882/10, §90, ЄСПЛ 2015). Розглядаючи “обов’язки та відповідальність” журналіста, потенційний вплив відповідного засобу масової інформації є важливим фактором, і загальновизнано, що аудіовізуальні засоби масової інформації часто мають набагато більш безпосередній та потужний ефект, ніж друковані. Стаття 10 захищає не лише зміст висловлених ідей та інформації, а й форму їх передачі. Покарання журналіста за сприяння у розповсюдженні висловлень, зроблених іншою особою в інтерв’ю, серйозно заважало б внеску преси в обговорення питань, що становлять суспільний інтерес, і не повинно діяти, якщо для цього не є особливо вагомих причин (там само, §35). Загальна вимога до журналістів систематично та формально дистанціюватися від змісту цитати, яка може образити чи спровокувати інших або завдати шкоди їх репутації, не узгоджується з роллю преси у наданні інформації про поточні події, думки та ідеї. При аналізі втручання у право на свободу вираження поглядів Суд повинен, серед іншого, визначити, чи були доречними та достатніми причини, наведені національною владою для виправдання. При цьому він повинен переконатися, що ці органи застосовували стандарти, які відповідають принципам, закріпленим у статті 10, і спираються на прийнятну оцінку відповідних фактів (див. Perinçek проти Швейцарії, №27510/08, §196, ЄСПЛ 2015).

Висновки: по-перше, оскаржувана програма реагувала на актуальну на той час подію (одержання Х. премії на щорічному музичному конкурсі), яка, здавалося, була предметом уваги громадськості. Оскільки вона стосувалася також питання декриміналізації марихуани, немає підстав вважати, що це не було частиною більш широкого суспільного обговорення. У зв'язку з цим Суд повторює, що хоча публікація новин про приватне життя публічних діячів, як правило, має розважальний характер, вона сприяє різноманітності інформації, доступної для громадськості, і, безперечно, охоплюється захистом статті 10 Конвенції. Крім того, суспільний інтерес також стосується питань, які можуть викликати значні суперечки, які стосуються важливих соціальних питань або стосуються проблеми, про яку громадськість має зацікавленість бути поінформованою.

По-друге, програма, про яку йде мова, давала можливість X. представити своє суб’єктивне сприйняття вживання марихуани та свою точку зору щодо її декриміналізації. Таким чином, програма мала певну інформаційну цінність і залишалася в межах свободи вираження поглядів, яка вимагає, щоб громадськість мала право бути поінформованою про різні способи розгляду такого питання. Незважаючи на те, що реакція журналіста на заяви X. може бути відкрита для кількох тлумачень, у обставинах цієї справи Суд має сумніви щодо того, чи можна їх розцінювати як підбурювання глядачів до вживання марихуани. Верховний Суд не надав жодних особливо вагомих причин, коли розглядав пояснення компанії-заявника щодо ставлення журналіста та виключав можливість того, що за її реакцією журналіст, можливо, намагалася дистанціюватися від заяв X. У цьому контексті Суд повторює, що карати журналіста за сприяння у розповсюдженні висловлювань, зроблених іншою особою в інтерв’ю, або за те, що він офіційно не дистанціювався від змісту таких висловлювань, не сумісне з роллю преси у наданні інформації щодо поточних подій, думок та ідей. Рішення національних судів натомість виявляли особливо жорстке тлумачення коментарів журналіста, ослаблене відсутністю належної оцінки всіх відповідних факторів; таке ставлення нелегко узгодити з правом на свободу вираження поглядів, що також охоплює використання саркастичного тону та іронічної мови. Національні суди не навели “відповідних та достатніх” причин, які вказували б на те, що програма мала на меті популяризувати марихуану чи спонукати до вживання наркотиків, а не просто намагалася розкрити громадськості суперечливе ставлення X. до цього питання. Викладених вище міркувань достатньо для того, щоб Суд дійшов висновку про те, що реакція національних органів влади на програму, створену компанією-заявником, була непропорційною законній меті, яку переслідували, і тому не була необхідною в демократичному суспільстві у розумінні статті 10 § 2 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу вираження поглядів, захист журналістів, засоби масової інформації, декриміналізація вживання марихуани.