Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 листопада 2020 року

у справі «BALASKAS проти Греції»

за заявою № 73087/17

Щодо застосування судом критеріїв оцінки балансу між правом на свободу вираження поглядів та права на повагу до приватного життя

Фабула справи: Заявник скаржився, що його кримінальне засудження було непропорційним і що суди не забезпечили справедливого балансу між його правом на інформування суспільства з питання, що мало історичну важливість, і правом директора школи на захист своєї репутації.

Справа стосувалася скарги Заявника – журналіста – на засудження після виходу статті, у якій він критикував керівника місцевої середньої школи за публікацію в особистому блозі думки, що масове повстання студентів у 1973 році було «цілковитою брехнею». 17 листопада 2013 року, на річницю повстання в Політехнічній школі 1973 року, яке сприяло поваленню воєнної диктатури в Греції і нині є шкільним святом, керівник середньої школи грецького міста Мітіліні опублікував у своєму блозі статтю «Цілковита брехня одна: Політехнічна школа 1973 року». Заявник, який на час подій був головним редактором однієї щоденної газети, видав у відповідь на блог директора школи статтю, називаючи його «неонацистом» й «теоретиком “Золотого світанку”. У результаті поданої директором у порядку кримінального провадження заяви, суд першої інстанції установив, що ці твердження були оціночними судженнями, а не фактами й умисно заподіяли шкоду честі та діловій репутації директора. Таким чином, суд визнав Заявника винним у заподіянні образи через медіа та призначив покарання у вигляді позбавлення волі умовно. Наступні скарги Заявника були залишені без задоволення. Як апеляційний, так і касаційний суди відхилили, зокрема, аргумент Заявника, що його твердження були оціночними судженнями, обґрунтованими низкою доказів, а саме статтями директора у його блозі щодо арійської раси, націонал-соціалізму, а також повідомленням, у якому він закликав греків проголосувати за ультраправу політичну партію «Золотий Світанок». Суди визнали, що твердження Заявника не були необхідними: він міг би використати прийнятніші вислови для реалізації свого права на інформування суспільства.

Правове обґрунтування: загальні принципи оцінки необхідності втручання у здійснення свободи вираження поглядів, які Суд часто підтверджував після рішення у справі «Handyside проти Сполученого Королівства» (7 грудня 1976 року, Серія А, №24), були узагальнені у справі Stoll проти Швейцарії, №69698/01, п.101, ЄКПЛ 2007-V, а нещодавно повторені у справі Pentikäinen проти Фінляндії, №11882/10, п.87, ЄСПЛ 2015) та Bédat проти Швейцарії, №56925/08, §48, 29 березня 2016 року. Коли Суд закликають перевірити необхідність втручання в демократичному суспільстві в інтересах "захисту репутації або прав інших", від Суду може знадобитися з'ясувати, чи національна влада досягла справедливого балансу, захищаючи цінності, гарантовані Конвенцією, які можуть вступати в протиріччя між собою в певних випадках, а саме, з одного боку, свобода вираження поглядів, захищена статтею 10, а з іншого, право на повагу до приватного життя, закріплене у статті 8 (див. MGN Limited проти Сполученого Королівства, №39401/04, §142, 18 січня 2011 року). Однак для того, щоб стаття 8 вступила в дію, замах на репутацію особи повинен досягти певного рівня серйозності та здійснюватися таким чином, що завдає шкоди особистому користуванню правом на повагу до приватного життя (див. Axel Springer AG проти Німеччини, №39954/08, §83, 7 лютого 2012 року та А. проти Норвегії, №28070/06, §64, 9 квітня 2009 року). З іншого боку, не можна покладатися на статтю 8, щоб скаржитися на втрату репутації, що є передбачуваним наслідком власних дій, таких як, наприклад, вчинення кримінального правопорушення (див. Axel Springer AG, цитоване вище), §83, та Sidabras та Džiautas проти Литви, №55480/00 ​​та 59330/00, § 49, ЄСПЛ 2004 ‑ VIII). Якщо право на свободу вираження поглядів порівнюється з правом на повагу до приватного життя, відповідні критерії, викладені в прецедентній практиці Суду, включають: (а) внесок у дебати, що становлять суспільний інтерес, (б) наскільки добре відома особа, про яку йдеться, (c) суб'єкт інформаційної заяви, (d) попередня поведінка відповідної особи, і (e) зміст, форма та наслідки публікації. Якщо він розглядає заяву, подану згідно зі статтею 10, Суд також перевірить (f) спосіб отримання інформації та її достовірність та (g) суворість штрафу, накладеного на журналістів чи видавців (див. Couderc та Hachette Filipacchi Associés проти Франції, №40454/07, §93, ЄСПЛ 2015, Axel Springer AG, цитоване вище, §§ 89-95; Ungváry та Irodalom Kft проти Угорщини, №64520/10, §45, 3 грудня 2013 року, та Satakunnan Markkinapörssi Oy та Satamedia Oy проти Фінляндії, №931/13, §§165-166, ЄСПЛ 2017 (витяги)).

Висновки: національні суди обмежилися тим, що визнали, що оскаржувані заяви були оціночними судженнями і заплямували репутацію Б.М. Однак вони не змогли зробити оцінку відповідно до критеріїв, встановлених у прецедентній практиці Суду. Зокрема, вони не врахували у своїй оцінці: обов’язок Заявника як журналіста повідомляти інформацію, яка становить суспільний інтерес та внесок його статті у такі дебати; позиція Б.М. як державної посадової особи, наділеної державними функціями, яка раніше висловлювала свою точку зору з політичних питань; наявність чи відсутність добросовісності з боку Заявника та чи підтверджуються його оціночні судження чіткою фактичною підставою; а також зміст і форму статті. Залишаючи без уваги будь-який аналіз цих елементів, національні суди не звернули уваги на найважливішу функцію, яку преса виконує в демократичному суспільстві. Зважаючи на те, що національні суди не надали відповідних та достатніх причин для обґрунтування втручання, про яке йдеться, Суд вважає, що не можна сказати, що вони застосовували стандарти, які відповідають принципам, втіленим у статті 10 Конвенції. Суд дійшов висновку, що втручання у право заявника на свободу вираження поглядів не було «необхідним у демократичному суспільстві».

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного життя, захист честі та діловій репутації, право на інформування суспільства, оціночні судження