Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 січня 2021 року

у справі «ЛУЦЕНКО ТА ВЕРБИЦЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявами № 12482/14 та № 39800/14

Щодо відповідальності держави відносно жорстокого поводження та вбивства учасників акції протесту на Майдані

Фабула справи: заявники скаржились на викрадення та жорстоке поводження 21 січня 2014 року, яке, як стверджувалося, становило катування. Другий заявник також скаржився на вбивство свого брата. Заявники також скаржились на не проведення ефективного офіційного розслідування цих подій. Другий заявник скаржився, що його брата катували та вбили у зв’язку з тим, що він був родом з м. Львів і розмовляв українською мовою. Заявники стверджували, що викрадачі були або представниками держави, або діяли за вказівками органів державної влади з метою їх переслідування у зв’язку із їх участю в акціях протесту на Майдані.

На момент подій перший заявник, пан І.Луценко, був відомим журналістом і лідером громадського руху «Збережи старий Київ», метою якого було збереження історичної архітектури м. Київ. Він брав активну участь в акціях протесту на Майдані. Слід зазначити, що 22 грудня 2013 року рада «Народного об’єднання «Майдан» призначила його заступником коменданта, відповідальним за порядок у таборі протестувальників на Майдані Незалежності. У цій якості він допомагав піклуватися про поранених протестувальників і відвозив їх до різних медичних закладів. Брат другого заявника, пан Ю.Вербицький, був родом з м. Львів і працював на той час сейсмологом у Карпатському відділенні Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України у м. Львів. У січні 2014 року він приїхав до м. Київ і взяв участь в акціях протесту на Майдані. Згідно з доводами сторін та інформацією, що міститься у матеріалах справи щодо відповідних подій, уранці 21 січня 2014 року під час сутички між протестувальниками та працівниками міліції Ю.В. пошкодили око. Перший заявник привіз його до лікарні. Відповідно до наданої Урядом копії протоколу міліції о 04 год 33 хв лікар цієї лікарні повідомив працівників міліції, що І.Л. та Ю.В. викрали з лікарні декілька осіб у цивільному одязі. У відповідних матеріалах справи також зазначалося, що викрадачі застосували силу до заявників. Їх помістили до транспортного засобу та відвезли у віддалений район, де викрадачі їх побили та піддали жорстокому поводженню. Того дня температура повітря у м. Київ становила близько -10˚С. Згодом відповідно до інформації, наданої першим заявником, та інформації, що міститься у матеріалах справи щодо відповідних подій, їх відвезли до гаража, де кілька невстановлених осіб, які розмовляли російською мовою, допитали їх про їхню причетність до акцій протесту на Майдані. Перший заявник відповідав на ці запитання російською мовою, тоді як пан Ю.В. – українською. Під час допиту двох чоловіків протягом декількох годин піддавали неодноразовому побиттю та іншим формам жорстокого поводження. Зокрема, викрадачі надягли поліетиленовий пакет на голову першого заявника та зв’язали його клейкою стрічкою. У пакеті було зроблено невеликий отвір, щоб він міг дихати. Також йому зв’язали клейкою стрічкою руки і ноги та поклали на підлогу. Поки він лежав на лівому боці, його неодноразово били ногами та кулаками по обличчю, голові, спині, стегнах, щиколотках і руках, особливо намагаючись поцілити у суглоби. Також його били дерев’яними та металевими палицями. Під час побиття І.Л. неодноразово погрожували вбивством. Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 20 лютого 2014 року, складеним державним експертом, у нього були численні крововиливи та забиття на тулубі, кінцівках, голові та обличчі. Однак у цьому висновку його тілесні ушкодження були кваліфіковані як легкі. Того ж дня близько 18 години І.Л. відвезли на трасу загального користування приблизно за 50 кілометрів від центральної частини м.Київ, і там залишили. Там йому вдалося отримати допомогу. 22 січня 2014 року тіло пана Ю.В. було знайдено в лісі у Бориспільському районі. У попередніх медичних висновках було зазначено, що він помер від переохолодження. На його тулубі, кінцівках, голові та обличчі було виявлено численні тілесні ушкодження. Згідно з висновком судово-медичної експертизи у пана Ю.В. були такі тілесні ушкодження: численні крововиливи по всьому тулубу, кінцівках, голові та обличчі, переломи кісток і ребер, а також внутрішня кровотеча. Вважалося, що йому щонайменше тридцять разів наносили удари «тупими предметами». Було підтверджено, що він помер від переохолодження.

Правове обґрунтування: стаття 2 Конвенції є однією з найфундаментальніших положень Конвенції, яке не передбачає відступів від зобов’язань за статтею 15 Конвенції в мирний час. Разом зі статтею 3 Конвенції вона закріплює одну з основоположних цінностей демократичних суспільств, з яких складається Рада Європи (див. Джуліані та Гаджо проти Італії, № 23458/02, пункт 174, ЄСПЛ 2011 (витяги). Стаття 2 Конвенції містить два основних зобов’язання держави: загальне зобов’язання вжити відповідні заходи для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією, та зобов’язання утримуватися від умисного позбавлення життя, обмежене переліком винятків (див. Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії, №47848/08, пункт 130, ЄСПЛ 2014). Отже, обставини, за яких позбавлення життя може бути виправданим, повинні чітко тлумачитися. Предмет і мета Конвенції як інструмента захисту осіб також вимагають, щоб стаття 2 Конвенції тлумачилась і застосувалась таким чином, аби забезпечувати реальність і ефективність її гарантій (див. МакКанн та інші проти Сполученого Королівства, 27 вересня 1995 року, пункти 146 і 147, Серія A № 324).

Висновки: жорстоке поводження мало на меті заподіяти максимально можливого болю та примусити почуватися приниженими та наляканими. Це було зроблено для отримання інформації стосовно участі пана І.Л. та пана Ю.В. в акціях протесту на Майдані та/або для залякування та/або покарання їх у зв’язку з цим. Таким чином, є вагомі докази, що поводження з паном І.Л. і паном Ю.В. могло спричинити серйозні та жорстокі страждання, як фізичні, так і психологічні, які можуть характеризуватися як катування у розумінні статті 3 Конвенції. 21 січня 2014 року пан І.Л. зазнав жорстокого поводження і, ймовірно того ж дня, до його смерті, пана Ю.В. було піддано катуванню. Беручи до уваги, що Уряд не розкрив жодних додаткових відомостей, які могли б міститися у матеріалах справ відповідних офіційних розслідувань, Суд може зробити висновки з огляду на наявну у нього інформацію та вважає достатньо встановленим, що викрадення та жорстоке поводження з І.Л. і Ю.В. було вчинене або за вказівками та/або під контролем правоохоронних органів, або принаймні за їх мовчазної згоди чи без перешкоджання. З огляду на зазначені міркування Суд вважає, що було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку із жорстоким поводженням з І.Л. і катуванням Ю.В. 21 січня 2014 року, за які повинна нести відповідальність держава. Розглядаючи скаргу за матеріальним аспектом статті 2 Конвенції, Суд зазначає, що, незважаючи на понад 100 смертей, пов’язаних з акціями протесту, та смерть щонайменше тринадцяти працівників правоохоронних органів було подано лише декілька скарг за статтею 2 Конвенції, які стосуються Ю.В. та деяких інших заявників, справи яких ще не розглянуті. Суд зазначає, що національні органи державної влади кваліфікували смерть Ю.В. як вбивство. Після того, як Ю.В. піддали катуванню, підозрювані, найняті працівниками правоохоронних органів, залишили його у віддаленому місці за особливо суворих погодних умов, за яких у випадку ненадання йому допомоги він навряд чи міг довгий час залишатися живим. З огляду на свої висновки щодо скарг заявників за статтею 3 Конвенції Суд вважає, що відповідальність за смерть пана Ю.В. покладається на державу-відповідача.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на життя (ст.2 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п.1 ст.5 Конвенції), свобода зібрань та об’єднань (ст.11 Конвенції), відсутня необхідність окремо розглядати, чи було порушено заборону дискримінації (ст.14 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, свобода зібрань та об’єднань, заборона дискримінації