Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 31 серпня 2021 року

у справі«MILOŠEVIĆ проти Хорватії»

за заявою № 12022/16

Щодо незаконності накладення двох стягнень за одне й те саме порушення в сфері оподаткування

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що він двічі був засуджений та покараний за одне й те саме правопорушення.

29 червня 2012 року митна інспекція у співпраці з поліцією встановила, що паливо у вантажівці, що належить Заявнику, являло собою мазут, який не можна використовувати як паливо для автомобілів. Того ж дня митна інспекція визнала Заявника винним у незначному правопорушенні згідно із Законом про акцизний збір за використання мазуту у своїй вантажівці всупереч цього Закону та оштрафувала його на 4800 хорватських кун (приблизно 640 євро). Оскільки Заявник не оскаржив це рішення, воно стало остаточним, і він належним чином сплатив свій штраф. Того ж дня митниця надіслала відповідний запис про перевірку належного використання палива та запис проб до свого адміністративного відділу з метою розрахунку суми належних до сплати податків. 2 липня 2012 року митний орган зобов'язав Заявника сплатити 123 000 кун (приблизно 16 700 євро) відшкодування акцизного збору, що складається із суми акцизного збору за кількість нафти, що збільшується у сто разів у зв'язку з його незаконним використанням 29 червня 2012 року. Це рішення ґрунтувалося на Законі про акцизний збір. Заявник оскаржив це рішення до Міністерства фінансів і 31 жовтня 2013 року Міністерство скасувало рішення першої інстанції на тій підставі, що кількість мазуту, що підлягає оподаткуванню, не була належним чином визначена. 15 січня 2014 року митниця ухвалила нове рішення, яким зобов’язала Заявника сплатити суму в розмірі 83 025 кун (приблизно 11 300 євро), що складалася з суми акцизного збору за об’єм мазуту, який збільшився в сто разів через події 29 червня 2012 року. Це рішення було залишено без змін після його оскарження в апеляційному порядку. Заявник оскаржив дане рішення шляхом звернення до суду з адміністративним позовом, який був залишений без задоволення. Після оскарження в апеляційному та касаційному порядку дане рішення було залишено без змін.

Правове обґрунтування: стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції передбачає заборону переслідування або судового розгляду другого "злочину", якщо він випливає з ідентичних фактів або фактів, які по суті однакові (див. Сергій Золотухін проти Росії, №14939/03, §82, ЄСПЛ 2009; Маргуш проти Хорватії, №4455/10, §114, ЄСПЛ 2014; та А. і В. проти Норвегії, №№24130/11 та 29758/11, §108, 15 листопада 2016 року). У випадках, коли виникає питання згідно зі статтею 4 Протоколу № 7, слід визначити, чи передбачає конкретний національний захід, на який подається скарга, фактично подвійне покарання, чи, навпаки, це є результатом інтегрованої системи, що дозволяє передбачуваним та пропорційним чином вирішувати різні аспекти правопорушень, утворюючи узгоджене ціле, щоб відповідна особа не зазнала таким чином несправедливості (див. A. та B. проти Норвегії, цитоване вище, §122). Мета статті 4 Протоколу № 7 полягає у запобіганні несправедливості щодо того, що особа зазнає судового переслідування або покарання двічі за одну й ту саму протиправну поведінку. Однак вона не забороняє правові системи, які застосовують «комплексний» підхід до правопорушень, зокрема, підхід, що передбачає паралельні етапи правового реагування на правопорушення, які здійснюються різними органами влади та для різних цілей (там само, §123). Вироблена практика Суду встановлює три критерії, загальновідомі як “критерії Енгеля” (див. Енгель та інші проти Нідерландів, 8 червня 1976 року, Серія А, №22), які слід враховувати при визначенні того, чи було "кримінальне обвинувачення". Перший критерій - це правова класифікація правопорушення відповідно до національного законодавства, другий - сама природа правопорушення, а третій - ступінь тяжкості покарання, яке ризикує зазнати відповідна особа. Другий і третій критерії є альтернативними і не обов’язково сукупними. Це, однак, не виключає кумулятивного підходу, де окремий аналіз кожного критерію дає змоги зробити чіткий висновок щодо існування кримінального обвинувачення (див. Jussila проти Фінляндії, №73053/01, §§30-31, ЄСПЛ 2006 ‑ XIV, та Ezeh and Connors проти Сполученого Королівства, №№39665/98 та 40086/98, §§82-86, ЄСПЛ 2003 ‑ X).

Висновки: положення, на підставі якого на Заявника було накладено штраф, є частиною Закону про акцизні збори, який регулює систему оподаткування енергоносіїв акцизним збором, та класифіковано в цьому Законі під назвою «акцизні збори, які стягуються в разі вчинення правопорушення». Наступні адміністративні (податкові) провадження проти Заявника, які зобов’язували його сплачувати акцизи за використане паливо, також здійснювалися з метою усунення наслідків його незаконної поведінки, пов’язаної із оподаткуванням. Більше того, сума, яку був зобов’язаний сплатити Заявник в цьому провадженні, не складалася з простого розрахунку належних акцизів, а навпаки, мало місце збільшення цієї суми у сто разів, оскільки він використовував мазут всупереч статті 74 (2) Закону про акцизи. Таким чином, це стягнення також переслідувало караючу мету - покарання Заявника за спробу ухилення від сплати податків. Тому не можна стверджувати, що обидва провадження переслідували лише доповнювальні цілі щодо вирішення різних аспектів невиконання правил щодо використання мазуту. Отже, два провадження стосуються одного діяння, визначаючи та кваліфікуючи незаконне використання мазуту в однаковій формі та прописуючи дві окремі санкції, які не мали різного характеру. Цього достатньо для того, щоб Суд дійшов висновку, що у цій справі не було розглянуто різні аспекти протиправних дій таким чином, що вони утворюють узгоджене ціле, щоб відповідна особа не зазнала таким чином несправедливості. Крім того, штраф, накладений на Заявника у провадженні щодо незначного правопорушення, не був врахований у наступних адміністративних (податкових) провадженнях. Дійсно, жодна з чотирьох інстанцій адміністративних органів та судів, які розглядали справу Заявника, не посилалася на штраф, раніше накладений на нього митницею, а тим більше на зменшення суми акцизного збору, яку в кінцевому підсумку був зобов’язаний сплатити Заявник. Вищесказане підкріплює висновок Суду про те, що, незважаючи на їх передбачуваність, обидва набори проваджень не були достатньо по суті пов'язані між собою, як того вимагає практика Суду, щоб їх можна було вважати частиною цілісної схеми санкцій відповідно до закону, що діяв на момент настання події щодо незаконного використання мазуту зі спеціальним оподаткуванням як палива. Навпаки, отримавши двічі покарання за одну й ту саму поведінку, Заявник, на думку Суду, зазнав не пропорційного стягнення, спричиненого дублюванням проваджень та покарань, які не становили послідовного та пропорційного цілого у його справі. Дублювання провадження у цій справі було прямим наслідком існування національної закону, який, з одного боку, передбачав штраф за незаконне використання мазуту в якості палива і водночас передбачав сто кратне збільшення податкової надбавки, яку правопорушник мав сплатити за таке використання.

Констатовані порушення: право не бути повторно притягнутим до суду або повторно покараним у кримінальних провадженнях під юрисдикцією тієї самої держави за злочин, за який особа вже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до законодавства та кримінальної процедури цієї держави (ст.4 Протоколу №7 до Конвенції).

Ключові слова: право не бути повторно притягнутим до суду або повторно покараним у кримінальних провадженнях, акцизний збір, митний орган, адміністративний позов