Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 червня 2021 року

у справі«R.B. проти Естонії»

за заявою № 22597/16

Щодо ефективного захисту показань дітей, наданих під час досудового розслідування

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що влада не провела ефективного кримінального розслідування за її заявами про сексуальне насильство з боку її батька. Зокрема, органи влади не змогли зібрати докази відповідно до процесуальних норм, що призвело до їх виключення під час судового розгляду та до виправдання ймовірного злочинця. Залишивши її без ефективного правового захисту від сексуального насильства, держава порушила свої позитивні зобов’язання.

Заявник народилася у серпні 2007 року. У вересні 2010 року її батьки розлучилися. Заявник продовжувала жити з матір’ю та зустрілася з батьком відповідно до угоди між батьками. Починаючи з лютого 2012 року зустрічі з дитиною відбувалися відповідно до порядку, визначеному судом. Згідно з заявами матері Заявника у наступному кримінальному провадженні, вона стала підозрілою щодо поведінки батька вже у 2009 році, коли її дочка скаржилася на біль у нижній частині тулуба. У 2011 році вона почала помічати зміни у поведінці дочки, коли остання поверталася від батька. Під час розмови її дочка розповіла, що вона спала гола з батьком, що вона робила йому масаж по всьому тілу, включаючи статеві органи, і що він вставив пальці в її анус і піхву, заподіявши біль. Після надходження заяви про сексуальне насильство щодо Заявника 19 березня 2012 року влада негайно розпочала кримінальне провадження. Заявника було опитано в той же день як потерпілого. Подальший допит відбувся 16 травня 2012 року. Допит проводив спеціаліст тієї ж статі у присутності психолога. Заявника супроводжувала її мати як її законний представник. Допити були записані на відео, щоб захистити показання Заявниці для їх можливого використання у наступних судових розглядах та забезпечити повагу до прав обвинуваченого, якому не дозволено бути присутнім. Проте ні в одному з цих допитів слідчий не роз’яснив Заявнику її право не давати свідчення проти члена її сім'ї та її обов'язок говорити правду, незважаючи на те, що такі це вимагається правилами кримінального процесу. Слідчі органи двічі допитували ймовірного злочинця, який заперечував будь-яке сексуальне насильство над його дочкою, і йому проводили психіатричну експертизу. Йому та його адвокату були представлені відеозаписи допитів Заявника та надана можливість, яку вони не використали, поставити їй письмові запитання. Докази, зібрані під час розслідування, були визнані достатніми, щоб звинуватити батька Заявника у сексуальних домаганнях у червні 2013 року та направити справу на розгляд. Враховуючи її вік, Заявник не була викликана для дачі свідчень у суді, як пропонували експерти. Відеозаписи допитів Заявника були оприлюднені під час слухань та розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій. Захист поставив під сумнів достовірність її показань, стверджуючи, зокрема, про те, що на неї чинила надмірний вплив її мати, яка була присутня під час допитів. На підставі зібраних доказів, включаючи показання експертів та інших свідків, суд першої інстанції визнав покази Заявника про сексуальне насильство доведеними та засудив її батька за звинуваченням. Незважаючи на те, що апеляційний суд підтримав це рішення, його рішення не було одностайним. Згодом, розглядаючи апеляційну скаргу обвинуваченого, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що неповідомлення Заявника до її допиту про обов’язок говорити правду та її право відмовитись давати свідчення проти свого батька, має наслідком визнання її свідчень неприйнятними. Оскільки порушення, про яке йдеться, неможливо було усунути, передавши справу до суду нижчої інстанції, де дитина-потерпіла не була допитана, виключення основних доказів призвело до виправдання обвинуваченого.

Правове обґрунтування: що стосується зґвалтування та інших форм сексуального насильства над дітьми, де ставляться під загрозу основоположні цінності та суттєві аспекти приватного життя, держави-члени повинні забезпечити дотримання ефективних положень кримінального законодавства (див. X та інші проти Болгарії , №22457/16, 02 лютого 2021 року). У таких випадках позитивні зобов’язання держави також включають вимоги, що стосуються ефективності кримінального розслідування. Ефективне розслідування в принципі повинно бути здатним привести до встановлення фактів справи, а також до ідентифікації та, у разі необхідності, покарання винних. Зобов’язання, покладені на держави згідно зі статтями 3 та 8 Конвенції у справах про ймовірне сексуальне насильство над дітьми, вимагають поваги до найкращих інтересів дитини. Право на людську гідність та психологічну недоторканність потребує особливої ​​уваги, якщо дитина є жертвою насильства (див. M.M.B. проти Словаччини, №6318/17, §61, 26 листопада 2019 року). На держави покладається обов'язок прийняти процесуальні норми, що гарантують і захищають покази дітей (див. G.U. проти Туреччини, №16143/10, §73, 18 жовтня 2016 року). Суд буде враховувати критерії, встановлені міжнародними документами. Зокрема, він зазначає, що Лансаротська конвенція, Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо дружнього до дітей правосуддя та відповідні директиви ЄС встановлюють ряд вимог, що стосуються збирання та збереження доказів у дітей. Хоча Конвенція Лансароте набула чинності стосовно Естонії після фактів цієї справи, інші відповідні документи містять положення, подібні до положень цієї Конвенції.

Висновки: немає жодного сумніву, що ймовірне сексуальне насильство щодо Заявника підпадає під сферу застосування статей 3 та 8 Конвенції, викликаючи позитивні зобов’язання держави ввести в дію кримінально-правові положення, які ефективно карають сексуальне насильство над дітьми та застосовувати їх на практиці шляхом ефективного розслідування та судового переслідування. У цій справі не роз’яснення Заявнику, 4-річній дитині, положень, загалом необхідних для будь-яких показів свідків, та наслідки, що випливають з цього порушення, встановлені Верховним Судом, призвели до визнання свідчень непридатними для притягнення до кримінальної відповідальності. Оскільки засудження обвинуваченого в значній мірі ґрунтувалося на свідченнях Заявника і оскільки не було ніякого способу виправити пов'язану з цим помилку, обвинуваченого довелося виправдати. Окрім питання, чи можна взагалі вважати такі попередження доречними у такій справі, як ця, рішення Верховного Суду у поєднанні з бездіяльністю слідчого підірвало ефективне переслідування ймовірних правопорушень. Це пояснюється тим, що з огляду на неможливість повторного розгляду справи у судах нижчої інстанції, в кінцевому підсумку стала відсутня можливість встановити факти справи та визначити питання щодо наявності вини ймовірного правопорушника. Суд вважає, що для ефективного захисту прав дітей відповідно до міжнародних стандартів важливо захистити їх свідчення як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Естонське законодавство, що стосується попереджень, які мають здійснювати свідкам, не робить різниці між свідками відповідно до їх віку, а отже, не передбачає винятків або адаптацій для дітей-свідків. У зв’язку з цим Суд зазначає, що відповідно до Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, де застосовуються менш жорсткі правила щодо дачі показань чи інші заходи, придатні для дитини, такі заходи самі по собі не повинні зменшувати значення свідчень або докази, надані дитиною без шкоди для права на захист. Однак у цій справі свідчення Заявника було визнано неприйнятним саме через суворе застосування процесуальних правил, які не робили різниці між дорослими та дітьми. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, при застосуванні процесуальних норм національною владою щодо скарг Заявника про зґвалтування та сексуальне насильство з боку її батька, були значні недоліки, які недостатньо врахували її особливу вразливість та відповідні потреби, як маленької дитини, щоб забезпечити їй ефективний захист як ймовірної жертви сексуальних злочинів. Відповідно, Суд, не висловлюючи думки щодо вини обвинуваченого, приходить до висновку, що спосіб реалізації кримінально-правових механізмів у цілому у цій справі, що призвів до вирішення справи з процесуальних підстав, був недосконалим до такої міри, що є порушенням позитивних зобов'язань держави -відповідача за статтями 3 та 8 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, право на повагу до приватного і сімейного життя, сексуальне насидьство, зґвалтування, найкращі інтереси дитини