Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 липня 2021 року

у справі«AVANESYAN проти Арменії»

за заявою № 12999/15

Щодо незаконного засудження особи за ухилення від проходження військової служби за релігійними переконаннями

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що його тримання під вартою, подальше притягнення до відповідальності та засудження за відмову від проходження військової служби з міркувань совісті порушили його право на свободу думки, совісті та віросповідання.

Заявник належить до Свідків Єгови. Він народився і жив у місті Аскеран, розташованому у невизнаній “Нагірно-Карабаській Республіці” (далі “НКР”). Він є громадянином Вірменії та має вірменський паспорт з 2012 року. 29 січня 2014 року Заявник отримав повістку про явку до Аскеранського військового комісаріату з метою проходження військової служби. 30 січня 2014 року Заявник звернувся з листом до військового комісаріату, в якому зазначив, що як Свідку Єгови його совість не дозволяє йому служити в армії. Оскільки у Вірменії була альтернативна (невійськова) служба, він був готовий виконувати цю службу замість обов'язкової військової служби. Того ж дня Заявник переїхав до міста Масіс у Вірменії, оскільки, за його твердженнями, він був переконаний, що його заяву буде відхилено, і він побоювався кримінального переслідування. 5 лютого 2014 року він звернувся до відповідного органу з проханням зареєструвати своє місце проживання в Масісі. 12 лютого 2014 року він зареєструвався у військовому комісаріаті Масіс, який того ж дня попросив Аскеранський військовий комісаріат передати його особисту справу. 13 лютого 2014 року Заявник звернувся до військового комісаріату Масіс з проханням надати дозвіл на проходження альтернативної (невійськової) служби замість військової служби. 17 лютого 2014 року Аскеранська обласна прокуратура “НКР” розпочала проти Заявника кримінальне провадження за пунктом 1 статті 347 Кримінального кодексу “НКР” (ухилення від чергового призову на військову службу). 14 березня 2014 року слідчий висунув Заявнику офіційне обвинувачення та оголосив його у розшук, оскільки його місце перебування було невідомим і неможливо було доставити його на допит, оскільки він перебував за межами території "НКР". 14 липня 2014 року Заявника заарештували і передали співробітникам поліції “НКР”, які того ж дня доставили його до “НКР” і помістили до слідчого ізолятора. 30 вересня 2014 року суд першої інстанції "НКР" визнав Заявника винним і засудив його до двох років і шести місяців позбавлення волі. Суд апеляційної інстанції, залишив апеляційну скаргу Заявника без задоволення та зазначив, що Закон про альтернативну (невійськову) службу, на який посилався Заявник, не застосовувався до “НКР”; отже, той факт, що він був Свідком Єгови, не було підставою для його звільнення від служби в армії «НКР». Касаційна скарга Заявника залишилася без задоволення.

Правове обґрунтування: Заявник стверджував, що його відмова від військової служби була проявом його релігійних переконань, які Уряд не заперечував і в яких Суд не має підстав сумніватися. Таким чином, його засудження за ухилення від призову означало втручання у його свободу сповідувати свою релігію, як це гарантовано пунктом 1 статті 9 (див. Bayatyan проти Арменії, №23459/03, ЄСПЛ 2011). Таке втручання буде суперечити статті 9, якщо воно не «передбачене законом», не переслідує одну або декілька законних цілей, викладених у пункті 2, і не є «необхідним у демократичному суспільстві» (див. Buscarini та інші проти Сан-Марино, №24645/94, §34, ЄСПЛ 1999-I, та Bayatyan, цитоване вище, §112). Суд спочатку зазначає, що сторони не погодилися щодо того, чи було втручання у права Заявника передбачено законом і чи переслідувало законну мету. Однак він не вважає за необхідне вирішувати ці питання, беручи до уваги свої висновки, викладені нижче щодо необхідності втручання (див. Християнсько-демократична народна партія проти Молдови, №28793/02, §§49 -54, ЄСПЛ 2006 ‑ II, та Bayatyan, цитоване вище, §§116-17). Як закріплено у статті 9, свобода думки, совісті та віросповідання є однією з основ «демократичного суспільства» у значенні Конвенції. Ця свобода, у своєму релігійному вимірі, є одним з найважливіших елементів, що формують ідентичність віруючих та їхнє уявлення про життя, але вона також є цінним надбанням для атеїстів, агностиків та скептиків. Від цього залежить плюралізм, невіддільний від демократичного суспільства, який завойований протягом століть. Ця свобода передбачає, серед іншого, свободу дотримуватись чи не дотримуватись релігійних переконань та сповідувати чи не сповідувати релігію (див. Buscarini та інші, цитоване вище, §34; Leyla Şahin проти Туреччини, №44774/98, §104, ЄСПЛ 2005 ‑ XI). Хоча релігійна свобода - це перш за все питання особистої совісті, вона також передбачає, зокрема, свободу сповідувати власну релігію поодинці та в приватному порядку, або спільно з іншими, публічно та в колі тих, чию віру вони поділяють. У статті 9 перелічено ряд форм прояву власної релігії чи переконань, а саме поклоніння, викладання, практика та обряд (див. Hasan та Chaush проти Болгарії, №30985/96, §60, ЄСПЛ 2000 ‑ XI). Будь -яка система обов’язкової військової служби накладає на громадян велике навантаження. Це буде прийнятно, якщо воно розподіляється справедливо та якщо звільнення від цього обов’язку ґрунтуються на вагомих і переконливих підставах. Однак система, яка накладає на громадян зобов’язання, яке має потенційно серйозні наслідки для осіб, накладаючи штрафні санкції у разі відмови, не зможе досягти справедливого балансу між інтересами суспільства в цілому та інтересами окремої особи (див. Bayatyan, цит. вище, §§124 та 125).

Висновки: безперечно, що Заявник належав до Свідків Єгови, які прагнули звільнитися від військової служби не з міркувань особистої вигоди чи зручності, а на підставі справжніх релігійних переконань. Хоча альтернативна (невійськова) служба була доступною у Вірменії в ті часи, коли вони відмовлялися від проходження військової служби, він не зміг скористатися цією можливістю, оскільки, очевидно, вважався таким, що зобов’язаний проходити військову службу в «НКР», яка на відміну від Вірменії, не визнавала права на відмову за релігійними переконаннями. Уряд стверджував, що Заявник, незважаючи на те, що подав заяву про проходження альтернативної (невійськової) служби, не мав жодних гарантій того, що йому буде дозволено її проходити через те, що він є громадянином “НКР”. Однак вони не надали жодних доказів на підтвердження свого твердження про те, що Заявник був "громадянином НКР", і насправді з матеріалів справи випливає, що Заявник був власником вірменського паспорта з 2012 року. Уряд ігнорував цей факт і, отже, не зміг пояснити, чому Заявнику, громадянину Вірменії, було заборонено скористатися правом на, наданим йому відповідно до розділу 3 Закону про альтернативну службу, а замість цього довелося зазнати жорстких кримінальних санкцій. Крім того, органи влади, схоже, вжили заходів, щоб запобігти цьому, поки заява Заявника про альтернативну (невійськову) службу вже перебувала на розгляді у відповідному вірменському органі. У будь -якому випадку, навіть припускаючи, що Заявник був “громадянином” “НКР”, як стверджує Уряд, Суд пам’ятає про свій висновок вище, що Вірменія несе відповідальність за дії та бездіяльність органів “НКР” і була зобов’язана забезпечити в цій сфері права та свободи, визначені Конвенцією. Отже, аргумент Уряду про те, що “НКР” був окремим утворенням, до якого не застосовувався Закон про альтернативну службу, є штучним для цілей цієї справи. Таким чином, незалежно від причин, Заявник, в конкретних обставинах його справи, не мав можливості - або був позбавлений можливості - проходити альтернативну (невійськову) службу замість військової служби - обставина, яка врешті-решт призвела до його засудження та ув’язнення. Цього факту достатньо для того, щоб Суд дійшов висновку, що влада не встигла належним чином врахувати вимоги сумління та переконань Заявника та забезпечити йому систему альтернативної (невійськової) служби, яка встановила справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та згідно із статтею 9 Конвенції. З цього випливає, що засудження Заявника являло собою втручання, яке не було необхідним у демократичному суспільстві у значенні цього положення.

Констатовані порушення: право на свободу думки, совісті та віросповідання (ст.9 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу думки, совісті та віросповідання, альтернативна (невійськова) служба, втручання у свободу сповідувати релігію