Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 липня 2021 року

у справі «KASILOV проти Росії»

за заявою № 2599/18

Щодо необгрунтованості відмови в поверненні суми застави до набрання вироком законної сили після взяття особи під варту

Фабула справи: Заявник скаржився на відмову в поверненні суми застави до набрання вироком законної сили, на умови утримання його під вартою та відсутність можливості оскарження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого на підставі вироку суду першої інстанції.

Заявника було звинувачено у вчиненні кількох кримінальних правопорушеннях. 24 липня 2014 року його заарештували та ув’язнили. 20 травня 2015 року суд встановив суму застави в розмірі 1 300 000 рублів (еквівалентно 23590 євро). 22 травня 2015 року пані К., виконуючи обов’язки адвоката Заявника, виплатила зазначену суму та Заявника звільнили. Вироком від 3 липня 2017 року суд виправдав Заявника за одним пунктом обвинувачення та засудив його за інші правопорушення до позбавлення волі на строк п’ять з половиною років, а також штрафу у розмірі 1 000 000 рублів. Він наказав замінити запобіжний захід у вигляді застави на тримання під вартою і зберігати суму застави до набрання вироком законної сили, взяти Заявника під варту у залі суду, повернути суму застави пані К. У цьому ж рішенні суд постановив залишити арешт майна, накладений на Заявника та його дружину, до сплати штрафу. 11 липня 2017 року пані К. звернулася до суду із заявою про повернення застави. Суд повідомив, що задовольнити це клопотання неможливо, поки вирок суду не набрав законної сили. Потім Заявник та його дружина подали адміністративний позов до суду проти цього ж суду, стверджуючи, що одночасне застосування двох заходів безпеки - застави та тримання під вартою - було незаконним і непотрібним. Рішенням від 14 серпня 2017 року суд залишив скаргу без розгляду по суті на тій підставі, що судді та суди не можуть бути відповідачами в такій ситуації. 28 вересня 2017 року суд апеляційної інстанції залишив без змін вирок суду від 14 серпня 2017 року. Наступні скарги Заявника були залишені без задоволення. 7 червня 2018 року суму застави було перераховано на банківський рахунок пані К.

Правове обґрунтування: збереження застави між 3 липня 2017 року та 7 червня 2018 року стало втручанням у право Заявника на мирне користування своїм майном, а зокрема, у "регулювання використання власності", у значенні другого абзацу статті 1 Протоколу No 1 до Конвенції

(UBS AG проти Франції, №29778/15, §18, 29 листопада 2016 року). Що стосується “загальної мети”, Суд нагадує, що завдяки прямим знанням свого суспільства та його потреб національні органи влади, в принципі, мають кращі можливості, ніж міжнародний суддя, визначати, що “є суспільно корисним”. Отже, у механізмі захисту, створеному Конвенцією, належить вирішити спочатку питання про існування проблеми загального інтересу, що виправдовує позбавлення власності. Тому вони користуються певною свободою розсуду тут, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції. Крім того, поняття «суспільна корисність» та «загальний інтерес» мають широкий характер (див.Beyeler проти Італії, №33202/96, §111-112, ЄСПЛ 2000).

Висновки: будь-який захід втручання має здійснюватися на умовах, передбачених законом, переслідувати мету законного суспільного (або загального) інтересу і бути пропорційним цій меті. Щодо законності збереження суми застави, Суд зауважив, що якщо КПК прямо не передбачає час, коли застава повинна бути повернута, Пленум Верховного Суду пояснив, що застава зберігається до набрання законної сили вироком. У цій справі суд, який засудив Заявника у першій інстанції, наказав повернути заставу, не встановивши строку для такого повернення. Згодом цей суд відхилив клопотання про повернення на тій підставі, що вирок ще не набрав законної сили, незважаючи на те, що Заявника вже тримали під вартою. Ця ситуація призвела до одночасного застосування двох запобіжних заходів, у розумінні російського законодавства, всупереч статті 97 КПК, згідно з якою може бути застосований лише один запобіжний захід. За цих обставин Суд залишає під сумнівом, чи можна вважати, що цей захід здійснено «за умов, передбачених законом». У цій справі Суд зазначив, що відповідно до КПК у тлумаченні Верховного Суду, “загальною метою” є забезпечення гарантованої явки підозрюваного чи обвинуваченого, запобігання вчиненню інших злочинів та створенню будь-яких перешкод для здійсненн правосуддя, але не гарантування виконання судового рішення. Однак Суд може лише відзначити, що ці цілі, безперечно законні самі по собі, вже були досягнуті негайним поміщенням Заявника під варту. У цій ситуації утримання застави - яка ніколи не була предметом арешту та яка не використовувалася для сплати штрафу - втратила свою необхідність, тим більше, що сплата штрафу вже забезпечена арештом майна Заявника. Беручи до уваги вищевикладене, Суд приходить до висновку, що немає законної мети відповідно до загальних інтересів збереження застави протягом одинадцяти місяців, а отже, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенція. Цей висновок робить непотрібним досліджувати пропорційність заходу.

Констатовані порушення: заборона катування з огляду на умови тримання та обшуки Заявника у слідчому ізоляторі (ст.3 Конвенції), право вільно користуватися своїм майном (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, умови тримання, обшук, право вільно користуватися своїм майном, виконання судового рішення, запобіжний захід