Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 липня 2021 року

у справі «BADALYAN проти Азербайджану»

за заявою № 51295/11

Щодо відповідальності держави внаслідок настання психічного розладу здоров’я у особи, яка утримувалася в полоні

Фабула справи: Заявник стверджував, що з ним жорстоко поводилися під час тримання в полоні.

9 травня 2009 року Заявник був захоплений азербайджанськими військовими. Його родичі зв’язалися з владою Вірменії, після чого він був зареєстрований як зниклий безвісти та розпочався його розшук. Однак його місцезнаходження залишалося невідомим його родині та владі Вірменії до 5 листопада 2010 року, коли він був зареєстрований Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ) як полонений вірмен, який утримувався в Азербайджані. Після цього МКЧХ регулярно відвідував Заявника під вартою до 17 березня 2011 року, коли його передали Вірменії за посередництва МКЧХ у рамках обміну полоненими. Обмін відбувся в регіоні Агдам.

9 травня 2009 року Заявник, ймовірно цивільний, поїхав з групою друзів до села Навур поблизу міста Берд, недалеко від кордону з Азербайджаном, збирати гриби в лісі. Він стверджує, що до того часу він завжди був абсолютно здоровий, без фізичних чи психологічних проблем. 8 листопада 2010 року Державна комісія з питань військовополонених, заручників та зниклих безвісти отримала інформацію від МКЧХ про те, його представники відвідують Заявника, який утримується під вартою у Баку. Після арешту азербайджанськими військовими силами Заявник перебував у полоні протягом 22 місяців на різних військових об’єктах. Він стверджує, що йому не давали достатньої кількості їжі і його часто не пускали в туалет. Він зазнав жорстоких тортур та душевних страждань, оскільки вважався військовополоненим, і його регулярно допитували для примушення розголошення інформації. Його часто били по ногах, так що він не відчував і не рухав ними. До його пальців часто приєднували електричні дроти і вмикали живлення, викликаючи сильні болі. По дверях його камери кидали металеві предмети, внаслідок чого він зараз страждає від розладу слуху. Крім того, він не був проінформований про причини затримання на зрозумілій йому мові, його не доставляли до правоохоронних органів, і він був позбавлений можливості оскаржити законність свого затримання. Він стверджує, що як цивільний громадянин мав би бути негайно звільнений азербайджанскою владою. Заявник стверджує, що під час перебування в полоні в Азербайджані його стан здоров’я ніколи не документувався. 18 березня 2011 року, на наступний день після звільнення, Заявника госпіталізували та оглянули у Вірменії. Згідно довідки, виданої військово-медичним департаментом Міністерства оборони, у нього діагностували неврастенію, психопатологічний стан із симптомами депресії. Заявник був знову госпіталізований 27 червня 2011 року. Згідно з висновком психіатра від 29 червня, Заявник скаржився на головний біль, безсоння, слабкість та страх. Він також заявив, що чує голоси, які наказують йому, що робити і говорити. Він стверджував, що "азербайджанці" поставили в його будинку прилади, щоб зв'язатися з ним і контролювати його. Під час затримання він також був змушений ковтати кілька кульок, які розмістили прилади контролю в його шлунку. Він боявся підходити до дружини, якій не довіряв. За словами його родичів, у нього був нестійкий настрій, і він час від часу був агресивним до своєї дружини, дітей та інших родичів. Після лікування у Заявника діагностували хронічний маячний розлад та тривалу реактивну параноїю, а також грижу міжхребцевого диска. Він покинув центр через місяць, 27 липня, за власним бажанням. За даними центру, його патологічний синдром був дещо знижений. Заявник проходив подальше лікування у центрі з приводу подібних симптомів та скарг протягом наступних чотирьох років періодами по 3-4 тижні. Хоча незначне поліпшення стану Заявника спостерігалося протягом другого та третього періодів лікування, після госпіталізації у 2015 році у нього діагностували погіршення стану шизофренії з параноїдальним характером, і йому була рекомендована обов’язкова стаціонарна допомога. У жовтні 2011 року після експертизи Заявнику було призначено державну допомогу по інвалідності через його психічний стан. Його вважали непридатним для роботи та нездатним контролювати себе.

Уряд-відповідач стверджував, що Заявник незаконно перетнув кордон з Азербайджаном та був схоплений. Тоді він висловив бажання бути переданим до третьої країни, оскільки його умови життя у Вірменії були суворими. Тому його перебування в Азербайджані було продовжено, а відповідні органи розпочали процес передачі через МКЧХ. Однак пізніше він змінив свою думку і хотів повернутися до Вірменії. Заявника затримали як військового збройних сил Вірменії та диверсанта. Його утримували як військовополоненого відповідно до Женевської конвенції 1949 року про поводження з військовополоненими, і його звільнення відбулося в рамках обміну військовополоненими між Азербайджаном та Вірменією. Уряд стверджував, що Заявник перебував під медичним контролем протягом усієї своєї неволі в Азербайджані. Проблем із фізичним здоров'ям не було виявлено, ознак психічного захворювання не було.

Правове обґрунтування: Суд виклав загальні принципи, зокрема, в справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, §§162-163, Серія А, №25; Ананьєв та інші проти Росії, №42525/07 та 60800/08, §§ 139‑42, 10 січня 2012 року; Ідалов проти Росії, №5826/03, §§91-95, 22 травня 2012 року; Грузія проти Росії (I), №13255/07, §192, ЄСПЛ 2014, і нещодавно повторив їх у справі «Грузія проти Росії» (II), №.38263/08, § 240, 21 січня 2021 року. Крім того, Суд встановив загальні принципи щодо стандарту та тягаря доказування, що стосуються тверджень про жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції в справі Bouyid проти Бельгії ( №23380/09, §§82-83, ЄСПЛ 2015).

Висновки: безперечно, що Заявник перебував у полоні держави-відповідача протягом 22 місяців, з 9 травня 2009 року по 17 березня 2011 року. Суд також зауважує, що те, що було представлено суду як документальні докази, є переважно медичною інформацією. Заявник стверджував, що його психічний стан на момент звільнення був наслідком жорстокого поводження як фізичного, так і психологічного характеру. Заявник відкрив справу про те, що його симптоми значного ушкодження психічного здоров’я, виявлені одразу після звільнення, були пов’язані з його перебуванням у полоні держави-відповідача, незважаючи на те, чи було наступне погіршення наслідком цього чи ні. Заявник детально та послідовно розповів про факти, на які скаржився, і надав єдині наявні у нього докази, зокрема медичні записи з оглядів після звільнення. Отже, Уряд-відповідач повинен був надати задовільне та переконливе пояснення шляхом подання доказів, що встановлюють факти, які ставлять під сумнів події, зазначені жертвою. Уряд-відповідач, який єдиний має доступ до будь-якої іншої інформації, здатної підтвердити або спростувати звинувачення, у відповідь на твердження Заявника стверджував, що: (i) Заявник був захоплений у полон і утримувався живим і в безпеці та був звільнений шляхом переговорів за співпраці МКЧХ; (ii) заяви Заявника про жорстоке поводження підтверджувалися лише медичними документами, наданими вірменськими установами; (iii) не було причинно-наслідкового зв'язку, що свідчить про те, що Заявника катували; (iv) перебування у полоні протягом тривалого часу, 22 місяці, під постійними тортурами, поганим годуванням та позбавленням сну, як стверджує Заявник, могло б призвести до набагато більш серйозних наслідків для здоров’я, ніж ті, які він мав; та (v) МКЧХ регулярно відвідував, щоб контролювати умови утримання Заявника, не повідомляючи про жорстоке поводження.

Уряд не надав, у тому числі у провадженні перед Судом, інформацію про місця утримання Заявника, умови його утримання та щоденний режим, який на нього розповсюджувався під час тримання під вартою. Той факт, що жодна інформація про місцезнаходження Заявника ніколи не надходила до його родини до того, як він був зареєстрований МКЧК у полоні, майже через рік і шість місяців після його першого затримання, також є фактом, з якого можна зробити висновки щодо того, як з ним поводилися, та наслідки для його психічного здоров’я. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що Уряд-відповідач не надав задовільного та переконливого пояснення, яке б показало, що серйозні психічні травми Заявника, виявлені одразу після звільнення та діагностовані пізніше, не були повністю, переважно або частково спричинені умовами його утримання та поводження, яке він зазнав, перебуваючи у полоні держави-відповідача.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, право на свободу та особисту недоторканність, жорстоке поводження, військовополонений, тримання під вартою