Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 липня 2021 року

у справі «GRUBA та інші проти Росії»

за заявою № 66180/09 та три інших

Щодо надання відпустки по догляду за дитиною співробітнику правоохоронного органу чоловічої статі

Фабула справи: Заявники скаржилися, що відмова у наданні їм відпустки по догляду за дитиною є дискримінацією за ознакою статі.

На час розгляду справи Заявник працював співробітником ДАІ у відділі внутрішніх справ міста Сиктивкар. У його обов'язки входило забезпечення безпеки дорожнього руху, а також підтримка громадського порядку та боротьба зі злочинами, пов'язаними з дорожнім рухом. Для обіймання цієї посади не було жодних обмежень за ознакою статі. 13 липня 2008 року дружина Заявника народила сина. З фінансових причин, враховуючи те, що дружина Заявника мала вищу зарплату, ніж він, вони вирішили, що Заявник має взяти відпустку по догляду за дитиною, починаючи з квітня 2009 року. 22 квітня 2009 року Заявник звернувся до свого начальника з щодо надання відпустки по догляду за дитиною до 13 січня 2010 року. Його прохання було відхилено, оскільки відпустка по догляду за дитиною може бути надана поліцейському чоловічої статі лише за умови, що його діти залишилися без піклування з боку матері. Заявник оскаржив відмову в суді, стверджуючи, що він має право на відпустку по догляду за дитиною. 6 липня 2009 року суд залишив без задоволення позов Заявника. Він вважав, що служба в поліції - це особливий вид державної служби, яка забезпечує охорону громадської безпеки та громадського порядку, і тому вона виконується в інтересах суспільства. Особи, які працюють на такій службі, виконують конституційно важливі функції і тому мають особливий юридичний статус. Отже, накладання обмежень прав і свобод відносно осіб, які проходять службу в поліції, не було несумісним із Конституцією. Підписуючи договір про службу в поліції, Заявник добровільно обрав професійну діяльність, яка передбачала, по-перше, обмеження його громадянських прав та свобод, притаманних такому виду державної служби, а по-друге, виконання обов’язків із забезпечення охорони громадської безпеки. Відповідно, Заявник зобов’язався дотримуватись законодавчих вимог, що обмежують його права та свободи та покладають на нього особливі державні обов’язки. Дане рішення було залишено без змін після оскарження. Тим часом 2 липня 2009 року Заявник перестав приходити за місце роботи. 24 серпня 2009 року його було звільнено з посади. Заявник оскаржив своє звільнення до суду, стверджуючи, зокрема, що він перестав приходити на роботу, оскільки вважав, що має право на відпустку по догляду за дитиною. 26 лютого 2010 року суд відмовив в задоволенні його позову. Посилаючись на рішення від 6 липня 2009 року, залишене без змін після апеляційного оскарження, суд повторив, що Заявник не мав права на відпустку по догляду за дитиною. Тому його звільнення за систематичну відсутність на роботі було законним дисциплінарним заходом. Дане рішення було залишено беззмін після апеляційного оскарження та набрало законної сили.

Правове обґрунтування: короткий зміст відповідних загальних принципів див. Костянтин Маркін проти Росії, №30078/06, ЄСПЛ 2012. У справі Костянтина Маркіна Суд встановив, що стаття 14 у сукупності зі статтею 8 застосовується до питань надання відпустки по догляду за дитиною. Відповідно, якщо держава вирішує створити порядок надання відпустки по догляду за дитиною, вона повинна була це зробити у спосіб, сумісний зі статтею 14 Конвенції (див. Костянтин Маркін, цитоване вище, §130). На відміну від відпустки по вагітності та пологах, яка мала на меті дати жінці можливість відновитися після пологів і займатися грудним вигодовуванням дитини, якщо вона того бажає, відпустка по догляду за дитиною стосувалася наступного періоду і мала на меті дозволити одному з батьків залишитися вдома та особисто доглядати за немовлям. Будучи обізнаним про відмінності, які можуть існувати між матір’ю і батьком у їхніх стосунках з дитиною, Суд дійшов висновку, що, що стосується ролі піклування про дитину протягом періоду, відповідного відпустці по догляду за дитиною, чоловіки та жінки були « в однаковому Крім того, Суд не забуває про відмінності між цією справою та справою Костянтина Маркіна. Заявник у справі Костянтина Маркіна, будучи військовослужбовцем, був повністю позбавлений права на відпустку по догляду за дитиною, хоча військовослужбовці-жінки мали право на таку відпустку. І навпаки, поліцейські, такі як заявники у цій справі, мають право подати заяву про відпустку по догляду за дитиною, якщо їхні діти залишилися без опіки матері. Тому російське законодавство передбачає виняток із правила, згідно з яким співробітники поліції чоловічої статі не мають права на відпустку по догляду за дитиною. Однак залишається фактом, що до поліцейських чоловічої статі ставляться інакше, ніж до поліцейських жіночої статі: перші мають умовне право на трирічну відпустку по догляду за дитиною, тоді як правоохоронці жіночої статі мають безумовне право на таку відпустку. Тому слід з'ясувати, чи різниця у ставленні між ними була об'єктивно та обґрунтовано виправданою відповідно до статті 14.

Висновки: важливо, що право на відпустку по догляду за дитиною залежить від статі співробітника правоохоронних органів, а не від їх займаної посади, наявності заміни чи будь-яких інших обставин, що стосуються оперативної ефективності поліції. Дійсно, Уряд визнав, що немає жодних обмежень за ознакою статі для зайняття посад, еквівалентних посадам заявників: їх могли займати як чоловіки, так і жінки. Поліцейські жіночої статі, які займали ці посади, мали безумовне право на трирічну відпустку по догляду за дитиною. Заявники, з іншого боку, могли подати заяву про відпустку по догляду за дитиною, лише якщо їх діти залишилися без опіки матері, і це виключно тому, що вони були чоловіками. Гендерні стереотипи, такі як сприйняття жінок як первинних вихователів дітей та чоловіків як основних годувальників, не можна вважати достатнім виправданням для різниці у ставленні між чоловіками та жінками щодо права на відпустку по догляду за дитиною. Цей висновок стосується так само як працівників поліції, так і військовослужбовців. Щодо аргументу, що підписуючи договір про поліцейську службу, поліцейські погоджуються з обмеженнями своїх прав, передбачених законом, то він по суті означає вимогу про відмову від права. З огляду на фундаментальну важливість заборони дискримінації за ознакою статі, жодна відмова від права не піддаватися дискримінації на таких підставах не може бути прийнята, оскільки це суперечить важливим суспільним інтересам. Збереження оперативної ефективності поліції є законною метою, яка може виправдати певні обмеження прав співробітників поліції. Однак це не може виправдати різниці у ставленні між співробітниками поліції жінками та чоловіками. Відмовляючись надавати відпустку по догляду за дитиною кожному з чотирьох заявників, національна влада не посилалася на будь-які обставини, які б свідчили про те, що їх тимчасове перебування у відпустці по догляду за дитиною підірве оперативну ефективність поліції. Тому влада не здійснила жодних заходів для врівноваження між законним інтересом у забезпеченні оперативної ефективності поліції, з одного боку, та, з іншого, правом заявників не зазнавати дискримінації за ознакою статі щодо доступу до відпустки по догляду за дитиною. Різниця у ставленні між поліцейськими жіночої та чоловічої статі щодо права на відпустку по догляду за дитиною не може бути розумно та об’єктивно виправданою. Між законною метою збереження оперативної ефективності поліції та оспорюваною різницею в поводженні не було розумного співвідношення пропорційності. Тому Суд робить висновок, що ця різниця в поводженні, жертвами якої були заявники, дорівнює дискримінації за ознакою статі.

Констатовані порушення: заборона дискримінації у поєднанні з правом на повагу до приватного і сімейного життя (ст.14 у поєднанні зі ст.8 Конвенції).

Ключові слова: заборона дискримінації, право на повагу до приватного і сімейного життя, забезпечення безпеки дорожнього руху, підтримка громадського порядку