Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 липня 2021 року

у справі «SILI проти України»[1]

за заявою № 42903/14

Щодо надання засудженому допомоги відносно оформлення права на пенсію з боку адміністрації виправної установи

Фабула справи: Заявник скаржиться на неналежні умови його утримання під вартою під час відбуття призначеного покарання та на відсутність забезпечення його права отримувати пенсію по інвалідності.

Заявник відбуває покарання у вигляді довічного ув’язнення у Роменській виправній колонії №56.

У 1987 році Заявник втратив зір на праве око внаслідок травми. Незабаром після цього було видано медичний висновок про те, що його стан становить інвалідність третьої групи. Це свідоцтво діяло протягом обмеженого періоду часу, і Заявник не домагався його поновлення. Він також не звертався за пенсією по інвалідності, перебуваючи під вартою (до 2004 року). За словами Заявника, починаючи з 2004 року, він регулярно просив адміністрацію місць тримання під вартою організувати його огляд медико-соціальною експертною комісією (органом, компетентним видавати свідоцтва про інвалідність) та допомогти йому у оформленні права на пенсію по інвалідності. Незважаючи на те, що ця експертиза, нарешті, була проведена у 2016 році, Заявникові, як він стверджує, ніколи не надавалася допомога з метою оформлення його права на пенсію по інвалідності. Уряд подав до Суду копію інформаційної записки, виданої Роменською виправною колонією №56 стосовно всіх прохань та заяв, поданих Заявником до адміністрації протягом усього періоду його утримання. Як зазначено у цьому документі, 28 листопада 2012 року він попросив і отримав пояснення щодо процедури отримання пенсії по інвалідності відповідно до статті 122 Кодексу про виконання покарань. 13 червня 2016 року МСЕК оглянула Заявника та визнала інвалідом третьої групи. Свідоцтво про інвалідність діяло до 1 липня 2018 року, після чого був необхідний повторний огляд. 24 червня 2016 року комісія передала свій звіт до місцевого управління Пенсійного фонду. За словами Заявника, щомісяця з того часу він подавав заяви до адміністрації та пізніше до адміністрації Сумського слідчого ізолятора (СІЗО) за допомогою у отриманні пенсії по інвалідності. Він також нібито надсилав листи до Пенсійного фонду, які залишалися без відповіді. За словами Уряду, Заявник не просив переогляд МСЕК до початку 2019 року. За словами заявника, він робив це по можливості. Заявник звертався щодо надання безоплатної правової допомоги, але, за його словами, не отримав жодної допомоги. 4 січня 2019 року Заявника оглянула МСЕК, яка встановила йому третю групу інвалідності постійно. 16 січня 2019 року комісія повідомила про це місцеве відділення Пенсійного фонду. Дане питання перебуває на розгляді, пенсія не виплачується, звернення Заявника результатів не мали.

Заявник стверджував, що, будучи в’язнем, він був особливо вразливим і повністю залежним від влади. Будучи юридично зобов'язаною всіляко допомагати йому у виконанні всіх формальностей, щоб полегшити отримання пенсії по інвалідності, адміністрація в'язниці нібито проігнорувала його прохання щодо цього. Уряд спростував доводи Заявника, стверджуючи, що, як тільки він висловив бажання пройти обстеження у комісії, компетентній видати свідоцтво про інвалідність, у 2016 році така експертиза була проведена. Загалом Уряд стверджував, що Заявник не дотримувався загальної простої процедури і що немає причин звинувачувати владу у цьому.

Правове обґрунтування: якщо Договірна Держава має чинне законодавство, що передбачає виплати в порядку реалізації права на соціальне забезпечення - незалежно від того, обумовлено це чи ні попередньою сплатою внесків - це законодавство слід розглядати як таке, що породжує майнові відносини, які підпадають під сферу застосування статті 1 Протоколу № 1 до осіб, які відповідають його критеріям (див. Béláné Nagy проти Угорщини, №53080/13, §82, 13 грудня 2016 року з подальшими посиланнями). Якщо заінтересована особа не відповідає законним вимогам, встановленим національним законодавством щодо надання певної форми допомоги або пенсії, немає втручання у права, передбачені статтею 1 Протоколу № 1 (див. Richardson проти Сполученого Королівства, №26252/08, §17, 10 квітня 2012 року та посилання на прецедентну практику в ньому).

Висновки: українська система призначення пенсій по інвалідності, яка застосовується до засуджених у тому ж порядку, що і до інших осіб в цілому, діє на основі двох сукупних критеріїв прийнятності: по-перше, „стан здоров’я ”, згідно з яким пенсія призначається лише особам, офіційно визнаним інвалідами, та, по-друге, „умовою пенсійного забезпечення”, згідно з якою особа повинна мати пенсійний стаж певної мінімальної тривалості. Примітно, що аргументація Заявника обмежується питанням його відповідності першій згаданій умові і що він не стверджував, що виконав другу. Більше того, Заявник навіть взагалі не згадував наявність будь-якої трудової книжки, яка могла б кваліфікуватися як підтвердження стажу для виходу на пенсію. Не можна виключати, що він просто не знав про цю вимогу закону. У світлі тверджень Заявника про те, що йому було відмовлено у будь-якій допомозі з боку адміністрації виправної колонії та з огляду на його невдалі спроби звернутися до місцевого центру безоплатної вторинної правової допомоги, Суд не може дорікати Заявнику у тому, що він не прокоментував це питання на ранніх стадіях провадження у Суді, коли він не був представлений юридично. Однак навіть після того, як Заявника представляли два адвокати за його вибором, коли повідомлення про справу було передано Уряду, це питання, хоча воно є суттєвим елементом предмета скарги Заявника, все ще залишається без коментарів. Суд також звертає увагу на відсутність будь-яких коментарів від Заявника щодо інформаційної записки, виданої адміністрацією Роменської виправної колонії №56, згідно з яким 28 листопада 2012 року він отримав пояснення щодо процедури отримання пенсії по інвалідності відповідно до статті 122 Кодексу про виконання покарань. Заявник ані стверджував, що такі пояснення йому не надавалися, ні критикував їх як недостатні або неадекватні. Беручи до уваги всі вищевикладені міркування, Суд приходить до висновку, що у нього немає жодних доказів, які б свідчили про наявність права власності Заявника відповідно до законодавства України з метою застосування статті 1 Протоколу №1. У будь-якому випадку, навіть вважаючи її застосовною, Заявник не обґрунтував свої твердження про відсутність допомоги щодо процедури призначення пенсії.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), скарга відносно порушення права вільно володіти своїм майном відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 (а) та 4 статті 35 Конвенції (ст.1 Протоколу №1 до Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, право вільно володіти своїм майном, довічне ув’язнення, пенсія по інвалідності, висновок МСЕК, безоплатна правова допомога, соціальне забезпечення