Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 липня 2021 року

у справі «AZER AHMADOV проти Азербайджану»

за заявою № 3409/10

Щодо надання судом незаконного дозволу на прослуховування телефонних розмов контактів потерпілого

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що внаслідок незаконного перехоплення його телефонних розмов мало місце втручання у його права, захищені Конвенцією, і що втручання не переслідувало жодної законної мети і не було необхідним в демократичному суспільстві.

Заявник - журналіст. Під час подій він був головним редактором опозиційно орієнтованої газети «Azadlıq». З лютого 2008 року на співробітника даної газети А.К. було здійснено ймовірно декілька замахів на життя. Національні провадження щодо ножових поранень та перехоплення його телефонних розмов були предметом рішення Суду у справі «Khalil проти Азербайджану» (№60659/08, 38175/09 та 53585/09, 6 жовтня 2015 року ). 14 березня 2008 року суд задовольнив клопотання прокурора про дозвіл на таємне спостереження за А.К. та його контактами протягом шести місяців. Зокрема, було зазначено, що під час попереднього розслідування надійшла інформація про те, що інцидент був організований іноземними спецслужбами з метою загострення суспільно-політичної ситуації в країні. У зв’язку з цим, враховуючи те, що неможливо виявити, запобігти, задокументувати та зібрати речові докази протиправної діяльності А.К. будь-якими іншими засобами, Антитерористичний центр МНБ подав заяву про проведення наступних оперативно-розшукових заходів щодо нього протягом шести місяців: приховане перехоплення телефонних розмов та інших розмов А.К. та його контактів; аудіо- та відеозаписи; спостереження за поштовою кореспонденцією; огляди будівель, квартир, відокремлених земельних ділянок та інших об’єктів; [і] спостереження за особами. Дана заява була задоволена. 10 травня 2008 року МНБ надіслало листа начальнику відділу розслідування тяжких злочинів Е.А., у відповідній частині якого було зазначено зміст телефонної розмови Заявника із співробітником тієї ж газети В.М. щодо чергової замаху на життя А.К., до даної розмови потім долучився безпосередньо і А.К. У цьому листі чітко згадується суть телефонної розмови 7 травня 2008 року - від номера телефону, який використовував Заявник, до номера телефону, який використовував В.М. У невстановлену дату в липні 2008 року Заявник з’ясував, що його телефонна розмова з колегою В.М. був перехоплений службою MНБ, коли його адвокат виявив цей факт під час вивчення матеріалів кримінальної справи щодо ножових поранень А. К. (також як адвокат А.К.). 29 липня 2008 року Заявник порушив цивільний процес проти МНБ та E.A. Заявник стверджував, що не було жодного судового рішення, яке б дозволило таке перехоплення, як того вимагає національне законодавство, незаконне прослуховування його телефону порушило його права відповідно до норм Конвенції. Тому він просив суд визнати прослуховування його телефонних розмов незаконним та присудити йому компенсацію за моральну шкоду. Суд визнав позов Заявника неприйнятним. Після оскарження справа була повернута до суду першої інстанції для повторного розгляду. Під час відповідного слухання представник МНБ вперше згадавав, що рішенням від 14 березня 2008 року суд дозволив оперативно-розшукову діяльність, включаючи таємне прослуховування телефону А.К. та його контактів. Оскільки Заявник був одним із контактів А.К., необхідно було провести оперативно-розшукову діяльність і щодо нього. 23 червня 2009 року Заявник змінив свою вимогу, оскільки виявив наявність рішення від 14 березня 2008 року. Заявник стверджував, що навіть наявність такого рішення не може виправдати перехоплення його телефонних розмов. Зокрема, він стверджував, що КПК не визначає точного переліку осіб, розмови яких можна було б перехопити, що національне законодавство не регулює перехоплення телефонних розмов осіб, які не були учасниками кримінального провадження. Він також стверджував, що як головний редактор однієї з найбільш популярних газет країни, він щодня отримував інформацію з різних джерел. Якби його джерела дізналися, що його телефон прослуховувався, ніхто не надав би йому інформації. 24 червня 2009 року суд відхилив позовні вимоги Заявника. На час звернення до Суду триває касаційне оскарження, проте з подань Уряду можна зробити висновок, що Верховний Суд підтримав рішення суду нижчої інстанції. Скарга Заявника на рішення від 14 березня 2008 року була залишена без задоволення.

Правове обґрунтування: що стосується загальних принципів, пов’язаних з перехопленням телефонних розмов, Суд посилається на свої рішення у справах “Malone проти Сполученого Королівства” (2 серпня 1984 року, §§64 та 67, серія A №82), та Dragojević проти Хорватії (№68955/11, §§78-84, 15 січня 2015 року). Будь -яке втручання у права особи відповідно до статті 8 може бути виправдане згідно з пунктом 2 статті 8, якщо воно було здійснено відповідно до закону, переслідує одну або декілька законних цілей, на які посилається цей пункт і є необхідними в демократичному суспільстві для досягнення будь-якої такої мети. Згідно з усталеною прецедентною практикою Суду, формулювання "відповідно до закону" вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певну основу у національному законодавстві та був сумісний з верховенством права, що прямо згадується у преамбулі до Конвенція і невід'ємною частиною об'єкта та мети статті 8. Закон, таким чином, повинен відповідати вимогам якості: він повинен бути доступним для зацікавленої особи та передбачуваним щодо його наслідків (див. Kruslin проти Франції, 24 квітня 1990 року, §27, серія А, №176-А, та Kvasnica проти Словаччини, №72094/01, §78, 9 червня 2009 року). Під час розгляду справ, Суд повинен, як правило, зосередити свою увагу не лише на законі як такому, але і на способі його застосування до заявника за конкретних обставин (див. Goranova‑Karaeneva проти Болгарії, №12739/05, §48, 8 березня 2011 року).

Висновки: незалежно від того, сталося це лише одного разу або протягом певного періоду часу, перехоплення телефонної розмови або розмов Заявника стало втручанням у його право на повагу до особистого життя та листування згідно зі статтею 8 Конвенції. Щодо питання, чи було рішення від 14 березня 2008 року законним як таке, Суд зазначає, що воно було винесене в контексті кримінального розслідування щодо ножових поранень А.К., в якому А.К. офіційно був потерпілим. Незрозуміло, чи охоплювала стаття 259 КПК перехоплення телефонних розмов потерпілого від злочину, що розслідується. Крім того, з тексту рішення від 14 березня 2008 року випливає, що хоча А.К. мав статус потерпілого під час розслідування, він фактично розглядався як підозрюваний, оскільки прослуховування його телефону було наказано розслідувати «незаконну діяльність» А. К. Не було пояснень, чому «незаконну діяльність» А.К. можна розслідувати як частину провадження, предметом якого було ножове поранення А.К. Тому підстави, наведені у рішенні від 14 березня 2008 року, були розпливчастими та неоднозначними, а його законність викликає сумніви. Розмова Заявника була перехоплена, коли він зателефонував своєму колезі В.М. Уряд стверджував, що це сталося тому, що Заявник та А.К. використовували той самий номер телефону, і тому перехоплення розмов Заявника було неминучим. У зв'язку з цим Суд зауважує, що суди у цивільному процесі, дійшли висновку, що Заявник та А.К. використовували один номер телефону. Однак із тексту листа МНБ від 10 травня 2008 року видно, що 7 травня 2008 року Заявник зателефонував В.М. і що А.К., який, очевидно, опинився з В.М. в момент тієї телефонної розмови, потім забрав телефон у В.М. і розмовляв із Заявником, який знаходився по той бік лінії. Хоча Суд не має на меті замінити національні суди у встановленні фактів, він не може не відзначити, що важко зрозуміти, як вищезазначені беззаперечні факти могли б привести до висновку про те, що Заявник та А.К. користувалися одним телефоном. Національні суди не наводили жодних інших доказів з цього приводу, і Уряд не надав додаткових аргументів. Оскільки таємне спостереження є серйозним втручанням у право особи на повагу до приватного життя, судовий дозвіл, що служить підставою для такого спостереження, не може бути складено таким невиразним чином, щоб залишити місце для спекуляцій та припущень із що стосується його змісту і, що найважливіше, стосовно особи, щодо якої застосовується цей захід. У даному випадку, за відсутності чіткості щодо того, який номер телефону слід прослуховувати, і який зв’язок між цими номерами та особою, яка дійсно підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, слово “контакти” у рішенні 14 березня 2008 року та межі цього рішення в цілому були надто широкими та не точними. Загалом, Суд вважає, що Уряд не продемонстрував, що рішення від 14 березня 2008 року мало правову основу, що відповідає Конвенції, для оскаржуваного перехоплення телефонних розмов Заявника. Розглядаючи скарги Заявника, національні суди не адекватно розглянули його конкретні аргументи, зокрема ті, що стосуються відповідності рішення від 14 березня 2008 року та прослуховування його телефону відповідним положенням національного законодавства. За цих обставин Суд не може не зробити висновок, що втручання, про яке йдеться, було «відповідно до закону» у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, замах на життя, таємне спостереження, оперативно-розшукова діяльність