Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 24 червня 2021 року

у справі «DODOJA проти Хорватії»

за заявою № 53587/17

Щодо допущення в якості доказів показань особи, відсутньої під час судового розгляду через перебування у розшуку

Фабула справи: стосується скарги заявника на те, що він був засуджений до більш суворого покарання через показання, надані поліції його співучасником, який втік і був засуджений заочно.

У 2004 та 2005 роках поліція здійснювала кримінальне провадження за участю кількох осіб за підозрою у здійсненні купівлі-продажу героїну із застосовуванням заходів таємного нагляду за деякими з підозрюваних, включаючи моніторинг їх телефонних розмов та використання таємних агентів. Після того, як поліція затримала С.Б., в присутності його адвоката, 18 жовтня 2005 року він зізнався в участі в організації збуту наркотиків. Він сказав поліції, що протягом 2004 та 2005 років, приблизно раз чи два на місяць, він купував героїн у якогось В.Н. в Сербії, перевозив його до Хорватії та продавав Заявнику, який потім перепродав його в районі Спліта. Згодом С.Б. підтримав свої показання під час допиту в прокуратурі. 19 жовтня 2005 року слідчий суддя допитав Заявника, який відмовився від дачі показань. Того ж дня слідчий суддя виніс рішення про проведення слідства та про попереднє ув'язнення щодо Заявника, С.Б. та дванадцять інших осіб. У судовому засіданні, що відбулося 18 квітня 2008 року, С.Б. не визнав себе винним у звинуваченні, висунутому проти нього та відмовився від попередніх показань. 16 жовтня 2008 року С.Б. був звільнений із СІЗО, оскільки закінчився максимальний строк його тримання під вартою. Зрештою він покинув країну. Через два дні Заявник також був звільнений із слідчого ізолятора з тієї ж причини. 16 березня 2010 року суд першої інстанції дійшов висновку, що С.Б. втік і що його будуть судити заочно. В судовому засідання 26 жовтня 2010 року Заявник визнав, що у вересні 2005 року з ним зв’язався С.Б. з метою продажу героїну на нелегальному ринку наркотиків. Він допомагав С.Б. продати три кілограми героїну, гарантуючи виплату грошей С.Б. Згодом суд зачитав показання С.Б. надані поліції. Рішенням суду від 2 листопада 2010 року Заявника було визнано винним та засуджено до восьми років позбавлення волі. Поряд з іншими доказами суд мотивував свої висновки показами, даними С.Б. поліції. Після апеляційного та касаційного оскарження вирок був залишений без змін.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо допуску показань свідків в якості доказів у кримінальному провадженні були узагальнені в справах «Al‑Khawaja і Tahery проти Сполученого Королівства» (№ 26766/05 та 22228/06, ЄСПЛ 2011 року), а також в «Schatschaschwiliпроти Німеччини (№ 9154/10, §§100-31, ЄСПЛ 2015 року). У цих рішеннях Суд повторно зазначив, що пункт 3 (d) статті 6 закріплює принцип, згідно з яким, перш ніж обвинувачений може бути засуджений, усі докази проти нього, як правило, повинні бути представлені в його присутності на публічному слуханні з метою аргументації (див. Al-Khawaja і Tahery, цитоване вище, §118). Відповідно до принципів, розроблених в Al‑Khawaja і Tahery та підтверджених у Schatschaschwili, необхідно в три етапи вивчити відповідність статті 1 §§ 1 та 3 (d) Конвенції провадження, в якому заяви свідок, який не був присутній і не був допитаний на суді, використовувалися як доказ. Суд повинен розглянути:

1. чи була поважна причина для неявки свідка та, отже, для прийняття його неперевірених висловлювань як докази (див. Al‑Khawaja і Tahery, згадане вище, §§ 119-25);
2. чи свідчення відсутнього свідка були єдиною чи вирішальною підставою для засудження обвинуваченого чи мали значну вагу, і їх визнання могло перешкоджати захисту (там же, §§ 119 та 126-47); і
3. чи було достатньо факторів противаги, включаючи суворі процесуальні гарантії, щоб компенсувати недоліки, за якими працювала сторона захисту внаслідок прийняття неперевірених доказів, і забезпечити справедливість судового розгляду, розглянутого в цілому, там само, § 147).

Висновки: на відміну від багатьох попередніх справ щодо відсутніх свідків, у цій справі Заявник не оскаржує свою кримінальну відповідальність як таку, а натомість скаржиться на те, що йому було висунуто звинувачення та винесено суворіший вирок через неперевірену заяву С.Б. Іншими словами, він не оскаржує свою причетність до незаконного обігу наркотиків, але він не погоджується із масштабами злочинної діяльності, за яку його засудили, і, отже, суворістю покарання, призначеного йому. Суд вважає, що загальні принципи справедливості обов'язково включають покарання, до якого обвинувачений був засуджений у кримінальному провадженні, оскільки було б несправедливим покарання особи за частину злочинної діяльності, яка була результатом неналежного ведення провадження з боку державних органів влади. Досліджуючи справедливість розгляду справи в цілому, Суд зазначає, що, засуджуючи Заявника, суд першої інстанції значною мірою спирався на заяви, зроблені у поліції співучасником Заявника, який був відсутній на судовому засіданні та який намагався відмовитись від своїх заяв, і Заявник жодного разу не був присутнім під час його допиту, незважаючи на те, що це було вирішальним доказом проти нього. Як наслідок, він був засуджений за більш тяжку форму кримінального правопорушення та засуджений до більш суворого покарання на підставі доказів, щодо яких його права на захист були значно обмежені.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 та п.3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, незаконний обіг наркотиків, заочне засудження