Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 липня 2021 року

у справі «N.A. проти Фінляндії»

за заявою № 25244/18

Щодо підстав для скасування ЄСПЛ власного рішення за нововиявленими обставинами

Фабула справи: справа порушена за заявою проти Фінляндії, поданій до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод громадянкою Іраку, пані Н.А.

У рішенні, винесеному 14 листопада 2019 року, Суд постановив, що мало місце порушення статей 2 та 3 Конвенції стосовно померлого батька Заявника через те, що фінські органи влади та суди не виконали свої зобов'язання за статтями 2 та/або 3 Конвенції при розгляді клопотання батька Заявника про надання притулку та його висилку, що згодом призвело до його смерті в Іраці лише через кілька тижнів після його повернення. У світлі наявних обставин Суд не був переконаний, що якість оцінки ризику, проведеної національними органами влади стосовно відповідних фактів, та ризику, якому батько Заявника буде підданий після вивезення в Ірак, відповідає вимогам статей 2 та 3 Конвенції. Отже, Суд постановив, що національні органи влади та суди знали або повинні були знати про факти, які вказували на те, що покійний батько Заявника міг бути підданий небезпеці для життя або жорстокому поводженню після повернення до Іраку. Суд також вирішив присудити Заявнику 20 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 4500 EUR відшкодування витрат. 23 квітня 2020 року Уряд повідомив Суд, що у них є підстави підозрювати, що документи, що стосуються смерті батька Заявника, були сфальсифіковані і що він все ще живий і проживає в Іраці. Тому Уряд просив переглянути рішення у значенні правила 80. Уряд просив переглянути рішення від 14 листопада 2019 року, оскільки у справі було виявлено нові факти, які не були відомі Уряду на момент винесення рішення Суду. 20 лютого 2020 року поліцією було складено протокол, в результаті чого проти Заявника та її колишнього чоловіка було порушено кримінальне провадження. В ході цього розслідування виявилися факти, які змусили поліцію припустити, що батько Заявника все ще живий в Іраці, а також, що свідоцтво про смерть та звіт іракської поліції щодо його смерті були сфальсифіковані. Повідомлення про правопорушення було зафіксовано 6 березня 2020 року. 20 квітня 2020 року влада Іраку підтвердила вищезазначену інформацію. 22 квітня 2020 року Заявника було заарештовано за підозрою у шахрайстві з обтяжуючими обставинами та підробці, пов’язаними з провадженням як в адміністративному суді, так і в ЄСПЛ у цій справі. Наступного дня Заявник визнала, що її батько живий, а документи, подані до Суду, не справжні. Більше того, не лише фальшиві документи, але й повідомлення Заявника про події, а також відомості про її батька, подані національним судам та Суду, були неправдивими. Таким чином, Уряд стверджував, що було очевидно, що до Суду було подано неправильну та оманливу інформацію та що вона мала вирішальний вплив на первісне рішення. 11 лютого 2021 року суд засудив Заявника за двома пунктами обвинувачення у фальсифікації, шахрайстві за обтяжуючих обставин, та за неправдиві заяви в офіційному провадженні. Вона була засуджена її до одного року та десяти місяців позбавлення волі. Суд встановив, що підробку документів батьки Заявника організували на прохання її колишнього чоловіка. Документи були сфабриковані для використання в якості доказів і використовувались для цього як в адміністративному суді Гельсінкі, з метою забезпечення надання дозволу на проживання Заявника, так і в Суді, щоб довести, що уряд Фінляндії порушив права людини, батька Заявника, та зобов'язання Уряду Фінляндії виплатити справедливу компенсацію Заявнику як непрямій жертві порушення прав людини. Згідно з інформацією, отриманою від уряду, Заявник оскаржив вирок, але скарга була залишена без задоволення. Представник Заявника зазначив, що його клієнт погодився з Урядом та заявив, що рішення може бути скасовано.

Правове обґрунтування: Суд вважає, що рішення від 14 листопада 2019 року має бути переглянуте відповідно до правила 80 Регламенту Суду. Щодо шестимісячного строку, Суд зазначає, що перші твердження про те, що батько Заявника все ще був живий в Іраці, а також про те, що свідоцтво про смерть та звіт іракської поліції щодо його смерті були сфальсифіковані, були зроблені 20 лютого 2020 року, коли колишній чоловік Заявника подав протокол до фінської поліції. Повідомлення про правопорушення було зафіксовано 6 березня 2020 року. Враховуючи, що 20 квітня 2020 року влада Іраку підтвердила вищезазначену інформацію та що 23 квітня 2020 року Заявник визнав, що ці нові факти відповідають дійсності, очевидно, що запит Уряду про перегляд було подано протягом шестимісячного строку. Заява може бути відхилена як зловживання правом на індивідуальну заяву відповідно до пункту 3 (а) статті 35 Конвенції, серед інших причин, якщо вона свідомо базується на неправдивих фактах з метою введення Суд в оману (див. Varbanov проти Болгарії», №31365/96, §36, ЄСПЛ 2000-X; Bagheri та Maliki проти Нідерландів, №30164/06, 15 травня 2007 року, і Bencheref проти Швеції, №9602/15, 5 грудня 2017 року).

Висновки: з документів, поданих до Суду, вбачається, що нові факти не були відомі Суду під час винесення рішення від 14 листопада 2019 року. Суд переконаний, що Уряд не міг обґрунтовано знати або підозрювати на той момент, що документ, на який покладається Заявник, був фактично сфальсифікований. Окружний суд розглянув обвинувачення проти Заявника і на підставі поданих доказів засудив її за двома фактами підроблення, обтяженого шахрайства та неправдивої заяви в офіційному провадженні та засудив до одного року та десяти місяців позбавлення волі. Таким чином було встановлено, що Заявник спиралася на неправдиву інформацію та підроблені документи для підтвердження ключових тверджень, на яких ґрунтувалася її скарга в Суді. У зв'язку з цим Суд зазначає, що ймовірна смерть батька Заявника була визначальною для статусу жертви Заявника. Крім того, неправдиві твердження, подані Заявником, також мали на меті обґрунтувати суть її скарги. Тому доцільно переглядати рішення Суду від 14 листопада 2019 року. Для Суду очевидно, що Заявник свідомо мала намір введення Суду в оману щодо основних фактичних елементів своїх тверджень у скарзі. Зрозуміло також, що якби ця інформація стала відома Суду до винесення рішення в справі, скарга Заявника була б визнана неприйнятною відповідно до пункту 3 (а) статті 35 Конвенції. Звідси випливає, що рішення Суду від 14 листопада 2019 року тепер має бути повністю скасовано, а заяву №25244/18 слід відхилити як зловживання правом на індивідуальну заяву відповідно до пункту 3 (а) та 4 статті 35 Конвенції. З цих причин Суд одноголосно постановляє переглянути своє рішення від 14 листопада 2019 року.

Констатовані порушення: зловживання правом на індивідуальну заяву (п.3 (а) статті 35 Конвенції).

Ключові слова: зловживання правом на індивідуальну заяву, введення суду в оману, підробка, фальсифікація, шахрайство, статус жертви, надання притулку, жорстоке поводження