Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 липня 2021 року

у справі «Y.B. проти Росії»

за заявою № 71155/17

Щодо задоволення клопотання про поновлення строку на оскарження заочного вироку особи, яка переховується від суду

Фабула справи: Заявник скаржився на відмову національних судів прийняти та розглянути його апеляційну скаргу.

16 грудня 2014 року на російськомовному веб-сайті для молодих батьків було опубліковано низку фотографій та відео. На фотографіях було зображено (1) Заявника та його дружину, які вступали у статевий акт, та (2) Заявника та його доньку, 2009 року народження, голими. Невстановленої дати певна пані В. поскаржилася до поліції на вищезазначений матеріал, опублікований на веб-сайті. 28 січня 2015 року було відкрито кримінальне провадження за фактом виробництва та розповсюдження дитячої порнографії. Слідчі встановили, що фотографії та відеозаписи були завантажені з IP-адреси, яка може бути простежена до дружини Заявника. 11 лютого 2015 року Заявник був заарештований як підозрюваний, а суд санкціонував його затримання. Того ж дня слідчі провели обшук у квартирі Заявника та вилучили електронне обладнання, що належало йому, включаючи його ноутбуки та фотоапарати. У файлах, що зберігаються на ноутбуках, вони виявили, серед іншого, сорок дев'ять фотографій оголеної дівчини (дочки Заявника). 21 квітня 2015 року суд призначив Заявнику домашній арешт замість тримання під вартою. 7 квітня 2016 року слідство було закінчено, а матеріали справи передані до суду. Заявника звинуватили у виробництві та розповсюдженні порнографії та дитячої порнографії та знущаннях над дитиною. Заявник порушив умови запобіжного заходу та виїхав до Франції. 26 грудня 2016 року за відсутності Заявника суд визнав його винним та засудив до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Суд спирався на показання численних свідків (включаючи членів сім'ї Заявника, його колег, комп'ютерних експертів та психологів), а також на речові докази та судові висновки. Адвокат Заявника взяв участь у судовому засіданні та отримав копію вироку, який підлягала оскарженню протягом 10 днів після його проголошення. Ні Заявник, ні його захисник не оскаржили вирок від 26 грудня 2016 року, і 10 січня 2017 року він набрав законної сили. 8 березня 2017 року Заявник оскаржив своє засудження та просив відновити строк для подачі апеляції. В апеляційній скарзі він стверджував, що суд першої інстанції виніс вирок у його справі з порушенням матеріального та процесуального кримінального законодавства. Зокрема, він не міг звернутися із запитаннями до свідків; висновки суду першої інстанції не були підтверджені поданими доказами, а тлумачення чинного законодавства було помилковим. Він направив апеляційну скаргу поштою, і вона надійшла до суду першої інстанції 15 березня 2017 року. 28 березня 2017 року голова суду направив Заявникові непроцесуальний лист через консульство Франції в Москві, в якому відповідно до чинного законодавства роз’яснив, що Заявник або його захисник можуть звернутися до суду апеляційної інстанції з проханням про перегляд вироку, за умови, що місце перебування Заявника відомо і рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виконується. За таких обставин повторний розгляд справи можливий за умови присутності Заявника.

Правове обґрунтування: Договірні Держави загалом користуються широкою свободою розсуду при визначенні того, як реалізувати право, забезпечене статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції. Таким чином, перегляд вищим судом вироку або рішення може стосуватися як фактичних, так і юридичних питань, або обмежуватися виключно правовими питаннями. Крім того, в деяких країнах від відповідача, який бажає оскаржити рішення, іноді може вимагатись отримання дозволу на це. Однак будь-які обмеження, що містяться у внутрішньому законодавстві щодо права на перегляд, згадані у цьому положенні, повинні, за аналогією з правом доступу до суду, втіленим у пункті 1 статті 6 Конвенції, переслідувати законну мету і не порушувати саму суть цього права (див. Krombach проти Франції, №29731/96, §96, ЄСПЛ 2001 ‑ II; та Naït-Liman проти Швейцарії, №51357/07, §§114-15, 15 березня 2018 року і Nicolae Virgiliu Tănase проти Румунії, №41720/13, §195, 25 червня 2019 року). Вирішення проблем тлумачення національного законодавства в першу чергу належить національним органам влади, зокрема, судам. Якщо тлумачення не є довільним або явно не правильним, роль Суду зводиться до встановлення сумісності наслідків тлумачення з Конвенцією (див. Radomilja та інші проти Хорватії, №37685/10 та 22768/12, §149, 20 березня 2018 року та Molla Sali проти Греції, №20452/14, п.149, 19 грудня 2018 року). Однак органи влади повинні поважати та застосовувати національне законодавство передбачувано та послідовно (див. Jovanović проти Сербії, №32299/08, п.50, 2 жовтня 2012 року). У справах, що стосуються доступу до суду, Суд може вирішити, зокрема, чи змог заявник розраховувати на узгоджену систему, яка забезпечила б справедливий баланс між інтересами влади та його власними інтересами (див. De Geouffre de la Pradelle проти Франції, 16 грудня 1992 року, §34, Серія A, №253-B, та Maširević проти Сербії, №30671/08, п.48, 11 лютого 2014 року). Що стосується російського національного законодавства, Суд зазначає, що воно надає підсудному, засудженому заочно, три шляхи щодо можливості оскарження вироку. Як загальне правило, можна подати апеляцію на вирок протягом десяти днів з моменту його винесення судом першої інстанції. Крім того, після того, як пройде десятиденний термін і вирок стане остаточним, обвинувачений може або звернутися через касаційну скаргу та просити скасувати вирок та направити справу на повторний розгляд, або просити про поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо він вважатиме це поновлення виправданим. В останньому випадку закон не вимагає, щоб засуджений особисто подав заяву. Компетентний суд повинен провести слухання з цього питання та винести мотивоване рішення, яке саме підлягає оскарженню.

Висновки: Заявник вирішив подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, не з’явиляючись фізично перед судом. У відповідь голова суду відмовився прийняти клопотання Заявника, зазначивши у не процесуальному листі, що заочне засудження не підлягає оскарженню. Слухання не проводилось. Голова суду не виніс обґрунтованого рішення з цього питання, як того вимагає закон.

Надзвичайно важливо, щоб підсудний особисто виступав у кримінальному провадженні і законодавець, відповідно, повинен мати змогу обмежувати невиправдані неявки. Тим не менше, національне законодавство чітко передбачає право подати заяву про поновлення строку для оскарження заочного вироку та не вимагає фізичної присутності заявника для розгляду такого клопотання, незалежно від зобов'язання обвинуваченого в кінцевому підсумку фізично бути присутнім на судовому засіданні по суті звинувачень, висунутих проти нього чи її після поновлення строку для подання апеляції. Оскільки Заявник був позбавлений можливості на проведення розгляду справи - навіть за його відсутності - відносно його клопотання поновити строк для апеляційного оскарження, видається, що відхилення відповідного клопотання позбавило його можливості здійснювати це право ефективно.

Констатовані порушення: право засудженого на перегляд вироку судом вищестоящої інстанції (ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції).

Ключові слова: право засудженого на перегляд вироку судом вищестоящої інстанції, розповсюдження порнографії, домашній арешт, запобіжний захід