Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 червня 2021 року

у справі«Єжов та інші проти Росії»

за заявою № 22051/05

Щодо забезпечення високого рівня захисту з боку держави відносно учасників антиурядових протестів

Фабула справи: Заявники скаржились на те, що їх переслідування та винесення обвинувального вироку за висловлення власної думки проти скасування соціальних виплат порушили їх права.

У 2004 році заявники, які на той час були членами асоціації (Націонал-більшовицька партія), брали участь у публічному протесті проти введення нового закону, який замінював соціальні виплати на мізерну суму грошової компенсації. Вони були притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені за те, що під час протесту зайняли офіси Міністерства охорони здоров'я та соціального розвитку в Москві. Заявники у цій справі були заарештовані на місці акції протесту проти державної політики. Вони входили до групи з близько тридцяти осіб, які проникли в будівлю Міністерства охорони здоров'я та зачинились у деяких його кабінетах, де вони почали скандувати гасла та розповсюджувати листівки з вікон. Їм було пред'явлено звинувачення в участі у масових заворушеннях у зв'язку з їх участю в акції протесту та вони утримувались під вартою протягом майже чотирьох місяців, після закінчення яких вони були засуджені до двох років та шести місяців (п. Єжов і пан Тішин) і до трьох років (пан Беспалов) позбавлення волі.

Правове обґрунтування: перевірка “необхідності в демократичному суспільстві” вимагає від Суду визначити, чи відповідає втручання, на яке скаржаться, “нагальній соціальній потребі”. Суд повинен визначити, чи були підстави, викладені національними органами влади для виправдання втручання, "доречними та достатніми", і чи вжитий захід був "пропорційним законним цілям, які переслідуються" (див. Татар і Фабер проти Угорщини, №№26005/08 та 26160/08, §§ 33-34, 12 червня 2012 року з подальшими посиланнями).

Висновок: арешт, затримання та засудження заявників становили втручання у право на свободу вираження поглядів. Протест заявників порушив звичайну діяльність працівників міністерства та призвів до пошкодження державного майна. Тому він приходить до висновку, що арешт заявників, тримання під вартою, засудження до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі переслідували законні цілі запобігання безладу та захисту прав інших

Районний суд засудив застосовувані заявниками способи як заборонені законом (використання цвяхових пістолетів для блокування дверей, викидання петард на вулицю, витіснення працівників Міністерства з офісів та пошкодження майна). Отже, переслідування та засудження заявників були виправдані необхідністю притягнення до відповідальності за вчинення таких дій та запобіганню подібних злочинів. Однак, як це випливає з тексту національного рішення, районний суд у цій справі не прагнув встановити, наскільки це можливо, індивідуальну роль кожного із заявників під час протесту, ступінь їхньої участі та їхні індивідуальні дії під час протесту, позбавивши їх можливості оспорювати конкретні підстави обмеження свободи вираження поглядів. Не зробивши індивідуальної оцінки фактів щодо кожного із заявників, районний суд відмовив їм у важливому процесуальному захисті від свавільного втручання у права, захищені статтею 10 Конвенції ( Акопян та інші проти Вірменії, №34320/04, § 99, 10 квітня 2012 року). Крім того, районний суд досить чітко засудив не лише злочинні дії, приписувані заявникам, але також зміст і форму повідомлення, яке вони передавали ("підготовлені ... антиурядові листівки", "скандування" антиурядових гасел", "демонструючи явну відсутність поваги до ... державної влади, викинувши портрет президента Російської Федерації з вікна") і покаравши їх за це політичне послання (див. Степан Зімін проти Росії, №63686/13 та 60894/14, §76, 30 січня 2018 року). Роблячи це, районний суд виявив певне упередження щодо політичних поглядів заявників, що важко узгодити із обов'язком статті 10 щодо національних органів влади залишатися нейтральними щодо законних політичних поглядів і не відмовляти інших від критики урядової політики взагалі. Районний суд розцінив антиурядову риторику заявників як неприйнятну або навіть злочинну, таким чином виходячи за межі вузького поля розсуду, наданого національним органам влади відповідно до статті 10 стосовно політичних виступів, питань, що становлять суспільний інтерес, та критики уряду, усі з яких користуються високим рівнем захисту від втручання держави. Отже, беручи до уваги відсутність будь-якої індивідуальної оцінки ролі кожного заявника у протесті та упереджене ставлення районного суду до їх політичного послання, Суд не впевнений, що мотиви, наведені на підтвердження засудження заявників були «доречними та достатніми» для цілей пункту 2 статті 10 Конвенції.

Переходячи до санкції, накладеної на заявників, Суд зазначає, що спочатку вони були засуджені до п'яти років позбавлення волі, і це покарання було зменшено до двох років і шести місяців позбавлення волі для першого та третього заявників та до трьох років позбавлення волі для другого заявника. Суд не вважає, що санкція, накладена на заявників у цій справі, була пропорційною меті покарання за їх злочинну поведінку у світлі його судової практики з цього приводу. Вищезазначених міркувань достатньо, щоб Суд міг зробити висновок про те, що втручання, про яке йдеться, не було необхідним у демократичному суспільстві.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: свобода вираження поглядів, участь у масових заворушеннях, пошкодження державного майна, упереджене ставлення суду