Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 травня 2021 року

у справі«LAPSHIN проти Азербайджану»

за заявою № 13527/18

Щодо доведеності замаху на вбивство у місцях позбавлення волі при ствердженні Урядом наявності спроби самогубства

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що був здійснений замах на його життя у в'язниці та що національні органи влади не провели розслідування обставин даної справи.

Заявник - блогер та мандрівник. Працюючи над своїми публікаціями в блозі, у квітні 2011 року та жовтні 2012 року Заявник здійснив поїздку до Нагірно-Карабахського регіону способом, визнаним незаконним з точки зору азербайджанського законодавства. У зв'язку з цим влада Азербайджану видала міжнародний ордер на арешт Заявника. На підставі міжнародного ордера на арешт у грудні 2016 року Заявника було заарештовано в Білорусі. 7 лютого 2017 року він був виданий Азербайджану. В Азербайджані Заявника помістили до в'язниці Курдахани.

20 липня 2017 року Заявника було засуджено в Азербайджані за незаконну поїздку до Нагірного Карабаху (стаття 318.2 Кримінального кодексу: перетинання державного кордону за межами пунктів пропуску). Після відбуття покарання він був засуджений до трьох років позбавлення волі та обов'язкового вислання з Азербайджану. Після засудження Заявник порушив відповідне провадження щодо його переведення до Ізраїлю, де він відбуватиме покарання у в'язниці. 11 вересня 2017 року Заявник був помилуваний президентом Азербайджану. Уряд надав два листи від 11 та 13 вересня 2017 року, нібито написані Заявником російською мовою, з подякою президентові за помилування та співробітникам в’язниці за порятунок в контексті інциденту 10 вересня 2017 року, описаного нижче. Уряд стверджував, що ці два листи були написані 11 вересня 2017 року. Заявник заперечував їх написання. 14 вересня 2017 року, відразу після виписки з лікарні, Заявника було вислано до Ізраїлю. За словами Заявника, 10 вересня 2017 року близько опівночі, коли він збирався заснути у своїй камері у в'язниці, де його тримали ізольовано від інших ув'язнених, двері камери відчинились, і на нього напала група чоловіків у масках. Один з нападників тримав його за руки і ноги, інший кидав йому щось (подушку або ковдру) на обличчя, а третій стрибнув на нього і почав душити його руками. Заявника також побили під час нападу. Незабаром після початку нападу Заявник втратив свідомість. Він прийшов до тями, провівши два дні в реанімаційному відділенні. Згідно з версією уряду, 9 вересня 2017 року Заявник очікував прибуття своєї дружини разом із їх неповнолітньою дитиною для відвідування його у в’язниці. На той час він перебував у медичній частині через певні проблеми зі здоров’ям. Однак дитина важко захворіла у Тбілісі, Грузія, по дорозі до Баку. У день очікуваного візиту Заявник дізнався про це, двічі поговоривши зі своєю дружиною по телефону. Після цього співробітники в'язниці помітили, що Заявник впав у депресію, тому начальник вирішив, що він повинен перебувати під постійним контролем, щоб не дати йому зробити будь-які несприятливі дії.

10 вересня 2017 року о 10:05 ранку тюремний охоронець А.А. зауважив, що Заявник пішов до санітарно-гігієнічного приміщення своєї камери. Приблизно о 10:12 ранку А.А. та З.І. увійшли до кімнати і виявили Заявника повішеним на стійці для рушників на стіні. Вони негайно зняли Заявника з петлі, поклали його на ліжко і почали робити штучне дихання. Дві групи екстреної медичної допомоги взяли участь у порятунку Заявника, який був доставлений до медичного центру, а потім до клініки Меркезі. Під час надходження у кліниці Заявник знаходився в седативному стані, його заяви були незрозумілими і спостерігалося психомоторне збудження. Він пройшов кілька обстежень, у тому числі у психіатра. 14 вересня 2017 року Заявник та його родичі «абсолютно відмовились від подальшого обстеження та лікування в реанімаційному відділенні і повернулися до Ізраїлю». Після інциденту 10 вересня 2017 року було негайно розпочато офіційне розслідування для встановлення обставин справи. Ухвалою від 4 жовтня 2017 року слідчий відмовив у порушенні кримінальної справи за фактом інциденту. У своєму рішенні слідчий посилався на протокол про огляд місця події, заяви свідків (З.І., керівника та лікаря медико-санітарного відділення в'язниці, а також двох фельдшерів, а також тюремних охоронців Т.А. A.A.) та документи з тюремних справ. Він також посилався на медичний епікриз, виданий стосовно Заявника 11 вересня 2019 року. За результатами обстеження в Ізраїлі, Заявнику був виданий висновок, яким підтверджувалася наявність травми горла та відсутність схильності до суїциду.

Правове обґрунтування: загальні принципи викладені у справах, які пов’язані зі статтею 2, щодо підозрілих або суперечливих обставин смерті під вартою (див.Tsintsabadze проти Грузії, №35403/06, п.п.71-76, 15 лютого 2011 року; Saribekyan і Balyan проти Азербайджану, №35746/11, п.п. 59-63, 30 січня 2020 року). Ці принципи відповідно мають значення у цій справі, коли застосовується стаття 2, навіть якщо Заявник вижив (порівняйте Nicolae Virgiliu Tănase проти Румунії, №41720/13, §145, 25 червня 2019 року). Особи, які перебувають під вартою, перебувають у вразливому становищі, і органи влади зобов'язані їх захищати. Як загальне правило, сам факт того, що особа помирає за підозрілих обставин, перебуваючи під вартою, повинен підняти питання про те, чи виконала держава своє зобов'язання захищати право цієї особи на життя (див. Slimani проти Франції, №57671/00, §27, ЄСПЛ 2004-IX, Карсакова проти Росії, №1157/10, § 48, 27 листопада 2014 року). Оцінюючи докази, Суд загалом застосовував стандарт доказування "поза розумним сумнівом". Однак такий висновок може випливати із співіснування достатньо чітких та узгоджених тверджень або подібних неспростовних презумпцій факту. Поведінка сторін при збиранні доказів також враховується (див. Wolf-Sorg проти Туреччини, №6458/03, п.63, 8 червня 2010 року). Суд приділяє значну увагу ситуаціям, коли поліція або слідчі органи поводились підозріло або визнавали достовірність певних доказів, незважаючи на існування серйозних факторів, що вказують на наявність сумнівіфв (див. Anguelova проти Болгарії, №38361 / 97, §120, ЄСПЛ 2002 ‑ IV). Обов'язок проведення ефективного розслідування незаконної або підозрілої смерті чітко встановлений у практиці Суду. Зокрема, там, де з самого початку чітко не встановлено, що смерть настала внаслідок нещасного випадку чи іншого ненавмисного діяння, і коли гіпотеза про незаконне вбивство є принаймні суперечливою з огляду на факти, Конвенція вимагає відповідного розслідування, яке забезпечує досягнення мінімальної межі ефективності з метою встановлення обставин смерті (див. Nicolae Virgiliu Tănase, цит. вище, §171).

Висновок: твердження Заявника про замах на вбивство, причому ймовірний злочин був замаскований як замах на самогубство, є правдоподібним, незважаючи на певні невідповідності у його пригадуванні фактів, які дійсно можуть бути пов’язані з психологічними наслідками травми. Спроба Уряду довести спробу самогубства мотивами розчарування Заявника тим, що він не міг побачити свою сім'ю, не є переконливою. У Суді немає доказів того, що до оскаржуваного інциденту Заявник демонстрував у в'язниці чи іншим чином будь-які суїцидальні тенденції. Хоча заяви тюремних наглядачів були неоднозначними, вказуючи на те, що у відповідний час Заявник не був у гарному настрої, старший тюремний охоронець З.І. явно підтвердив, що Заявник ніколи раніше не робив спроб покінчити життя самогубством. Більше того, психіатрична експертиза Заявника в Ізраїлі, яку Уряд не ставив під сумнів, не виявила ризику суїциду. Єдина думка про суїцидальну тенденцію у Заявника була викладена в медичному висновку експерта, наданому Урядом під час провадження у Суді. Однак, схоже, це ґрунтується на психіатричній оцінці від 11 вересня 2017 року, яка, наскільки це, мабуть, стосується розмов із Заявником, може бути серйозно поставлена під сумнів, враховуючи стан здоров'я Заявника у відповідний час. Те саме стосується заяв Уряду про те, що того дня Заявник написав два листи з подякою президенту Азербайджану. У це особливо важко повірити, зважаючи на труднощі, які виникли у Заявника з правою рукою, як це записано в ізраїльській медичній документації. У будь-якому випадку, не переконливо, що Заявник, який очікував переведення з Азербайджану в Ізраїль, намагався би покінчити життя самогубством через відсутність сім'ї на побаченні. Також зазначається, що в телефонній розмові, яка відбулася 11 вересня 2017 року - в день помилування Заявника президентом - персонал в'язниці не розкрив дружині Заявника, що він нібито вчинив спробу самогубства та перебуває в стані, що загрожує життю, а спробував приховати подію та його стан. Щодо висновку медичного експерта, наданого Урядом, достатньо зауважити, що його оцінка починається з і в значній мірі спирається на "пояснення" тюремної охорони, які Суд вже визнав суперечливими. Більше того, не всі документи, на які він спирається, такі як психіатричний звіт першої медичної групи, були розкриті Суду, тому неможливо встановити узгодженість висновків. Однак зазначається, що експертні висновки, спираючись на первинний медичний висновок, приймають як одне з найважливіших ознак того, що Заявник мав нетримання сечі. У той же час Суд не може не зазначити, що в Протоколі про огляд місця події не було зафіксовано слідів нетримання сечі на місці події, але, навпаки, він визначив, що вся камера була охайною. Тому важко прийняти висновки цього звіту як достатнє пояснення оскаржуваного інциденту. Таким чином, беручи до уваги вищезазначені висновки та їх оцінку відповідно до процесуальної частини статті 2, Суд не може дійти висновку, що версія спроби самогубства доведена. З цього випливає, що держава-відповідач не змогла задовольнити вимоги доказування, щоб надати задовільне та переконливе пояснення щодо інциденту, під час якого життя Заявника було під загрозою.

Констатовані порушення: право на життя в матеріальному та процесуальному аспекті (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, ефективне розслідування, перетинання державного кордону за межами пунктів пропуску, помилування