Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 квітня 2021 року

у справі«AVAZ ZEYNALOV проти Азербайджану»[1]

за заявами № 37816/12 та №25260/14

Щодо вимог до ухвали суду про дозвіл на обшук житла та виїмку предметів і документів

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що права його Конвенції були порушені в результаті обшуків та вилучень, здійснених у його будинку, на робочому місці та в транспортному засобі.

Заявник був журналістом, засновником та головним редактором газети "Xural". 20 жовтня 2011 року проти Заявника було порушено кримінальне провадження за вимагання хабара у члена парламенту, який стверджував, що Заявник вимагав у неї 10 000 азербайджанських манат (приблизно 9300 євро) в обмін на відсутність публікації в його газеті інформації, яку він мав про неї. До скарги було додано компакт-диск, що містить аудіозапис розмов двох осіб. 28 жовтня 2011 року Заявника було заарештовано та звинувачено відповідно до вищезазначених положень. 28 жовтня 2011 року суд призначив Заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на три місяці. Заявник подав апеляцію, аргументуючи тим, що не було підстав для його затримання. 3 листопада 2011 року суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу. На запит прокурора, який керував справою, 26 жовтня 2011 року суд уповноважив органи прокуратури отримати від двох телефонних операторів список вхідних та вихідних телефонних дзвінків, що стосуються трьох номерів мобільних телефонів, що використовуються Заявником, а також вміст SMS, відправлених та отриманих за відповідний період цими мобільними телефонами. Заявник оскаржив це рішення, заявляючи про порушення його прав, захищених статтями 8 та 10 Конвенції. Дана скарга була залишена без задоволення. За клопотанням прокурора 28 жовтня 2011 року суд дозволив проведення оперативно-розшукової діяльності та вилучення за місцями проживання та роботи Заявника, без зазначення переліку предметів або документів, які потрібно шукати або вилучати. У рішенні суду містилося посилання на клопотання прокурора, згідно з яким існувала інформація про те, що Заявник мав приховані речові докази щодо хабарів, і існувала ймовірність того, що там зберігалися великі суми грошей та відповідні неправдиві документи. Того ж дня в будинку Заявника, за відсутності його та його адвоката, було проведено обшук. Згідно з протоколом слідчий вилучив різні документи та предмети, включаючи відеокасети, аудіо- та відео диски, щоденники та різні книги та документи, а також професійні картки та щоденник дружини Заявника. Також за відсутності Заявника та його адвоката був проведений обшук за місцем його роботи та вилучені численні документи та предмети, що містились у дев'яти різних скриньках та комп'ютерному процесорі, що знаходились в особистому кабінеті Заявника та в інших офісах газети. 31 жовтня 2011 року Заявник оскаржив рішення суду від 28 жовтня 2011 року, стверджуючи, що обшуки та виїмки, проведені в місцях його проживання та роботи, а також у транспортному засобі, що знаходився в його використання, було незаконним та невиправданим. Скарга була залишена без задоволення. 30 листопада 2011 року Заявник подав заяву до суду з проханням звільнити його під заставу або взяти під домашній арешт. 1 грудня 2011 року суд відхилив дану заяву. Заявник оскаржив це рішення. 8 грудня 2011 року суд апеляційної інстанції, рішення якого не підлягало оскарженню, підтримав рішення суду першої інстанції. Після оскарження вирок залишився без змін. 29 грудня 2014 року Заявник був звільнений від відбування решти покарання після помилування указом президента.

Правове обґрунтування: втручання у здійснення права на повагу до приватного життя буде порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не може бути виправдано відповідно до пункту 2 статті 8 як таке, що відповідає закону, переслідує одну або кілька законних цілей, перелічених у ньому, і є необхідним у демократичне суспільство з метою досягнення цілей, яких це стосується. Відповідно до усталеної практики Суду, поняття "необхідність" передбачає, що втручання відповідає нагальній соціальній потребі і, зокрема, що воно пропорційне законній меті, що переслідується. Визначаючи, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховуватиме той факт, що певна свобода розсуду залишається Договірним Державам. Однак винятки, передбачені в пункті 2 статті 8, слід тлумачити вузько, і потреба в них у даній справі повинна бути переконливо встановлена ​​(див. Смірнов проти Росії, №71362/01, п.43, 7 червня 2007 року). Що стосується, зокрема, обшуків приміщень та вилучень, Суд постійно доводив, що Договірні Держави можуть вважати за необхідне вдатися до таких заходів для отримання речових доказів певних правопорушень. Суд оцінить, чи були підстави, викладені для обґрунтування таких заходів, "доречними" та "достатніми" та чи дотримувався згаданий вище принцип пропорційності (див. Vinks і Ribicka проти Латвії, №28926/10, §102, 30 січня 2020 року). Що стосується останнього пункту, Суд повинен передусім забезпечити, щоб відповідне законодавство та практика надавали особам адекватні та ефективні гарантії проти зловживань. По-друге, Суд повинен врахувати конкретні обставини кожної справи, щоб визначити, чи відповідало в конкретній справі втручання пропорційно меті, що переслідується. Критеріями, які Суд взяв до уваги при визначенні цього останнього питання, були, серед іншого, тяжкість правопорушення, у зв'язку з яким було здійснено обшук та вилучення, обставини, за яких було видано рішення, зокрема додаткові докази, доступні на той час; зміст та обсяг рішення, особливо зважаючи на характер обшукуваного приміщення та вжиті гарантії з метою обмеження впливу заходу на розумні межі; спосіб проведення обшуку, включаючи присутність незалежних спостерігачів під час обшуку, і ступінь можливих наслідків для роботи та репутації особи, яка постраждала від обшуку (див. Vinks and Ribicka, цит. вище, §103).

Висновок: ухвала суду від 28 жовтня 2011 року, яка становила правову основу оскаржуваних обшуків та виїмок, стосувалася лише будинку Заявника та приміщення газети "Xural" і не згадувала про транспортний засіб, який знаходився у використанні Заявника, серед місць, де мали проводитись обшук та вилучення. Отже, Суд не може не дійти висновку, що втручання у право Заявника на повагу до його приватного життя внаслідок обшуку та вилучення, здійсненого в транспортному засобі, яким він користувався, відповідало закону у значенні пункту 2 статті 8. Суд продовжить розгляд того, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві для досягнення однієї з цілей, перелічених у пункті 2 статті 8, але лише щодо обшуків та вилучень, здійснених у будинку Заявника та в приміщенні газети. Суд визнає, що втручання переслідувало законну мету запобігання злочину, оскільки обшуки та вилучення були призначені в контексті розслідування кримінальної справи проти Заявника за заявами про хабар. Оскаржуване рішення було складено узагальнено і в широкому обсязі, і дозволило обшуки та вилучення житла Заявника та в приміщенні газети "Xural", не вказавши, які предмети чи документи, як очікувалося, будуть знайдені та вилучені. Суд повторює, що відповідно до його судової практики розпорядження про обшук повинні складатися, наскільки це можливо, таким чином, щоб забезпечити їх застосування у розумних межах. Ця вимога явно не враховувалась у цій справі. Крім того, Суд не вважає, що посилання в оскаржуваному судовому рішенні на клопотання прокурора, яке також було розроблено в загальних рисах, із зазначенням великих сум грошей та неправдивих документів, може виправити вищезазначений недолік. Широта та невизначеність рішення також відображались у способі його виконання. Слідчий вилучив численні предмети та документи, які не були чітко пов'язані із розслідуванням, щодо якого проводились обшуки та вилучення. Важливо, що в ході судового перегляду обшуків та виїмок апеляційний суд не дав жодних вказівок на відповідність цих предметів, вилучених у Заявника, для триваючого кримінального розслідування та не розглянув скаргу Заявника щодо невизначеності рішення про обшук та вилучення, обмежуючись дослідженням законності правової бази цих слідчих дій. Крім того, Суд вважає, що вищезазначені недоліки обтяжувалися тим, що національні органи влади не вживали жодних заходів, щоб гарантувати присутність Заявника та його адвоката під час обшуків та вилучень, передбачених законодавством. Вищезазначених міркувань достатньо, щоб Суд міг зробити висновок про те, що втручання не було пропорційним законній меті, яку переслідувало.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.3 ст.5 Конвенції), право на справедливий суд (п.п.1, 2 та 3 (d) ст.6 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя через обшуки та вилучення, здійснені в будинку, на робочому місці та транспортному засобі Заявника (ст.8 Конвенції), свобода вираження поглядів через обшуки та вилучення, здійснені в будинку, на робочому місці та транспортному засобі Заявника (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу та особисту недоторканність, право на справедливий суд, право на повагу до приватного і сімейного життя, обшук, вилучення, свобода вираження поглядів, вимагання хабара