Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2020 року

у справі «MILJEVIĆ проти Хорватії»

за заявою № 68317/13

Щодо свободи вираження поглядів обвинуваченого при здійсненні ним права на захист в кримінальному процесі

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що його кримінальний вирок за наклеп на І.П. був невиправданим та несправедливим.

Заявнику було висунуто обвинувачення у військових злочинах проти цивільного населення. Стверджувалось, що в 1991 році він брав участь у вбивстві чотирьох затриманих цивільних осіб, яких вивезли з тюрми в та стратили. Вказані події представляли великий суспільний інтерес. Інциденту у в'язниці було присвячено телевізійне шоу "Istraga" ("Розслідування"). Під час кримінального провадження проти Заявника було заслухано низку свідків обвинувачення та захисту. У своїй заяві свідок обвинувачення І.Т. заявив, що за порадою іншого свідка намагався зв’язатися з певним І.П., який займався розслідуванням військових злочинів, а також, що він брав участь в у телевізійному шоу про вбивство чотирьох цивільних осіб, подію, стосовно якої Заявникові було пред'явлено звинувачення. Пізніше він зв'язався з органами прокуратури та погодився дати свідчення в процесі проти Заявника. І.П. є полковником хорватської армії та ветераном війни-інвалідом, який дуже активно збирав докази та іншим чином сприяв розкриттю злочинів, скоєних проти хорватів під час війни в Хорватії. Він також консультував редакторів "Істраги", коли вони готували кілька передач, пов'язаних з різними подіями війни в Хорватії. В останньому слові в судовому засіданні 16 грудня 2008 року Заявник, серед іншого, стверджував, що кримінальне переслідування проти нього було політично мотивованим та стимульованим І.П., який безпосередньо зв’язувався зі свідками обвинувачення і чинив на них тиск, консультував про те, як давати показання. Заявник також стверджував, що І.П. ініціював широку медіа-кампанію, спрямовану на те, щоб зобразити його (Заявника) злочинцем. 17 грудня 2008 року Заявника було засуджено до 12 років позбавлення волі. Однак 9 червня 2009 року це рішення було скасовано та передано на новий судовий розгляд. 22 листопада 2012 року судова колегія виправдала Заявника, оскільки не було доведено, що Заявник брав участь у страті цивільних осіб або що він знав, що вони будуть страчені. 5 січня 2009 р. І.П. порушив кримінальне переслідування проти Заявника за звинуваченням у наклепі, у зв'язку із заявами Заявника у своєму заключному слові у кримінальному провадженні за обвинуваченням у військових злочинах. 21 березня 2012 року суд визнав Заявника винним у наклепі та оштрафував його на загальну суму 1000 хорватських кун (HRK - приблизно 130 євро). Апеляційна та касаційна скарги Заявника були залишені без задоволення.

Правове обґрунтування: Суд посилається на загальні принципи оцінки необхідності втручання у здійснення свободи вираження поглядів, викладені у справі Morice проти Франції, №29369/10, §124, ЄСПЛ 2015; Bédat проти Швейцарії, №56925/08, §48, 29 березня 2016 року та Medžlis Islamske Zajednice Brčko та інші проти Боснії та Герцеговини, №17224/11, §75, 27 червня 2017 року. Право на захист репутації є правом, яке захищається статтею 8 Конвенції як частина права на повагу до приватного життя (див. Денисов проти України, №76639/11, §97, 25 вересня 2018 року). З іншого боку, на статтю 8 не можна покладатися, щоб скаржитися на втрату репутації, що є передбачуваним наслідком власних дій, таких як, наприклад, вчинення кримінального правопорушення (див. Medžlis Islamske Zajednice Brčko та інші, згадане вище, §76; та Денісов, згадане вище, §98). У випадках, коли відповідно до критеріїв, викладених вище, інтереси "захисту репутації або прав інших" вводять у дію статтю 8, Суд може бути зобов'язаний перевірити, чи досягли національні органи влади справедливого балансу при захисті двох цінностей, гарантованих Конвенцією, а саме, з одного боку, свободи вираження поглядів, захищеної статтею 10, і, з іншого, права на повагу до приватного життя, закріпленого у статті 8 (див. Medžlis Islamske Zajednice Brčko та інші, цитоване вище, § 77). Загальні принципи, що застосовуються до балансування цих прав, були вперше викладені у справі Von Hannover проти Німеччини (№ 2), )№40660/08 та 60641/08, §§104-07, ЄСПЛ 2012) та Axel Springer AG проти Німеччини (№39954/08, §83, 7 лютого 2012 року), а потім більш докладно у справі Couderc and Hachette Filipacchi Associés проти Франції (№40454/07, §§ 90-93, ЄСПЛ 2015 (витяги)) та нещодавно короткий виклад у Medžlis Islamske Zajednice Brčko та інші (цитоване вище, § 77). Що стосується кримінального провадження, що розглядається, також слід враховувати право кожного на справедливий розгляд, передбачене статтею 6 Конвенції (див. Bédat, цитоване вище, §51). У зв’язку з цим, хоча право на свободу вираження поглядів не є необмеженим, рівність сторін та справедливість в цілому сприяють вільному і навіть потужному обміну аргументами між сторонами (див. Nikula проти Фінляндії, №31611/96, § 49, ЄСПЛ 2002 ‑ II; Saday проти Туреччини, №32458/96, § 34, 30 березня 2006 року). Таким чином, у цьому контексті лише у виняткових обставинах обмеження - навіть шляхом більш м’якого кримінального покарання - свободи вираження поглядів може бути сприйняте як необхідне в демократичному суспільстві (див. Kyprianou проти Кіпру, №73797/01, §174, ЄСПЛ 2005 ‑ XIII).

Висновок: будучи обвинуваченим у кримінальному провадженні, з точки зору справедливого судового розгляду Заявник мав право висловити власну версію подій та поставити під сумнів надійність представлених доказів, включаючи довіру до свідків, заслуханих під час провадження. І.П. є військовим офіцером у відставці та ветераном війни-інвалідом, відомим громадським діячем та активістом щодо розкриття злочинів, скоєних під час війни. У цій якості він консультував редакторів телевізійного шоу «Розслідування», коли вони готували кілька репортажів, пов’язаних з різними подіями під час війні у Хорватії, і саме в цій якості деякі зі свідків у справі Заявника зв’язалися з ним. Таким чином, не викликає сумнівів, що він вийшов на публічну сцену в цій сфері соціальних інтересів, і тому в принципі від нього вимагали вищого рівня толерантності до прийнятної критики, ніж від іншої приватної особи. Оскаржувані заяви Заявника, які, як визнали національні суди, були наклепом, були зроблені в останньому слові Заявника, коли він виступив перед судом першої інстанції, безпосередньо перед завершенням провадження та прийняттям рішення судом першої інстанції. На цій стадії провадження, як пояснив суд, Заявник мав проаналізувати докази, що вивчались під час провадження, та аргументи сторони обвинувачення та показання свідків. Тим не менше, суд, зокрема, встановив, що загальний контекст заключних доводів Заявника, включаючи оскаржувані заяви, свідчив про те, що він зробив ці заяви, щоб заподіяти шкоду репутації І.П., а не захищати себе в кримінальному провадженні. Однак Суд зазначає, що оскаржувані заяви, які Заявник зробив проти І.П. стосувалися аргументів захисту, які були в достатній мірі пов’язані зі справою Заявника та працювали на користь його захисту. Якби Заявнику вдалося переконати суд першої інстанції у своїх аргументах, це серйозно поставило б під сумнів достовірність та надійність доказів свідків, а також загальний характер та аргументи сторони обвинувачення. В принципі, обвинувачений повинен мати можливість вільно висловлюватися про своє враження від можливої фальсифікації показань свідків та неналежної мотивації справи обвинувачення, не боячись, що його згодом притягнуть до суду за наклеп. У цій справі заяви Заявника справді стосувались його вражень щодо поведінки І.П. Мало значення має те, що І.П. сам не був заслуханий як свідок у кримінальному провадженні проти Заявника, оскільки не викликала сумнівів його зацікавленість у справі Заявника та його зв'язок з деякими свідками, заслуханими під час провадження. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що характер та контекст, у якому були зроблені оскаржувані заяви, свідчать про те, що вони мали достатньо відповідне значення для захисту Заявника і, таким чином, заслуговували на підвищений рівень захисту відповідно до Конвенції, відповідно до критеріїв, визначених у практиці Суду. Не можна стверджувати, що в оскаржуваних заявах відсутня будь-яка фактична основа для аргументів Заявника щодо участі І.П. у його справі. Беручи до уваги також контекст, у якому ці заяви були зроблені - а саме як аргументи захисту під час кримінального судочинства - Суд вважає, що, хоча ці заяви були надмірними, вони не означали зловмисних звинувачень проти І.П. Нарешті, Суд не може не оцінювати заяви Заявника у світлі об'єктивно обмежених наслідків, які вони спричинили для І.П., зокрема беручи до уваги той факт, що національні органи ніколи не проводили розслідування щодо І.П. стосовно кримінального правопорушення за здійснення тиску на свідків. Що стосується характеру та суворості накладеної санкції, Суд зазначає, що, хоча Заявнику було призначено сплатити мінімальний штраф відповідно до національного законодавства, ця санкція, тим не менше, становила кримінальне покарання. Як уже зазначалося, стриманість у застосуванні кримінального покарання, як правило, потрібна у справах, що стосуються свободи вираження думок захисником у залі суду в контексті судового розгляду кримінального провадження. Дійсно, лише у виняткових обставинах обмеження - навіть шляхом м'якого кримінального покарання - свободи вираження поглядів може бути прийняте як необхідне в демократичному суспільстві.

У світлі вищезазначених міркувань, Суд не вважає, що національні суди досягли справедливого балансу між свободою вираження поглядів Заявника, яка розуміється в контексті його права на захист, з одного боку, та зацікавленості І.П. у захист його репутації з іншого. Національна влада не взяла до уваги підвищений рівень захисту, який заслуговують вислови обвинуваченого як частина його захисту під час кримінального процесу. У зв'язку з цим Суд повторює, що сторони кримінального провадження повинні мати можливість вільно говорити про питання, пов'язані з їх судовим розглядом, незважаючи на загрозу притягнення до суду за наклеп, якщо вони навмисно не викликають помилкових підозр у караній поведінці щодо учасника провадження або третьої сторони.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: свобода вираження поглядів, військові злочини, наклеп, захист репутації, тиск на свідків, фальсифікація показань