Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 24 листопада 2020 року

у справі «KURBAN проти Туреччини»

за заявою № 75414/10

Щодо порушення прав особи внаслідок скасування договору державних закупівель та відмови в поверненні завдатку

Фабула справи: Заявник скаржився на скасування державного закупівельного контракту та відмови в поверненні йому завдатку у зв'язку з тим, що органи влади дізналися про факт пред’явлення Заявникові обвинувачення у вчиненні правопорушення, пов’язаного із закупівлями, на момент його участі в тендері.

У 2006 році Заявника було допитано, а пізніше йому було пред’явлено обвинувачення стосовно маніпулювання угодами з державних закупівель. Заявник стверджував, що не знав про ці обвинувачення. Пізніше, у 2006 році, Заявник та його партнер успішно взяли участь у тендері щодо реалізації будівельного проєкту для державного органу, відповідального за гідроенергетику. Вони внесли завдаток у розмірі 6 % від суми контракту. У 2007 році офіс губернатора міста поінформував агентство з управління гідроенергетикою, що особи, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, пов’язаних із державними закупівлями, не можуть брати участі в публічних тендерах. Коли агентство дізналося про обвинувачення Заявника, ним було скасовано контракт та відмовлено останньому у поверненні суми завдатку згідно з положеннями відповідного законодавства. Заявник оскаржив таке рішення до суду, аргументувавши, що не став би брати участі в тендері, знаючи про обвинувачення. Місцевий господарський суд вказав, що як особа, яка має досвід роботи з державними закупівельними контрактами, він повинен був врахувати можливість порушення проти нього кримінальної справи до проведення тендеру. Суд відмовив у задоволенні вимог Заявника; рішення було підтримано апеляційним судом. Відповідні законодавчі положення щодо проведення державних публічних закупівель були визнані рішенням Конституційного суду Туреччини від 14 січня 2010 року такими, що відповідають Конституції. На час подання Заявником скарги до ЄСПЛ кримінальна справа ще не була завершена.

Правове обґрунтування: перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у мирне користування майном має бути законним. Верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції (див. Lekić проти Словенії, №36480/07, §94, 11 грудня 2018 року). Принцип законності також передбачає, що застосовні положення національного законодавства повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними при їх застосуванні (Broniowski проти Польщі, №31443/96, §136, ЄСПЛ 2004-V). У зв'язку з цим Суд повторює, що принцип правової визначеності є фундаментальним аспектом верховенства права (Brumărescu проти Румунії, №28342/95, §61, ЄСПЛ 1999-VII). Що стосується пропорційності заходу, то стаття 1 Протоколу №1 вимагає від будь-якого втручання належного співвідношення пропорційності між використовуваними засобами та переслідуваною метою (див. G.I.E.M.S.R.L. та інші проти Італії, №1828/06 та 2 інших, §300, 28 червня 2018 року, з подальшими посиланнями). Цей справедливий баланс буде порушений, якщо зацікавленій особі доведеться нести індивідуальний та надмірний тягар (там само, §300).

Висновок: Заявник отримав контракт на закупівлю зі своїм партнером після того, як відповідні органи з питань закупівель оголосили, що він та його партнер пройшли кваліфікацію та виграли тендер 19 вересня 2006 року, є солідарно відповідальними за закінчення проекту будівництва в межах бюджету 5 924 905,58 TRY. Він також запевнив, що контракт буде виконаний та вніс завдаток в розмірі 160 000 TRY. Коли органи закупівель були проінформовані про кримінальне переслідування проти Заявника, вони анулювали контракт та відмовили в поверненні завдатка. Однак Суд зазначає, що коли Заявникові був укладений договір про закупівлю, ані орган, що здійснює закупівлі, ані сам Заявник не знали про кримінальне переслідування проти останнього. Крім того, після підписання контракту Заявник та його партнер розпочали розробку будівельного майданчика та виставили рахунки адміністрації за фактично виконані роботи. Цей контракт до моменту його анулювання замовником був достатньо придатним до виконання згідно з національним законодавством і, отже, становив майно, захищене статтею 1 Протоколу № 1. Національні суди згодом підтримали анулювання контракту Заявника та конфіскацію його завдатка; однак цей факт не є визначальним з точки зору того, чи на момент підписання Заявником договору та внесення завдатка він міг мати законне сподівання, що його передбачуване право на контракт не може бути поставлене під сумнів ретроспективно. Отже, Суд вважає за конкретних обставин цієї справи, що Заявник повинен розглядатися як такий, що мав принаймні законне сподівання на можливість розраховувати на договір та його виконання і очікувати на повернення його завдатка, і це може бути розглянуто для цілей статті 1 Протоколу № 1 як таке, що належить до майнових прав, наданих Заявнику за контрактом.

Анулювання договору Заявника призвело до втрати сум, сплачених як завдаток. Хоча Суд не випускає з уваги договірний характер ділових відносин Заявника з відповідним державним органом, анулювання його контракту, в результаті якого він втратив як свої права за контрактом, так і завдаток, безпосередньо випливає із застосування обов'язкового положення національного законодавства. Іншими словами, спір виник не внаслідок тлумачення договору відповідно до принципів приватного права, а був прямим наслідком притягнення Заявника до відповідальності за правопорушення, пов’язане із закупівлями. З цього випливає, що стаття 1 Протоколу № 1 застосовується до спору, і тому обсяг перегляду Суду не обмежується лише тим, чи можуть рішення національного суду вважатись довільними чи явно необґрунтованими.

Втручання у мирне користування Заявником його “майном” мало правову основу, яка не була визнана Конституційним Судом неконституційною під час подальшої перевірки. Отже, Суд зазначає, що оскаржуване втручання було "законним" для цілей аналізу відповідно до статті 1 Протоколу № 1. Суд готовий припустити, що втручання у право володіння Заявника могло переслідувати законну мету в інтересах суспільства, зокрема запобігання змові та захист державних коштів та сприяння чесній конкуренції .

Суд вважає корисним висвітлити низку особливостей, що виникають у справі, та висновки, які він з них робить. По-перше, він зазначає, що коли оголошення про запрошення до участі у тендері було оголошено 19 вересня 2006 року, обвинувальний акт щодо обвинувачення Заявника, вже був поданий до суду 10 липня 2006 року, який був прийнятий цим судом 24 липня 2006 року. Відповідно, Заявник взагалі не повинен був допускатися до торгів. Внутрішнє законодавство, зокрема відповідний циркуляр, вимагало від обвинувачення невідкладно інформувати органи державних закупівель про будь-яку особу, яка була притягнута до відповідальності за правопорушення, пов’язане із закупівлею. У цій справі повідомлення кримінального суду надійшло до влади через шість місяців після передачі обвинувального акту до кримінального суду. Шість місяців навряд чи можна вважати швидкими в контексті закупівель, де час є суттєвим. Таким чином, Суд зазначає, що органи влади діяли недбало, передаючи важливу інформацію, яка впливала на кваліфікацію учасників процесу закупівель. По-друге, самого Заявника ніколи не повідомляли про обвинувальний акт проти нього, незважаючи на чітке положення в КПК, яке вимагає повідомляти обвинуваченого про обвинувальний акт. Враховуючи відсутність будь-яких доказів того, що Заявник знав провадження проти нього, коли він брав участь у тендері, Суд дійшов висновку, що Заявника не можна звинуватити у недобросовісних діях, коли він брав участь у цьому процесі. Суд не може прийняти аргументи, згідно з якими Заявник повинен був утриматися від участі у тендері, передбачаючи, що кримінальна справа може бути порушена проти нього після допиту в поліції. Беручи до уваги зазначені вище конкретні обставини, які мали вирішальний вплив на ситуацію, в якій опинився Заявник, і незважаючи на свободу розсуду, дозволену державі у виборі найбільш доцільних заходів у таких справах, Суд вважає, що скасування контракт Заявника з ефектами ex tunc та відмовою повернення завдатку був непропорційним. Зокрема, Суд вважає, що навіть якби розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу як мінімум вимагав би застосування менш суворого заходу, що полегшує фінансовий тягар, покладений на Заявника, наприклад повернення його завдатку та відшкодування деяких або всіх його витрат. Беручи до уваги (i) той факт, що Заявник не був належним чином повідомлений про обвинувальний акт, щоб він міг утриматися від участі в тендері, (ii) недбалість з боку органу, відповідального за закупівлі, або відсутність координації дій прокуратури з громадськістю, щоб перевірити, чи існували якісь обставини, що виключали б можливість укладення Заявником договору, (iii) факт застосування заходу як автоматичний наслідок того, що йому було пред'явлено звинувачення, (iv) та незворотний та постійний характер оскаржуваного заходу, за відсутності надання можливості Заявнику вимагати відшкодування у випадку, якщо кримінальне провадження проти нього закінчилось результатом, відмінним від засудження, Суд дійшов висновку, що втручання в право Заявника було непропорційним меті, яку переслідували в тому, що він повинен був нести індивідуальний і надмірний тягар.

Констатовані порушення: право мирно володіти своїм майном (статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції), відсутнє порушення права на справедливий суд (п.2 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право мирно володіти своїм майном, право на справедливий суд, публічний тендер, непропорційне втручання, надмірний тягар