Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 квітня 2021 року

у справі«HANDZHIYSKI проти Болгарії»

за заявою № 10783/14

Щодо вираження свободи поглядів шляхом осквернення громадських пам’яток

Фабула справи: Заявник скаржився, що втручання у його право на свободу вираження поглядів не було необхідним у демократичному суспільстві.

Після парламентських виборів 29 травня 2013 року було сформовано новий уряд, який був підтриманий коаліцією в парламенті. 14 червня 2013 року в різних містах і селищах країни розгорілася хвиля демонстрацій проти цієї влади. Щоденні демонстрації тривали приблизно до середини січня 2014 року. У результаті опитування громадської думки, проведеного наприкінці листопада та на початку грудня 2013 року, сорок три відсотки респондентів підтримали ці антиурядові протести, а сорок відсотків вважали, що їх слід продовжувати; двадцять два відсотки заявили, що вони самі братимуть у них участь. Кілька місяців потому, 23 липня 2014 року, уряд пана Орешарського пішов у відставку. На той час Заявник був головою політичної партії "Демократи за сильну Болгарію", яка тоді не була представлена ​​в парламенті і підтримувала антиурядові протести. У перші години 25 грудня 2013 року, на Різдво, статую пана Димитра Благоєва на центральній площі Благоєвграда невідомі розфарбували в червоно-білий колір, щоб вона нагадувала Діда Мороза, а цоколь статуї оздобили з використанням білої фарби написом "Дід Мороз". Пан Благоєв (1856-1924) був засновником у 1891 році Болгарської соціал-демократичної партії. У 1919 році ця партія прийняла назву Болгарська комуністична партія, яку зберігала до квітня 1990 року, коли після падіння комуністичного режиму в Болгарії наприкінці 1989 року, в якій вона була домінуючою політичною силою, перейменувала себе в болгарську Соціалістичну партію. Зранку 25 грудня 2013 року Заявник підійшов до вже розфарбованої статуї, яку оточила безліч людей та журналістів, і поклав червону шапку Діда Мороза на його голову і червоний мішок біля ніг. На мішку була прикріплена біла смуга, на якій було надруковано слово "відставка". Заявник сказав, що його надихнуло на це, побачене повідомлення в ЗМІ про те, що статую зафарбували. Деякі з присутніх журналістів сфотографували статую з капелюхом та мішком, а згодом опублікували ці світлини. Незабаром прийшли муніципальні працівники, зняли ковпак і мішок і почали знімати фарбу зі статуї. Близько 14 години того ж дня, 25 грудня 2013 року, Заявник був заарештований у своєму помешканні та доставлений до поліції, де його утримували під вартою двадцять чотири години за підозрою у вчиненні хуліганства. 26 грудня 2013 року, Заявника звинуватили у дрібному хуліганстві та звільнили з-під варти. В ході судового розгляду 30 грудня 2013 року Заявник пояснив, що його вчинок мав на меті висловити протест проти уряду, що було його конституційним правом, що цей акт було вчинено за загальним схваленням, і що він насправді пожартував на політичну тему. Суд визнав Заявника винним у дрібному хуліганстві і оштрафував його на 100 болгарських левів ( еквівалентно 51 євро). Апеляційна скарга Заявника була залишена без задоволення. Заявник сплатив штраф 20 січня 2014 року.

Правове обґрунтування: засудження Заявника за незначне хуліганство у зв'язку з його діянням та накладений штраф призвели до втручання в його право на свободу вираження поглядів (див. Cholakov проти Болгарії, №20147/06, п.25, 1 жовтня 2013 року). Не викликає сумнівів і те, що це втручання було “передбачене законом” (там само, §26). Зокрема, можна визнати, що юридична основа для цього була достатньо передбачуваною. Це правда, що це положення широко визначає поняття “дрібного хуліганство”, але в цьому випадку Заявник вдався до провокаційного жесту, який, можливо, заважав чи ображав когось із людей, які були безпосередніми свідками цього або дізналися про це із засобів масової інформації. Таким чином, можна прийняти, що його вчинок міг бути обґрунтовано кваліфікований судами як "дрібне хуліганство". У світлі тих самих міркувань також можна прийняти, що втручання переслідувало законну мету захисту "прав інших". Однак немає жодних ознак того, що воно мало на меті захищати “громадську безпеку”. Як зазначали національні суди, діяння Заявника було цілком мирним. Також немає жодних ознак того, що це могло спричинити громадські заворушення (див. Perinçek проти Швейцарії, №27510/08, §§152- 53, ЄСПЛ 2015 року в порівнянні з Maguire проти Сполученого Королівства, №58060/13, §47, 3 березня 2015 року). Основним питанням є те, чи було втручання "необхідним у демократичному суспільстві". Загальні принципи, що регулюють цей пункт, нещодавно були викладені в «Perinçek» (цитоване вище, §§196-97). Стаття 10 Конвенції не надає свободи обмеження для здійснення права на свободу вираження поглядів (див. Appleby та інші проти Сполученого Королівства, №44306/98, п.47, ЄСПЛ 2003- VI; Тараненко проти Росії, №19554/05, §78, 15 травня 2014 року). Також вірно, що в деяких випадках органи влади можуть, відповідно до цього положення, обмежувати способи, за допомогою яких особи та організації можуть висловлюватися (див. Mouvement raëlien suisse проти Швейцарії, №16354/06, §§57- 77, ЄСПЛ 2012 року стосовно відмови у дозволі проведення рекламної кампанії в публічних місцях).

Висновок: санкція, накладена на Заявника, була найменшою з можливих згідно із законодавчим положенням, яке було застосоване. Таким чином, актуальним питанням стає, зокрема, чи була взагалі виправданою санкція за вчинення діяння Заявником. Цим актом Заявник, місцевий опозиційний політик, намагався протестувати проти уряду у владі та політичної партії, яка надавала йому основну парламентську підтримку, під час тривалої загальнонаціональної акції протесту проти цього уряду. Вчинок Заявника також міг сприйматися як елемент сатиричної виразності. Суд мав нагоду відзначити, що сатира, завдяки властивим їй особливостям перебільшення та спотворення дійсності, має на меті провокувати та агітувати. Відповідно, будь-яке втручання у використання цієї форми вираження повинно розглядатися з особливою ретельністю. Громадські пам’ятки часто є унікальними та є частиною культурної спадщини суспільства. Заходи, включаючи пропорційні санкції, спрямовані на відвернення актів, які можуть їх знищити або пошкодити їх зовнішній вигляд, можуть розглядатися як "необхідні в демократичному суспільстві", проте законними є мотиви, які могли надихнути такі дії. У демократичному правовому суспільстві суперечки про долю громадського пам’ятника повинні вирішуватися за допомогою відповідних правових каналів, а не прихованими чи насильницькими засобами. Однак Суд зазначає, що Заявник не вчинив жодної форми насильства і жодним чином не пошкодив пам'ятник пану Благоєву. Він просто поклав шапку на голову пам’ятника, а мішок біля його ніг; незабаром їх вивезли працівники муніципальної служби. Коли йдеться про такі дії, які, хоча і можуть осквернити пам’ятник, не завдають йому шкоди - питання, чи може бути “необхідним в демократичному суспільстві” введення санкцій щодо них, стає більш нагальним. У таких ситуаціях точний характер діяння, намір, що стоїть за ним, і посил, який він прагне передати, повинні бути ретельно досліджені. Наприклад, дії, спрямовані на критику уряду чи його політики, або привернення уваги до страждань знедоленої суспільної групи, не можуть бути прирівняні до дій, розрахованих на ображання пам'яті жертв масової жорстокості. Важливими міркуваннями будуть також соціальне значення даного пам'ятника, цінності чи ідеї, які він символізує, та ступінь пошани, який він має у відповідній громаді. У цій справі контекст однозначно свідчить про те, що намір акту Заявника полягав у протесті проти тогочасного уряду та політичної партії, яка його підтримала, в контексті тривалого загальнонаціонального протесту проти цього уряду, а не в прагенні засудити історичну роль пана Благоєва або висловити зневагу до нього. Заявник просто використовував пам'ятник пану Благоєву як символ політичної партії, яку він хотів критикувати. Отже навряд чи можна сказати, що його вчинок мав на меті показати зневагу до глибоко вкорінених соціальних цінностей. Це ще більше підтверджується тим фактом, що, схоже, реакція на нього була неоднозначною. У зв'язку з цим слід також зазначити, що статуя пана Благоєва була встановлена ​​за часів комуністичного режиму в Болгарії і, як видається, розглядалася як достатньо пов'язана з цінностями та ідеями, заради яких цей режим мав бути повалений. Це навряд чи можна порівняти, наприклад, з меморіалами воїнам, які віддали життя за захист своєї країни. Можна прийняти, що символічний жест Заявника завдав шкоди деяким людям, які були безпосередніми свідками цього або дізналися про це із засобів масової інформації. Однак свобода вираження поглядів застосовується не лише до "інформації" або "ідей", які сприятливо сприймаються, але й до тих, які ображають, шокують або заважають державі чи будь-якій частині населення. З цього випливає, що втручання у право Заявника на свободу вираження поглядів - встановлення того, що він винен у дрібному хуліганстві та накладення штрафу - не було "необхідним у демократичному суспільстві", незважаючи на свободу розсуду, яку мали національні органи влади у цьому відношенні.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: антиурядові протести, дрібне хуліганство, громадська безпека