Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 квітня 2021 року

у справі «Кравчук проти України»

за заявою № 77435/12

Щодо порушення прав особи в разі невжиття судом заходів, спрямованих на отримання нею ключових доказів

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що важливі аргументи, які він наводив, не були належним чином розглянуті національними судами.

Заявник подав позов до суду, стверджуючи, що у 2006 році приватна особа Б. опублікувала книгу, що відтворює значну частину книги, виданої Заявником у 1988 році. У своєму позові Заявник зазначив, що він не мав копії книги Б. і що він безуспішно намагався отримати її у Б. За цих обставин Заявник просив суд отримати у Б. копію її книги та провести експертизу щодо його твердження про плагіат. Крім того, Заявник просив суд отримати у прокурора копії висновків експертиз 2009 та 2011 років, які були доступні в матеріалах кримінального провадження стосовно тверджень Заявника про порушення авторських прав з боку Б. У відповідь суд отримав копії цих звітів. У звіті за 2011 рік, серед іншого, зазначалось, що книга Б. "частково використовувала текст" книги Заявника. 19 грудня 2011 року суд відхилив позов Заявника як необґрунтований. Він зазначив, що докази, отримані в рамках кримінальної справи, не мають значення. Ніякої іншої експертизи для підтвердження ймовірного плагіату не було, а також жодних інших доказів на підтвердження вимоги Заявника. Заявник подав апеляцію, аргументуючи це тим, що суд першої інстанції не забезпечив докази та не вимагав від відповідача копії її книги; що експертні висновки, отримані в рамках кримінальної справи, були проігноровані без поважних причин; і що не було призначено експертизи, незважаючи на його прохання. 27 березня 2012 року суд апеляційної інстанції залишив без задоволення апеляційну скаргу Заявника, зазначивши, що не було надано копію книги відповідача. Даний суд заявив, що намагався отримати примірник книги Б. у національній бібліотеці; однак книга там не була доступна. Суд також додав, що копії експертних висновків, надані прокуратурою, не були актуальними. Заявник подав касаційну скаргу, повторюючи, що він мав труднощі з наданням доказів у справі та що наявні експертні висновки були актуальними, оскільки вони продемонстрували плагіат, вчинений Б. у її книзі. 23 липня 2012 року Вищий спеціалізований суд з цивільних та кримінальних питань відхилив скаргу як необґрунтовану, наголосивши, що суди намагались отримати копію книги в бібліотеці, але безуспішно. За таких обставин суди нижчих інстанцій прийняли законні рішення, встановивши, що позов Заявника був необґрунтованим.

Правове обґрунтування: пункт 1 статті 6 зобов'язує національні суди мотивувати свої рішення. Цей обов'язок не можна розуміти як необхідність детальної відповіді на кожен аргумент, і питання про виконання цього обов'язку може бути визначене лише з урахуванням обставин справи (див. Ruiz Torija проти Іспанії, 9 грудня 1994 року, §29, Серія A №303‑A та García Ruiz проти Іспанії, №30544/96, п.26, ЄСПЛ 1999 ‑ I). Ці принципи застосовувались у низці українських справ (див. Бендерський проти України, №22750/02, §§42-47, 15 листопада 2007 року; Проніна проти України, №63566/00, §25, 18 липня 2006 року і Богатова проти України, №5231/04, п.п.18 та 19, 7 жовтня 2010 року).

Висновок: Заявник доводив перед національними судами, що Б. видала книгу, яка порушує авторські права на його власну книгу. Суди відхилили позов після того, як встановили, що Заявник не надав копію книги Б., і тому він не довів свою вимогу. Суд зазначає, що Заявник наполегливо стверджував перед національними судами, що він не зміг надати цей доказ. З цієї причини Заявник направляв офіційні клопотання до судів про забезпечення надання доказів, а саме, книги Б., яка була йому недоступна. У відповідь національні суди намагались отримати примірник книги Б. у національній бібліотеці, але безуспішно. Однак, оскільки ця спроба була безуспішною, залишається незрозумілим, чому суди не розглядали можливість подальших кроків, щоб спробувати витребувати книгу у відповідача або у правоохоронних органів, які одночасно проводили кримінальне провадження за відповідними питаннями. Незважаючи на те, що національні суди звернулись до місцевого прокурора для отримання копій експертних звітів, доступних у кримінальній справі, немає жодних ознак того, що вони намагалися отримати первинні докази таким же чином, зокрема книгу. Таким чином, схоже, що хоча суди визнали труднощі, які зазнав Заявник у збиранні доказів, вони не продемонстрували, що були вжиті всі необхідні заходи для забезпечення цих доказів. Крім того, хоча суди запропонували деякі загальні та неуточнені причини відмови робити будь-які висновки з експертних звітів, наданих прокуратурою, вони не призначили жодної подальшої експертизи щодо заяв про плагіат, незважаючи на прохання Заявника. З огляду на вищезазначені міркування, Суд приходить до висновку, що національні суди не виконували свого обов’язку досліджувати відповідні та важливі аргументи, висунуті Заявником, та забезпечувати, щоб їх рішення не мали ознак свавілля.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), відсутня потреба розглядати скаргу в частині порушення права мирно володіти своїм майном (ст.1 Протоколу №1 до Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, право мирно володіти своїм майном, плагіат, забезпечення доказів