Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 жовтня 2020 року

у справі «AYOUB та інші проти Франції»

за заявою № 77400/14

Щодо обґрунтованості розпуску об’єднання громадян, яке несе загрозу для прав та свобод інших людей та громадського порядку

Фабула справи: Заявники стверджували, що заходи щодо розпуску об'єднань, які вони очолювали, є невиправданим втручанням у здійснення їх прав на свободу об'єднань та свободу вираження поглядів.

Справа стосувалася примусової ліквідації (розпуску) трьох ультраправих організацій: групи (асоціація «Troisième Voie» та її загони охорони) та двох асоціацій («L’Oeuvre française» і «Jeunesses nationalistes»). У липні 2013 року, після того як 5 червня 2013 року внаслідок бійки зі скінхедами помер К.М., студент Паризького інституту політичних досліджень і член антифашистського руху, відбувся розпуск асоціацій. Щодо декількох осіб було розпочато офіційне розслідування. За результатами розслідування встановлено, що після бійки ці особи зустрілися в барі «Le Local», що належав С.А., першому заявнику, із яким вони контактували по телефону до та після інциденту, а також уночі. 14 вересня 2018 року рішенням суду присяжних було засуджено двох колишніх членів та/або прихильників «Troisième Voie» до 11 та 7 років позбавлення волі за вбивство, вчинене шляхом умисного збройного нападу групою осіб. Кримінальне провадження у справі ще триває. Перший заявник обіймав посаду голови асоціації «Troisième Voie», метою діяльності якої було «пропагувати націоналістичну та революційну ідеологію», а також керівника підрозділу охорони цієї асоціації – «Jeunesses nationalistes», de facto групи. 11 червня 2013 року С.А. поінформували про намір Уряду розпустити його асоціацію та «Jeunesses nationalistes». 18 червня 2013 року перший заявник повідомив Міністрові внутрішніх справ про добровільний розпуск. Пізніше Уряд сповістив його про незмінність свого наміру, констатувавши фактичну діяльність асоціації, що є причиною для висновку, що група не припинила своєї діяльності. Указом Президента Франції від 12 липня 2013 року зобов’язано розпустити «Jeunesses nationalistes» і «Troisième Voie». 18 липня та 15 жовтня 2013 року перший заявник звертався із клопотаннями про скасування указу, аргументуючи тим, що таке рішення мало суто політичний характер. Йому було відмовлено у їх задоволенні.

Правове обґрунтування: політична демократія, безсумнівно, є основним елементом європейського громадського порядку, і вона представлена ​​як єдина політична модель, передбачена Конвенцією, і єдина, яка є сумісною з нею. Серед характеристик "демократичного суспільства" Суд надає особливого значення плюралізму, толерантності та духу відкритості (Handyside проти Сполученого Королівства, 7 грудня 1976 року, §49, Серія A №24). В контексті статті 11 політичні партії, а також асоціації та фонди, створені для різних соціальних цілей, мають важливе значення для належного функціонування демократії. Цілком природно, що в добре функціонуючому цивільному суспільстві громадяни значною мірою беруть участь у демократичному процесі через асоціації, в яких вони можуть об'єднуватися з іншими та спільно переслідувати певні цілі. Оскільки реалізація принципу плюралізму неможлива, якщо об’єднання не може вільно висловлювати свої ідеї та думки, Суд також визнав, що захист думок та свобода їх вираження у значенні статті 10 Конвенції становить одну з цілей свободи об’єднань. Стаття 11 поширюється не лише на осіб або об’єднання, погляди яких сприймаються з прихильністю або вважаються нешкідливими, але й тих, хто ображає, шокує або непокоїть (Redfearn проти Сполученого Королівства, №47335/06, п.56, 6 листопада 2012 року, Vona проти Угорщини, №35943/10, ЄСПЛ 2013, §63). Однак свобода об'єднання не є абсолютною. Слід визнати, що коли асоціація чи фонд своєю діяльністю або намірами, які вона декларує у своїй програмі, ставить під загрозу інститути держави або права та свободи інших людей, стаття 11 не позбавляє жодну державну владу повноважень захистити ці установи та приватних осіб. Це випливає як з пункту 2 статті 11, так і з позитивних зобов’язань, що покладаються на державу згідно зі статтею 1 Конвенції (Gorzelik та інші проти Польщі, №44158/98, §94, ЄСПЛ 2004-I, Zehra Foundation та інші проти Туреччина, №51595/07, §52, 10 липня 2018 року). Держави мають право контролювати відповідність мети та діяльності асоціації правилам, встановленим законом (Sidiropoulos та інші проти Греції, 10 липня 1998 року, §40, Звіти 1998 - IV). Однак вони повинні використовувати це право у спосіб, який відповідає їхнім зобов'язанням за Конвенцією. Отже, винятки, зазначені у статті 11 Конвенції, вимагають суворого дотримання, лише за наявності вагомих причин, які можуть виправдати обмеження свободи об’єднання. Поки обгрунтовано не можна вважати об’єднання розсадником насильства або втіленням заперечення демократичних принципів, важко узгодити радикальні заходи, спрямовані на обмеження свободи об'єднань - під виглядом захисту демократії - з духом Конвенції, яка має на меті гарантувати свободу висловлювання політичних думок усіма мирними та законними засобами, включаючи об’єднання та збори (Vona, цитоване вище, §63).

Висновок: розпуск "Troisième Voie" та JNR означав втручання у здійснення першим заявником права на свободу об'єднання, гарантоване статтею 11 Конвенції. Втручання було передбачене законом. Оскаржуваний захід може розглядатися як спрямований на захист громадської безпеки, захист порядку та захист прав інших осіб - усі законні цілі для цілей пункту 2 статті 11 Конвенції. Залишається визначити, чи був цей захід необхідним у демократичному суспільстві, що вимагає перевірки, чи підстави, на які посилаються національні суди, були доречними та достатніми для демонстрації "нагальної соціальної потреби" та чи був він пропорційним цілям, які законно переслідується. Ні соціальна мета цієї групи, ані політичні погляди, які вона поширювала, і навіть не суто політичні позиції її керівника, першого заявника, спричинили її розпуск, а лише один акт. Після смерті К.М. французька влада вирішила розпустити "Troisième Voie" та її службу безпеки JNR, беручи до уваги порушення громадського порядку, викликані цим насильницьким інцидентом. На додаток до цього акту насильства, зазначеного в указі про розпуск, Суд зазначає, що виконавча влада, як і Державна рада, враховувала попередні дії відповідних груп як "приватного воєнізованого угруповання". З боку французької влади було розумно побоюватися, що така група, яка походить від руху скінхедів із її символами, формою, угрупованнями, культом та демонстрацією сили, і чия схильність до насильства відома або навіть становить його мету, сприяє атмосфері насильства та залякування, яка виходить за межі існування групи, яка висловлює тривожні або образливі ідеї. Це правда, що ця група могла неодноразово проводити демонстрації з членами “Troisième Voie”, щоб висловити свою спільну ідеологію, підтриману першим заявником. Однак Суд зазначає, що ця ідеологія знайшла своє поширення в численних актах насильства, виявлених спостереженнями та вчиненими кримінальними правопорушеннями, що з часом створило атмосферу загрози для прав та свобод інших людей та громадського порядку. Беручи до уваги вищевикладене та контекст, в якому були вжиті заходи, Суд визнає, що органи влади могли вважати, що існували відповідні та достатні підстави для існування "нагальної соціальної потреби" для застосування спірного розпуску для запобігання та припинення порушення громадського порядку. Дії національних органів влади були необхідними для максимально ефективного запобігання згаданим порушенням громадського порядку. Там, де є підбурювання до застосування насильства проти особи, представника держави або частини населення, національні органи влади користуються ширшою свободою розсуду при визначенні необхідності втручання у контексті стаття 11. Беручи до уваги цю свободу розсуду та конкретні обставини справи, Суд дійшов висновку, що застосування такого заходу, як розпуск можна вважати пропорційним переслідуваній меті. Таким чином, втручання було необхідним у демократичному суспільстві.

Констатовані порушення: відсутність порушення свободи вираження поглядів (ст.10 Конвенції) та свободи зібрань та об’єднання (ст.11 Конвенції).

Ключові слова: ультраправа організація, свобода вираження поглядів, свобода зібрань та об’єднання, антифашистський рух, націоналістична ідеологія, скінхеди